Другий раз у перший клас

Другий раз у перший клас

Завтра – особливий день. Після 27 років, які минули з часу мого «перший раз у перший клас», я знову іду «вперше переступати шкільний поріг», але цього разу не у статусі нового мешканця Країни знань, а як довірена особа чарівної першокласниці.

За понад тринадцять років роботи в ЗМІ, напевно, стільки ж разів доводилося писати про День знань і наскільки це трепетне та важливе свято, про дитячі посмішки, ранці, квіти, сльози радості батьків, дідусів і бабусь. Однак лише, коли настала черга споряджати до школи доньку, зрозумів, що хоч як раніше старався, а правдиво описати справжні почуття батьків майбутніх школярів можу лише зараз, адже сам їх відчуваю.

Та головне моє відкриття полягає в тому, що, навіть за великого бажання і таланту, зобразити все, що відбувається в головах батьків першокласників – неможливо. Тепер це знаю точно. Переживання, останні приготування, біганина від одного магазину канцелярських товарів до іншого в пошуках «такої самої, але з перламутровими ґудзиками» (по-нашому: такого самого альбому для малювання, але з перфорованими аркушами), страх та сум перемішані з впевненістю та радістю, головний біль від підлих магнітних бур (чи хтозна ще від чого) і наостанок – болюче усвідомлення неминучої здатності дітей дорослішати роблять з мізків таку кашу, що, як казали наші діди-прадіди, без пляшки тут не розібратися.

А втім усе це – лірика, бо немає більшого щастя для люблячого батька, ніж радість від успіхів своєї маленької кровинки, яка крок за кроком йде per aspera ad astra.

Віктор Миронець.

Полювання (на) шпигуна триває

Полювання (на) шпигуна триває

Іноді можна почути думку, що фентезі чи не найпростіший літературний жанр. Мовляв, закинув героїв у середньовіччя, описав декілька битв з чаклунами чи драконами і маєш роман. Насправді ж фентезі, як і будь-який інший різновид письменницької творчості, вимагає від автора не лише таланту, а й також готовності вперто  працювати протягом всього часу створення історії, майстерно продумувати та вимальовувати пейзажі, характери персонажів і, звичайно, події. До речі, цей жанр теж виявив багато молодих талантів, як от, наприклад, Оршуля Фариняк, яка дебютувала у 2014 році з романом «Айхо, або Подорож до початку», згодом названим його шанувальниками «українським Гаррі Поттером».

На початку 2015-го світ побачила друга книга майбутньої трилогії «Айхо, або Полювання (на) шпигуна». Новий роман так само захоплює з перших прочитаних рядків, однак, як на мене, головна особливість другої частини «Айхо…» в тому, що події в ній розгортаються дещо не так, як мали б, з точки зору читача. 

Принаймні, коли я прочитав першу частину, виникло відчуття: якщо нарешті, після довгих митарств та випробувань, Айхо добрався до омріяної Шанталії, знову зустрів там діда Радо, познайомився з майстром Каро і знайшов прихисток на території легендарного Університету Природознавства, за логікою речей шукати відповіді на запитання мало б стати бодай трохи легше. Іншими словами, повинен був спрацювати принцип «гуртом і батька легше бити». Та уже на початку роману стало зрозумілим, що розраховувати на допомогу тих, від кого її в першу чергу очікував Айхо, йому не завжди вдасться. А тут ще й стало відомо, що в Класі Правиці, де навчається головний герой, завівся шпигун, якого будь-що потрібно виявити і знешкодити, попутно намагаючись розгадати таємницю Вісьмох.

Несподівана поява на боці ворогів Мії – дівчини, яка ще в жорстокій рабовласницькій Сакарії полонила серце Айхо, зрада людини, авторитет якої для головного героя був непохитним і беззаперечним, нові друзі та супротивники, стрімкий наступ Теміні Зла… Чи зможе Айхо протистояти обставинам і чи вдалим буде полювання (на) шпигуна? Читайте цікавий, захоплюючий, насичений подіями та емоціями другий роман трилогії про пригоди Айхо і обов’язково про це дізнаєтеся.

Віктор Миронець.

Чиє це свято?

Чиє це свято?

За кілька днів в українських школах відбудуться традиційні святкові лінійки з нагоди початку нового навчального року. Усміхнені, з ранцями і красивими букетами квітів наші діти розпочнуть подорож Країною знань. Однак мало хто знає, що 1 вересня часто ще називають святом дорослих, адже неймовірно радіючи за свого першокласника, більшість із нас забуває, що діти бачать і розуміють цей день зовсім по-іншому.

На перший погляд, під час святкових лінійок завжди все красиво й урочисто. Та якщо подивитися на те, що там відбувається, очима першокласника, побачимо зовсім іншу картину: всі нервують, тато й мама хвилюються, постійно його смикають, щось поправляють, роблять зауваження. До того ж руки от-от відваляться від важкого букета, а незрозумілим напутнім словам чужих людей про важливість навчання, новий життєвий етап, другу домівку не видно ні кінця ні краю. Погодьтеся, це не надто радісно. Тож не дивно, що багато першокласників плачуть. Та найприкріше, що, крім батьків дитини, ніхто не звертає на ці сльози уваги. Головне – красива картинка і щоб усе було за сценарієм.

Але це – лише вершина айсбергу, бо хоч як дивно, насправді радісний образ свята Першого дзвоника у сприйнятті майбутніх школярів починає перекреслюватися ще навесні, коли нагнітаємо атмосферу ажіотажем навколо того, яку школу обрати, як пройти співбесіду та не помилитися з учителем. Потім оливи у вогонь підливаємо влітку, намагаючись знайти відповідь на багато нових питань. Зокрема що вдягнути на свято, скільки коштує шкільне приладдя, форма та які підручники потрібно купити? При цьому дитина постійно чує від нас у різних контекстах слово «школа»: «Підеш до школи, побачиш…», «За таке в школі можуть покарати…», «У школі тебе навчать…» тощо. Як наслідок, до кінця літа у майбутнього першокласника виникає страх перед школою.

Саме тому намагайтеся захистити дитину від усього, що забирає сили та псує настрій, а про навчання говоріть лише у позитивному ключі. Крім того, оскільки без ритуалу входження у школу, який відбувається 1 вересня, не обійтися, спробуйте провести його на кілька днів раніше. Для цього прийдіть із своїм школярем до обраного навчального закладу на ознайомлювальну екскурсію. Буде добре, якщо вдасться також познайомити його з першою вчителькою.

Для будь-якої дитини, а для першокласника особливо, підтримка та розуміння рідних і близьких людей має дуже велике значення. Тому після закінчення шкільної лінійки та вирішення всіх формальностей обов’язково влаштуйте родинне свято. Допоможіть новоспеченому учневі відчути знаковість події, наповнивши його перший шкільний день позитивними емоціями.

Віктор Миронець.

Гра в мультики

Гра в мультики

Оскільки мультфільми – невід’ємна складова дитинства, вони неабияк впливають на дітей, які пізнають світ з допомогою зорових образів та відчуттів. На жаль, цей вплив не завжди буває позитивним, тож може завдати чимало клопотів. 

Зокрема існує думка, що мультфільми відбивають у дітей бажання слухати, а згодом й читати книги. Мовляв, тут не потрібно думати, напружувати фантазію і уявляти героїв та обстановку. Поза всяким сумнівом, зерна істини у цих словах є. Та, враховуючи власний батьківський досвід, зауважу – якщо дотримуватися розумного балансу, то ймовірність такого повороту подій значно зменшиться. Іншими словами, потрібно чергувати перегляд мультфільмів та читання. Причому останнього має бути більше.

Відволіктися від екрана телевізора добре допомагає також гра в мультики, коли разом з батьками дитина переказує сюжет, співає пісні улюблених героїв та малює їх. Крім того, не зайвим для розвитку уяви буде, якщо час від часу проситимете сина або доньку придумувати своє закінчення побачених та прочитаних вами історій.

Спробуйте також дізнатися, чи існує книга з продовженням пригод улюбленого героя, адже багато мультфільмів це – екранізації художніх творів для дітей. Якщо є, обов’язково подаруйте її дитині. Хтозна, можливо, вона стане не просто улюбленою, а й першою самостійно прочитаною.

Віктор Миронець.

Фото: http://imagestun.com

Пісенний Спас

Пісенний Спас

Наші життєві дороги часто перетинаються із шляхами інших. І хоч найчастіше на цьому все закінчується, іноді буває так, що людські долі деякий час крокують поряд, після чого знову розходяться, залишаючи одна одній лише спогади, приречені поступово зникнути під шарами нових вражень. Та є люди, пам'ять про яких живе в тисячах сердець, а отже, таким чином захищена від забуття. Тож їхні душі невмирущі, навіть якщо вмирають тіла.

Для багатьох українців, особливо житомирян, такою особистістю є композитор, бард, поет, письменник, професор Житомирського державного університету ім. Івана Франка Володимир Шинкарук, кілька тисяч прихильників творчості якого нещодавно прийшли до Житомирського міського парку культури та відпочинку, аби не пропустити початок фестивалю «Пісенний Спас» імені видатного земляка.

На фестивальній сцені добрими словами і піснею згадали митця Ніна Матвієнко, Володимир Талашко, Анатолій Гнатюк, Анжеліка Рудницька, Тетяна Піскарьова, Олександр Пономарьов, Артем Кондратюк, учасники відомого на Житомирщині ансамблю «Древляни», хорової капели «Орея» та багато інших українських виконавців. Особливо зворушливо і символічно звучали пісні маестро у виконанні його доньки, заслуженої артистки України Ірини Шинкарук, яка також була ведучою цього мистецького дійства.

Як зізналися учасники фестивалю, протягом усього концерту їх не полишало відчуття, що Володимир Шинкарук десь поруч, скажімо, за кулісами стежить за дотриманням сценарію та чекає свого виходу на сцену, аби дотепним жартом розрадити глядачів і піснею наповнити їхні душі яскравими, а головне – справжніми, щирими почуттями. І він того вечора таки виступив, щоправда, у відеозаписі на великому екрані, встановленому біля сцени.

У кожного, хто знав Володимира Шинкарука, є бодай кілька особливих спогадів, пов’язаних із дружбою, співпрацею чи просто спілкуванням з ним. І саме їх ми нанизуємо в намисто нашої пам’яті, яке, вірмо, ніколи не розірветься.

Віктор Миронець.

Фото: Mike Kuzmenko.

Мої порадничата

Мої порадничата

У свіжому номері «Порадниці» вийшов черговий випуск дитячої тематичної сторінки «Порадничата», яку віднедавна готую я. Так от, дивлюся зараз на неї і не можу нарадуватися від усвідомлення того, наскільки сильно полюбилася мені ця відповідальна та цікава справа.

Зізнаюся чесно, я ще ніколи не отримував більшого задоволення від роботи, ніж те, яке дарують мені миті допомоги нашому казковому Порадничаті у пошуку тем та підготовці до друку матеріалів для маленьких читачів. Та найнеймовірніше те, що пройшло лише два місяці з того часу, коли до кола моїх обов’язків і відповідальності додалася дитяча сторінка, а я уже не уявляю себе без неї. Хтозна, можливо, тому, що спілкування з дітьми, хай навіть і на сторінках газети, неодмінно дарує потужний заряд позитивної енергетики.

А ще ж є листи! Це – взагалі окрема тема для розмови, адже розповідати про ні з чим незрівнянні емоції, які виникають кожного разу, коли читаєш дитячий лист, можна годинами. І я вдячний долі за те, що вона подарувала мені таку чудову можливість поповнювати запаси наснаги та підсилювати нею бажання творити.

P.S. На фото: мої дві перші ластівки.

Віктор Миронець.

Молочні протиріччя

Молочні протиріччя

Сьогодні дедалі частіше звучить думка, що молоко потрібно пити лише дітям до 5-річного віку, оскільки потім цей природний напій може бути небезпечним. І причина цьому – лактоза (молочний цукор), яку не кожен організм дорослого сприймає. Більше того, статистика свідчить, що залежно від регіону від так званої лактазної недостатності потерпає від 30 до 52% українців.

З того часу як люди відкрили корисні властивості молока, минуло багато тисячоліть, протягом яких їх активно застосовували в медицині для лікування хвороб шлунка, кишечнику, печінки, серця, нирок і навіть туберкульозу. Крім того, жінки з допомогою молочного еліксиру намагалися якнайдовше зберегти молодість та привабливість. Наприклад, вважається, що секрет краси єгипетської цариці Клеопатри полягав в особливій процедурі, яку пізніше назвали «ванною Клеопатри». І хоч сьогодні точно назвати всі інгредієнти купелі цариці неможливо, достеменно відомо її головний складник – молоко.

Наші далекі предки недаремно його так цінували. Адже, як вдалося встановити вченим, хімічна та біологічна цінність молока перевищує всі інші продукти природного походження, тож воно має велике значення для розумового та фізичного розвитку. Найціннішим у молоці є, звичайно, високий вміст кальцію, необхідного для формування кісток та зубів. І лише єдиний наявний в ньому вуглевод – лактоза – кидає тінь на репутацію цього корисного напою.

На жаль, що старшою стає людина, то менше в її організмі виробляється лактази – ферменту, завдання якого розщеплювати лактозу на два моносахариди: глюкозу та галактозу, оскільки лише в такому вигляді молочний цукор потрапляє у кров. Як наслідок, вживання молока може спричинити здуття живота, спазми, діарею й інші неприємні розлади.

Лактазна недостатність буває двох видів – частковою або повною. У першому випадку молоко можна вживати, але потроху. В другому – небажано. Та, на щастя, навіть за таких умов є вихід.

По-перше, існує технологія вилучення лактози з молока. Щоправда, поки що лише одне українське підприємство повідомило про початок виробництва таких молочних продуктів, тож знайти їх на вітчизняному ринку не так просто. Є, звичайно, іноземні аналоги, однак ціна кусається. Наприклад, 1 л безлактозного молока щонайменше коштує 50 грн. І продається воно, як правило, у мережах великих супермаркетів або спеціалізованих Інтернет-магазинах. По-друге, людям із лактазною недостатністю лікарі радять замінити молоко кисломолочними продуктами, які мають усі його корисні властивості, але при цьому лактози в них майже немає, а вміст кальцію, навпаки, значно більший.

Якщо ваш шлунок не проти, пити молоко можна й потрібно. Якщо ж організм не сприймає його, краще віддайте перевагу кисломолочним продуктам. Адже лише природа могла створити такий унікальний продукт, як молоко. І хоч ми, напевно, достеменно так ніколи й не дізнаємося, навіщо вона встановила вікові обмеження щодо його вживання, сперечатися з нею не варто.

Віктор Миронець.

Фото: http://www.agweb.com;

      http://charivne.info

Читати – модно

Читати – модно

Часто можна почути нарікання, що, мовляв, сучасна молодь мало читає, а якщо юнаки та дівчата й беруть до рук книги, то лише ті, які вимагає шкільна чи університетська програма. Насправді, як свідчать опитування, це не так. Сьогодні художня література у молодіжному середовищі, на щастя, знову в моді. Більше того, завдяки досягненням науково-технічного прогресу молоді люди читають книги також і в електронному варіанті та слухають їх аудіозаписи. Словом, тексти стали набагато доступнішими.

Не в останню чергу читання в Україні стає масовим завдяки активному розвиткові вітчизняної книговидавничої галузі. За свого читача потрібно боротися. Це розуміють і видавництва, і письменники, тож сучасні книги – цікаві, красиві та привабливі. Різні маркетингові стратегії теж дають хороші результати. Та головне – нарешті сучасну вітчизняну літературу почали рекламувати під час різних культурних заходів, найвідоміші з яких Львівський форум видавців та Книжковий Арсенал.

Важливо, що сьогодні майже всі світові бестселери виходять українською мовою. Причому часто оформлення стає навіть кращим за оригінали. Крім того, зустрічі та автограф-сесії українських і зарубіжних письменників, презентації, літературні дискусії та публічні читання творів теж допомагають викликати зацікавлення до новинок, спонукають людей купувати й читати книги. І неабияк тішить те, що левову частку українців, які багато читають, становить саме молодь.

На відміну від старших поколінь, українські юнаки та дівчата, хоч і поважають класиків, усе ж більше тяжіють до сучасної літератури. Вони активно читають популярних нині Януша Вишневського, Стефані Майєр, Харукі Муракамі, Сесілью Ахерн, Чака Паланіка, Бернарда Вербера, Марка Леві, Фредеріка Бегбедера та багатьох інших. Не втрачають своїх позицій в молодіжному середовищі також Пауло Коельо та Джером Девід Селінджер.

Щодо українських письменників, то прихильність сучасної молоді вдалося завоювати Ліні Костенко, Марії Матіос, Оксані Забужко, Сергію Жадану, Ірен Роздобудько, Юрію Андруховичу, Ірені Карпі, Юрію Винничуку, Люко Даушвар, Юрку Іздрику, Євгенії Кононенко, Жанні Куяві, Володимиру Лису, Максу Кідруку тощо. Крім того, з’явилася плеяда молодих, поки що маловідомих, але талановитих майстрів художнього слова, кількість прихильників творчості яких постійно зростає. Це зокрема Ореста Осійчук, Вікторія Дикобраз, Олексій Чупа, Юлія Мусаковська.

Читання художньої літератури збагачує нас новими почуттями та емоціями, допомагає краще пізнавати світ і розширювати кругозір. Однак, аби мати право називати себе по-справжньому читаючою людиною, потрібно «проковтувати» хоча б по книзі на тиждень.

Віктор Миронець.

Фото: http://lcrbiblioteka.blogspot.com

Барабанна наука

Барабанна наука

В дитинстві я найбільше мріяв навчитися грати на барабанах. Й досі не можу збагнути звідки взявся такий музичний порив, однак припускаю, що на подвиг мене надихнув сусід-старшокласник і по сумісництву барабанщик нашого шкільного ВІА «Ровесник» Сергій, який й досі у моїх очах залишається гуру барабанних паличок. До речі, він був самоучкою й не знав жодної ноти, однак крутішого барабанщика у нашому районі годі було й шукати.

Після закінчення школи Сергій поповнив армійські лави. І, хтозна, можливо, ходив би він у чині авіамеханіка, аби випадково не потрапив на репетицію нашвидкуруч зліпленого перед приїздом високого начальства і ювілеєм частини замполітом музичного ансамблю. Гітаристів, піаністів, баяністів і всіх інших «стів» було хоч греблю гати, а от барабанщика знайти ніяк не щастило. Тож коли, приваблений звуками, які з великою натяжкою можна було назвати музикою, зелений солдат з двотижневим стажем служби намалювався у дверях підсобки і боязко заявив, що вміє добувати з барабанів ті самі звуки, замполіт ледь стримав сльози щастя. З того дня мій земляк військових літаків більше не бачив, бо весь строк служби замість того, аби крутити у винищувачах гайки, гамселив в барабани.

Звільнившись з лав Збройних Сил, Сергій закінчив КПІ і ще деякий час радував нас своєю віртуозною грою у складі ВІА місцевого Будинку культури, а потім несподівано остаточно емігрував в столицю. Як склалася його подальша доля не знаю. Сподіваюся, у нього все гаразд і він хоча б час від часу має можливість сісти за барабанну установку.  

У зв’язку з тим, що свого часу на обидва моїх вуха наступив ведмідь, повністю позбавивши мене музичного слуху, на жаль, опанувати тонкощі барабанної науки мені так і не вдалося. Та любов до музики, в якій звучання ударних займає лідируючі позиції, з того часу зростає з геометричною прогресією.

Віктор Миронець.

Доступ до цукерок

Доступ до цукерок

Всі діти люблять солодощі і в цьому немає нічого дивного. Цукерки, тістечка та шоколад не лише смачні, вони – містять глюкозу, яка допомагає організму боротися з втомою. Та найголовніше – виробники завбачливо «одягають» їх в яскраві, привабливі обгортки, які не залишають байдужими маленьких ласунів.

На жаль, любов дітей до солодкого часом може набувати загрозливих масштабів, завдаючи шкоди їхнім молочним зубам та батьківським нервам. І, хоч як прикро про це говорити, подолати так звану цукеркову залежність дуже важко, а у деяких випадках навіть неможливо. Ми можемо лише спробувати відносно безболісно обмежити споживання солодощів дітьми. Як? Важко однозначно відповісти на це запитання, адже всі діти різні. Наприклад, один із способів, який свого часу допоміг нам із дружиною подолати нездоровий інтерес доньки до цукерок, базується на принципі «заборонений плід – солодший».

Як правило, діти порушують табу з цікавості, тож чим більше їм забороняти щось робити, тим сильнішим буде потяг порушити цю заборону. Ми вирішили усунути фактор допитливості і дозволили їсти стільки солодкого, скільки заманеться. Для цього наповнену різними цукерками вазу поставили там, де донька могла до неї легко дістатися.

Звичайно, спочатку, не вірячи своєму щастю, наша маленька ласунка мало не луснула біля заповітної вази, однак з кожним днем її порив з’їсти якнайбільше вщухав і уже за тиждень вона не взяла з неї жодної цукерки. З того часу солодощі в нашому домі завжди стоять на видному місці, а донька дуже рідко підходить до цукерниці.

У нашому випадку цей спосіб протистояти надмірному вживанню цукерок виявився ефективним, однак раджу застосовувати його лише тоді, коли дитина пообіцяє гарно снідати, обідати та вечеряти. Вразі порушення даного слова, не роздумуючи закрийте на певний час вільний доступ до солодощів. Якщо ж подібне трапиться знову, на жаль, це свідчитиме, що метод не діє і вам потрібно шукати інші шляхи вирішення проблеми.

Віктор Миронець.

Фото: www.artfile.ru