Довговухий друг

ДОВГОВУХИЙ ДРУГ

Кожна дитина має улюблену іграшку, і найчастіше це – зайченя, яке, за словами психологів, для дошкільнят – найкращий збірний образ. А все тому, що малюкам простіше проводити паралель між собою та цим довговухим звірятком.

Крім того, як свідчить мій власний батьківський досвід, діти краще пізнають навколишній світ, коли поруч є наділений людськими якостями іграшковий друг. Принаймні саме маленьке жовте плюшеве зайченя свого часу «допомагало» доньці засвоювати правила поведінки, вчитися читати та рахувати. Вони разом повторювали неслухняні цифри, шукали у дитячій абетці й повертали на місце букви-втікачки, дякували мамі за смачну вечерю і татові – за куплене морозиво.

А ще донька, як і багато інших дітей, вчилася сміливості у зайченяти з мультфільму «Подарунок для найслабкішого», а завдяки історії про чотирьох синочків та лапочку дочку зрозуміла, що потрібно бути обережною та уникати спілкування з незнайомцями. Любить вона й казки про звірів, особливу ту, яка розповідає про кмітливого їжака, який провчив зайця-хвалька.

З іграшковим зайченям дітям завжди цікаво бавитися, адже він потішний та непосидючий, тож сумно з ним ніколи не буває. Словом, справжній друг для багатьох веселих забав. Однак якщо у вашого сина чи доньки є інша улюблена іграшка, її теж можна використати у процесі навчання. Адже навколишній світ для малят – ніби казка, а в казках, як відомо, розмовляють усі без винятку іграшки, тож навіть маленький паровозик може вчитися разом із ними читати та рахувати.

Віктор Миронець.

Фото автора.

Купуйте заздалегідь

Купуйте заздалегідь

Минуло лише кілька тижнів відтоді, як пролунав останній дзвоник і розпочалася найбезтурботніша для дітей пора – літні канікули. Однак хоч до початку нового навчального року ще є вдосталь часу, досвідчені батьки школярів радять не зволікати і уже починати готуватися до першого вересня. Адже так економніше та спокійніше.

Як зауважують фахівці, зокрема лікарі-педіатри, економити на якості шкільного приладдя не варто. Наприклад, на перший погляд, нічого складного в купівлі для учня рюкзака немає – їх такий вибір, що очі розбігаються. Однак неправильно підібраний ранець негативно впливає на поставу дитини, а товар, який відповідає усім вимогам, коштує недешево.

Подібна ситуація і з канцтоварами та зошитами, які незважаючи на привабливий вигляд, можуть виявитися небезпечними. Та потрібно визнати, що сьогодні не всі батьки, враховуючи складне економічне становище, можуть дозволити собі відірвати від сімейного бюджету кругленьку суму на спорядження школяра до Країни знань. Оливи у вогонь додає також неминучість цих витрат. Адже можеш чи не можеш, а дитину зібрати до школи мусиш. Тож чи не єдиний спосіб вирішити проблему – готуватися заздалегідь.

Насамперед зробіть інвентаризацію й подивіться, яке шкільне приладдя залишилося з минулого року, а чого не вистачає, і складіть список необхідних покупок. Таким чином, не витрачатимете зайві кошти, оскільки чітко знатимете, що потрібно купити. Так само, не відкладаючи усе на останній момент, можна спокійно й не поспішаючи вибирати товари, враховуючи співвідношення «ціна – якість». Адже що ближче до кінця літа, то дорожче стає зібрати учня до школи, а прилавки магазинів дедалі більше наповнюються різноманітним шкільним приладдям, знайти з-поміж якого дійсно якісне не завжди легко.

Саме тому, розпочавши підготовку до школи заздалегідь, ви не лише заощадите час та нерви, а й грамотно і ефективно використаєте гроші, оскільки, купуючи необхідні для школи товари потроху щотижня або розбивши витрати по місяцях, зменшите навантаження на сімейний бюджет.

Віктор Миронець.

Гідний вчинок

Гідний вчинок

Пильно відстежуючи так звані новини державного масштабу та слідкуючи за повідомленнями з-за кордону, ми, на жаль, часто не помічаємо менших, однак теж важливих для суспільства подій. І лише коли вони завдяки небайдужим людям набувають розголосу, починаємо цікавитися, шукати, аналізувати і робити висновки. Саме до таких можна віднести й випадок, який нещодавно стався у одному із прикарпатських навчальних закладів.

Такого в історії незалежної України ще не було. Під час свята останнього дзвоника у Коломийській ЗОШ №1 імені Василя Стефаника випускник-медаліст Марко Левандовський віддав свою золоту медаль несправедливо обділеній цією відзнакою однокласниці Олі Мацюк, зауваживши, що вона її заслужила, як ніхто інший.

Ця звістка спочатку сколихнула соціальні мережі, потім потрапила на шпальти електронних ЗМІ і нарешті знайшла відображення в новинах одного з центральних телеканалів. Як наслідок, справедливість перемогла, і дівчина таки отримає медаль. Щоправда, срібну.

Оля, за її словами, не очікувала такого повороту подій, тож була здивована і приємно вражена вчинком Марка. А коли випадок набув розголосу, поведінка юнака, гідна справжнього чоловіка, знайшла схвалення й у багатьох українців. Певна річ, щось однозначно стверджувати в цій історії важко, бо недарма кажуть: скільки людей – стільки й думок. Однак, враховуючи всі обставини, тут важливіше інше. І насамперед – виразне підтвердження того, що наше суспільство після багаторічного «застою» нарешті почало змінюватися у кращий бік.

Протягом багатьох століть людям не дає спокою одвічне запитання, чому світ такий несправедливий і одним, часто незаслужено, дається все, а іншим – нічого. Та насправді, як показує вчинок Марка Левандовського, справедливість на світі є, якщо, звичайно, не боятися про неї говорити і боротися.

Віктор Миронець.

Фото Христини Томенчук (Facebook).

Шлях до успіху

Шлях до успіху

(лист для молоді)

Кажуть, що молодість – найкращий час. Запитайте у будь-кого із старших поколінь, і вам неодмінно це підтвердять. А дехто ще й додасть кілька слів про майже безмежні можливості, які доля дарує кожному вчорашньому школяру та студенту. Інша справа, що не всім вдається ними скористатися і стати відмінниками у найважливішій школі – школі життя, де навчання ніколи не закінчується.

У шкільні, а згодом студентські роки здається, що весь світ лежить біля ніг і за бажання можна навіть гори з місця зрушити. Амбітність, хай деколи й надмірна, непосидючість, упертість, бажання змінити усе навколо та жага дій необхідні для руху вперед… Ці риси кожен проявляє по-різному – хтось яскравіше, дехто не так явно, однак, на щастя, притаманні вони всім молодим людям. Більше того, їх можна сміливо називати однією з ознак молодості.

Якщо ж говорити мовою сучасних ділових кіл, це – класичний набір інструментів для досягнення успіху, якими не потрібно боятися користуватися, виконуючи домашні завдання, контрольні та екзаменаційні роботи у школі життя. Звичайно, не обійтися вам і без хороших однокласників, які підкажуть, порадять та за потреби дпоможуть. Іншими словами, поруч мусить бути бодай одна людина, чия думка для вас є авторитетною. Крім того, намагайтеся вчитися на чужих помилках, аби не припускатися власних.

Для цього, хоч якого успіху досягнете, завжди майте мужність зізнатися собі, що знати геть усе неможливо, і мудрість іншого може виявитися більшою за вашу. Ніколи не пускайте гординю у свою душу, бо через неї будете впертими тоді, коли це не потрібно, можете відмовитися від дуже необхідної допомоги, а головне – втратите об’єктивність і зв’язок з реальністю. Не забувайте, дістатися до вершини успіху важко, однак втриматися на ній, опираючись вітрам обставин, без сторонньої допомоги набагато складніше. І щоб мати таку підтримку, доведеться пройти один із найважчих життєвих тестів на людяність.

До речі, усі добре знаємо, що досягнути вагомих результатів в роботі можна швидше, займаючись улюбленою справою. Однак не всім вистачає духу зробити крок назустріч мрії. Під тиском умов сьогодення багато хто здається й починає пливти за течією. Тож ухвалюючи будь-яке доленосне рішення, завжди прислухайтеся до свого внутрішнього голосу. Це, звичайно, не вбереже від можливих помилок та прорахунків, але зробить їх ймовірність значно меншою. Зрештою таким чином позбудетеся протиріч із власним «я», що в подальшому неодмінно позитивно вплине на навчання.

У школі життя вистачає іспитів, і бувають вони мало не щодня. Деякі з них в разі невдачі можна перескласти, інші, на жаль, ні. Саме тому намагайтеся старанно вчитися й робити правильні висновки – як із невдач, так і з перемог. А ще – не бійтеся, не лінуйтеся, пробуйте, шукайте, зважуйтеся, експериментуйте та імпровізуйте. Словом, не сидіть на місці, і на вас обов’язково чекатиме успіх.

Віктор Миронець.

Фото Ігоря Аврамчука.

До Дня журналіста

До Дня журналіста

Нещодавно з нагоди професійного свята Київська організація Національної спілки журналістів України зібрала у столичному Будинку кіно журналістів різних поколінь.

Теплі зустрічі з друзями, колегами, нагороди, сердечні вітання… Усе це надовго запам’ятають учасники заходу, для яких він став хорошою нагодою ще раз відчути свою належність до великої, а головне – дружної журналістської родини. Адже у нас завжди вистачало роботи, особливо в такі складні часи, як нині. Тож, як правило, зустрічаємося одне з одним переважно під час робочих моментів. А от нагода поспілкуватися у невимушеній обстановці з колегами з інших ЗМІ, на жаль, нам випадає не часто. І в цьому, напевно, й полягає цінність таких зустрічей, за що журналісти, звичайно, вдячні її організаторам – голові правління Київської організації НСЖУ, заслуженому журналісту України Михайлу Сороці та секретарю організації Аллі Малієнко.

Віктор Миронець.

Приклад для наслідування

Приклад для наслідування

Вчора у доньки була генеральна репетиція перед гала-концертом, який відбудеться уже найближчої суботи. Не знаю, як інші батьки, а особисто я найбільше люблю саме цей момент. Більше того, десь в глибині душі припускаю, що, можливо, передконцертні приготування і метушня, пов’язана з ними, викликають у мене навіть сильніші почуття, ніж власне сам концерт (хоча ті, хто хоча б раз бачив виступи танцювального ансамблю «Веселад», знає, що вони завжди грандіозні). Чому так? Думаю, головна причина у почутті єдності дітей та їхній любові до спільної справи. Забули резинки чи шпильки для волосся – не біда. Просто підійдіть до когось (навіть з іншої групи) і вам обов’язково спробують допомогти. Причому батькам можна взагалі не робити зайвих рухів, бо юні артисти чудово вирішують подібні питання між собою без нашої участі.

Зокрема, бачив на власні очі, як дві дівчинки із старшої групи підійшли до своєї молодшої колеги, котра схлипувала у мами на руках, аби допомогти заспокоїти малечу. Як виявилось, мама дівчинки забула взяти балетки, а їм скоро час виходити на сцену. Старші дівчата швидко метнулись по залу, і через якихось десять хвилин принесли танцювальне взуття. Де вони його взяли – загадка. Однак, припускаю, що попросили у того, хто уже відбув репетицію.

Такі-от чудові наші діти. І нам, безперечно, є чому у них навчатися.

Віктор Миронець.

Захист від самотності

Захист від самотності

Свого часу французький письменник Антуан де Сент-Екзюпері дуже влучно зауважив, що найбільша розкіш – це розкіш людського спілкування.

Особливо сьогодні, коли ми більше часу проводимо з телефонами, комп’ютерами та телевізорами, ніж із людьми, а пришвидшений темп життя залишає дедалі менше сил для спокійних, невимушених, неквапливих і головне – «живих» розмов. У нашому технологічно розвиненому світі, коли, завдяки досягненням науки та техніки відстань перестала бути перешкодою для спілкування, ми, на жаль, контактуємо безпосередньо одне з одним дедалі менше. Такий-от парадокс. Добре, якщо є близькі люди, готові підтримати, вислухати та допомогти, інакше доводиться шукати гідних друзів і хороших співрозмовників, що сьогодні не так уже й просто зробити. Тож бережіть тих, хто знаходиться поруч, адже ці люди – найнадійніший наш захист від самотності.

Віктор Миронець.

Фото: http://wallpapers.99px.ru