Маленькі учителі

На думку істориків і археологів, перша Homo habilis (людина вміла) з'явилась майже 2,5 мільйона років тому, а уже згодом її змінила Homo sapiens (людина розумна). Відтоді наші далекі пращури еволюціонували зовні, змінився їхній внутрішній світ та погляди на життя. Однак спільною рисою всіх поколінь людей залишається прагнення до об'єднання. Колись – у роди та племена, тепер – у держави.

Це так звані великі об'єднання, в межах яких обов'язково існують менші – за інтересами, поглядами, певними територіальними ознаками. Свого часу швейцарський психіатр Карл Юнг у своїх працях назвав це явище груповим менталітетом, або колективним підсвідомим, яке, в свою чергу, формується із особистого підсвідомого кожної людини. Сучасна наука розвинула теорію Юнга і дійшла висновку, що підсвідоме наявне у наших генах і передається від покоління до покоління. Тобто самотність та відлюдькуватість, попри окремі винятки, не є характерною ознакою людини, яка завжди прагнула до спілкування з іншими людьми.

Щоб краще зрозуміти це явище, не обов'язково "з головою" занурюватися у томи "розумних" книг і праці видатних вчених, мислителів та філософів. Роззирніться навколо – і подумки приєднайтеся до будь-якої маленької групи людей. Приміром, до батьків, котрі гуляють з дітьми на майданчиках. Об'єднані спільними інтересами і найшанованішими у суспільстві статусами матері й батька, вони природно й невимушено спілкуються. Але насправді тут усе складніше.

Як і в інших "групах за інтересами", серед батьків теж є лідери і ті, хто підсвідомо їм підкоряються. Зазвичай в когорту лідерів входять дорослі, діти яких на півроку й більше старші за інших, або ті, які мають вищий соціальний статус. Вони діляться досвідом, дають поради і рекомендації, але лише тим, хто готовий безапеляційно їх слухатися і у всьому погоджуватися. "Чужаків", які не визнають цих правил, до групи не приймають.

Свого часу ми переїхали в новий мікрорайон. Той, хто хоча б раз у житті переїжджав на нове місце, знає, що це означає – облаштування нового житла, знайомство з сусідами, які спочатку дивляться на вас насторожено, ознайомлення з місцевою інфраструктурою і ще багато інших клопотів.

Так от, коли ми уже більш-менш обжились, то звернули увагу на тоді ще півторарічну доньку, якій не вистачало спілкування з дітьми. Дитячих майданчиків поблизу нашого будинку вдосталь, а один з них узагалі – мрія кожної дитини. І саме його полюбила донька, але проблема полягала в тому, що тут уже була своя каста батьків, які не захотіли нас приймати. Точніше, не захотіла їхня неформальна лідерка (така собі модна розфарбована жіночка), бо коли її не було, інші батьки радо з нами спілкувалися. Але тільки-но вона з'являлася – починалося ігнорування, а діти отримували вказівки, з ким гратися, а з ким – ні.

На щастя, душевна чистота дітей формує в них власну думку стосовно кола спілкування. Тому, незважаючи на зауваження батьків, вони гралися з донькою й іншими "неугодними" дітьми, ділилися іграшками, розмовляли лише їм зрозумілою мовою. І що цікаво -- чим більший був супротив батьків, тим упертіше малюки тягнулися одне до одного. Тож чи варто дорослим стояти на заваді їхньому спілкуванню через свої надумані переконання? Давайте краще вчитись у наших маленьких синів і дочок щирості у спілкуванні й ставленні до інших.

Нині стосунки на нашому дитячому майданчику повністю оздоровилися, авторитет "лідерки" безповоротно упав, бо інші батьки, на щастя, усвідомили, що тут насамперед територія дітей, а не місце для чвар. Все стало на свої місця, хоч гіркий осад на душі іще залишається.

Віктор Миронець