Чарівні палички

Чарівні палички

Японці переконані в абсолютній перевазі паличок над іншими столовими приборами, адже з їхньою допомогою можна робити те, що майже неможливо ножем та виделкою. Наприклад, їсти суші.

Можливо, для вас це буде відкриттям, але паличками для їжі користується приблизно третина населення земної кулі. Без них не обходиться жодна трапеза в Китаї, Японії, В’єтнамі, Північній та Південній Кореї, Таїланді, Монголії й в інших країнах Південно-Східної Азії. Існує думка, що причиною появи паличок став дефіцит їжі. Прихильники цієї теорії резонно зауважують, що процес вживання їжі паличками більш розмірений і вона потрапляє в шлунок повільніше, а ситість настає швидше. Все вірно, крім одного. Не хочеться вірити, що палички з’явилися завдяки такій тривіальній причині. Тим паче, що для азіатів вони не просто столовий прибор, як, наприклад, для нас виделка. Палички для них – священний символ. А для нас – хороший привід відкласти традиційні столові прибори і зануритися у запаморочливу атмосферу Сходу.

Історія походження паличок – предмет палких наукових дискусій. Вчені вважають, що у Китаї вони з’явилися в епоху династії Шань-Інь (приблизно 1764-1027 рр. до н.е. – авт.). У свою чергу, простий люд з покоління в покоління переказує дивовижні легенди, одна з яких, хоч і прозаїчна, однак досить практична: палички придумав легендарний предок китайців Юй, коли хотів дістати гаряче м'ясо з казана. Та найнеймовірніша легенда стверджує, що палички придумав Конфуцій. Нібито якось голодний філософ бродив у саду, шукаючи щось їстівне, аби втамувати голод. У цей час в ставку плавали дикі чаплі, і Конфуцій почав спостерігати за тим, як вони своїми довгими дзьобами вправно вихоплювали з води жаб. Тут його й навідала геніальна думка – зробити нові столові прибори. Однак вчинив він досить дивно – піймав чаплю, відірвав у неї ноги і виготовив з них перші у світі китайські палички. Нам, європейцям, зрозуміти його вчинок дуже важно. Хоча, що тут дивного? Схід – справа тонка.

Палички вважаються важливим духовним символом також і в Японії. Самі японці до цього часу ніяк не можуть остаточно вирішити, у кого ж вони насправді запозичили палички: у китайців чи корейців. Зрештою, для них це зараз не так уже й важливо, головне, що вони є. Палички стали невід’ємною частиною японської культури та історії, а їх використання передбачає дотримання багатьох умовностей і виконання відповідних ритуалів. В Японії палички так само важливі, як ікебана або чайна церемонія. Більше того, деякі японські оракули запевняють, що можуть передбачити долю людини по тому як вона їсть паличками. Словом, палички для японця – як люлька, кінь та дружина для козака, – іншому не дають, і просити непристойно.

Кожен, хто хоча б раз пробував їсти паличками, напевно, погодиться, що вони перетворюють будь-яку трапезу у своєрідний ритуал, сприяючи також розміреній і неквапливій розмові. Навчитися користуватися паличками нелегко, але тим, хто опанував це мистецтво, вони здатні подарувати задоволення, невідоме людям, які користуються звичними столовими приборами.

На щастя, щоб відчути дух Сходу й хоча б трохи відпочити від щоденної суєти, сьогодні не обов’язково їхати за тридев’ять земель. Достатньо відвідати хороший східний ресторан.

Віктор Миронець.

Священний символ Японії «Хасі»

На Сході, особливо в Японії, палички для їжі не лише щоденна особиста річ, а й священний символ. Там не прийнято давати комусь користуватися своїми паличками, оскільки за однією з легенд, вони приносять своєму власнику удачу та довге життя. Саме тому, не дивно, що палички вважаються хорошим подарунком. Наприклад, їх вручають молодятам, маючи на увазі бути такими ж нерозлучними, як пара паличок. В Японії навіть існує особлива церемонія «Перші палички», коли через сто днів після народження дорослі дають немовляті попробувати рис з допомогою паличок.

Як правило, традиційний подарунковий набір складається з паличок (Hashi), підставки для них (Hashioke) та соусниці (Hazarana). Досить часто палички – справжній витвір мистецтва. Їх – фарбують, лакують, прикрашають орнаментами, інкрустують дорогоцінними металами або перламутром. Однак найдорожчі палички виготовляються із слонової кістки та рогу оленя. Вони стають предметом колекціонування, а також, будучи родинною реліквією, можуть поколіннями передаватися у спадщину так само, як, наприклад, у європейців успадковуються дорогі столові сервізи.  

Чого прагне молодь?

Чого прагне молодь?

Молоде покоління хоче всього і багато: стосунків, роботи, подорожей, достатку та друзів. Принаймні так стверджують британські дослідники, які нещодавно провели опитування 12-25-річних жителів Сполученого королівства, аби виявити різницю у поглядах з особами, старшими за 50 років.

Згідно з результатами опитування сучасна молодь не боїться розлучень та майже не вірить в одне-єдине кохання, а багатьох молодих людей, як зауважують дослідники, взагалі не турбує, чи зустрінуть вони «свою половинку». Крім того, юнаки та дівчата не мають наміру довго засиджуватися на одному робочому місці. Зокрема кожен п’ятий респондент планує змінювати його протягом кар’єри не менше 10 разів, тоді як учасники, старші 50 років, дотримуються набагато консервативніших поглядів щодо цього.

Серед виявлених дослідженням пріоритетів молодого покоління британців не останнє місце займає прагнення подорожувати і відвідати щонайбільше країн. Як зауважує професор психології Манчестерського університету Кері Купер, жити одноманітно та одружуватися зі шкільним коханням й вкорінюватися в купленому на виплату домі – не для них. Завдяки соціальним мережам у молоді більше приятелів, ніж у ровесників їхніх батьків, однак останні лідирують за кількістю реальних, а не віртуальних друзів.

На відміну від молодих британців, українські юнаки та дівчата, хоч і мають схожі прагнення, у цілому сприймають життя дещо по-іншому. Звичайно, так само хочуть вільно почуватися у суспільстві, бути успішними, впевненими у завтрашньому дні, подорожувати і мати достаток. Та, на жаль, реальність часто вносить у ці плани істотні корективи.

Становлення особистості навіть у країнах, які не лихоманить соціальними потрясіннями, рідко відбувається легко та безболісно. А що вже говорити про Україну, яка переживає складні часи. Тож коли навколо постійно відбуваються зміни і доводиться пристосовуватися до них, наявність роботи сприймається по-іншому, а отже, українській молоді часто «бігати» від одного роботодавця до іншого обставини не дають змоги. При цьому молоді люди більш прагматично підходять до вибору діяльності. Головні пріоритети для них – зручний режим праці, тривала відпустка, відповідність заробітної плати і престижу професії здібностям.

На щастя, для більшості українських юнаків та дівчат інститут сім’ї залишається важливою складовою життя. І хоч є також прихильники громадянських шлюбів та дошлюбних статевих стосунків, навіть багато хто з них у глибині душі мріє про «справжнє» одруження.

Що ж до особистих якостей, то молодь на перше місце ставить працездатність, відповідальність, наполегливість, терпимість до інших, вихованість і, як засвідчили останні події у державі, зневажає сліпу покірливість та бездіяльність. До речі, зацікавленість молодих українців політичними процесами значно зросла, але на відміну від старших поколінь, вони підтримують насамперед свободу особистості, а не принцип соціальної рівності.

Як і молоді люди в інших країнах, українські юнаки та дівчата люблять слухати музику, активний відпочинок, охоче обговорюють спортивні події, модні тенденції, переглянуті художні фільми і прочитані книги. Словом, живуть повноцінно та цікаво.

Віктор Миронець.

Фото Євгена Добриніна.

Відмінниці з Ніжина

Відмінниці з Ніжина

За інформацією Українського центру оцінювання якості освіти цього року, набравши максимальну кількість балів із ЗНО, дві чарівні дівчини з міста Ніжин Чернігівської області Тетяна Смага (на фото) та Валерія Гладка стали найрозумнішими серед українських випускників. До речі, торік таких учнів було п’ятеро.

Дівчата хоч і з одного міста, однак не знайомі, оскільки навчалися у різних школах. Тетяна закінчила Ніжинську ЗОШ №7, а Валерія – гімназію №3. Інтереси теж мають різні. Одна дівчина більше тяжіє до гуманітарних наук, іншій до вподоби точні.

Після оголошення результатів ЗНО випускниці стали кумирами не лише місцевої молоді. Вони продемонстрували добрий приклад для наслідування усім українським школярам, адже найвищі бали стали закономірним результатом багаторічної копіткої та наполегливої праці. Зокрема Тетяна з третього класу поглиблено вивчала українську мову, а Валерія навчалася у класі з поглибленим вивченням біології та хімії.

Дівчата не раз ставали призерами й переможцями шкільних, обласних та республіканських олімпіад й учнівських конкурсів. А Тетяна Смага, окрім того, за вагомі успіхи в навчанні отримувала також спочатку іменну стипендію від міської Ради, потім Кабінету Міністрів, а протягом минулого навчального року – від Президента України. Як напівжартома зауважує батько дівчини Сергій Смага, за підписами деяких грамот та дипломів доньки можна навіть вивчати прізвища кількох поколінь міністрів освіти та науки.

Однак попри літературний хист та любов до української мови, Тетяна Смага мріє стати лікарем, тож свій найкращий в Україні сертифікат ЗНО повезе до Вінницького національного медичного університету імені Миколи Пирогова, а відмінниця Валерія Гладка планує стати студенткою Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Віктор Миронець.

Фото http://www.mynizhyn.com

Небезпечні селфі

Небезпечні селфі

З появою соціальних мереж ставлення до багатьох речей, зокрема фотографій, змінилося. І, на жаль, не у кращий бік. Адже якщо раніше люди фотографувалися, щоб зберегти пам’ятну мить, то сьогодні багато знімків роблять для подальшого хизування у Всесвітній мережі.

Це, до речі, спричинило неабиякий розвиток нового виду фотографії – селфі або, іншими словами, автопортрету, зробленого, як правило, з допомогою фотокамери мобільного телефону, веб-камери чи комп’ютерного планшета.

Ера селфі розпочалася у першій половині 2000-х років, однак дуже довго такі фотографії вважали ознакою поганого тону, оскільки якість була невисока. Лише з появою мобільних пристроїв з потужними фотокамерами та розвитком мобільних додатків, як-от, наприклад, Instagram, селфі почали робити у всіх куточках Земної кулі. Більше того, до 2013 року це слово почали вживати так часто, що його включили до Оксфордського словника англійської мови, а дещо пізніше навіть визнали «словом року».

На жаль, популярність селфі має й негативні наслідки. У пошуках унікального кадру дехто наважується на ризиковані вчинки: фотографує себе над проваллями, залазить на мости та дахи багатоповерхових будинків, «штурмує» опори високовольтних ліній електропередач та висотні будівельні крани, надто наближається до хижих звірів та здійснює багато інших безглуздих «подвигів».

До речі, щоб полегшити охочим до пошуків пригод на їхню голову роботу, деякі кмітливі виробники придумують різні пристосування. Наприклад, так звані палиці для смартфонів, які допомагають робити фото самостійно з кількаметрової відстані, а отже, спонукають йти у небезпечні місця наодинці, і коли трапляється нещасний випадок, поруч не виявляється нікого, хто б міг викликати швидку та надати першу допомогу.

Тож, як кажуть, добре, якщо все закінчується добре. Однак статистика свідчить, що ймовірність вкоротити собі віку через ризиковане селфі дуже висока. Скажімо, уже в нинішньому році вони стали причиною загибелі 50 людей у всьому світі. Були трагічні випадки й в Україні. Зокрема в березні у Львівській області 13-річна школярка залізла на дах поїзда й попросила подруг сфотографувати її, але замість красивих фото отримала потужний удар струмом. Наприкінці весни у такий самий спосіб постраждав й школяр у Київській області, врятувати якого лікарям, на жаль, не вдалося.

Саме тому перш ніж наважитися робити ризиковане селфі, добре подумайте, чи варта погоня за яскравими фотографіями та отримані за них «лайки» в соціальних мережах того, щоб платити надто високу ціну.

Віктор Миронець.

Фото Валерія Соловйова.

Два дні до старту

Два дні до старту

Якщо ви читали моє оповідання «Неочікувана погода або кучерявий феномен», напевно, одразу зрозуміли, що його головна героїня насправді існує і звуть її Таня Чернега.

Так от, як і годиться Людям Добра, вона завзято продовжує змінювати усе навколо себе, а заодно і усіх нас, на краще. Більше того, щоб мати можливість зробити якомога більше корисних справ, Таня кілька років тому зв’язалася з компанією таких самих непосид на чолі із Славою Фроловою – надзвичайною жінкою, у доброму серці якої, здається, може помістися весь світ.

Попервах Таня ходила в чині падавана, але завдяки своїм організаторським здібностям дуже швидко стала спочатку Майстром, а потім й Гуру. Згодом у неї з’явилися власні учні, які з розкритими від захоплення вустами уважно дослухаються до кожного її слова, мріючи колись стати такими ж крутими, як вона. Тож не дивно, що саме Тані випала надзвичайно важлива і відповідальна місія – організовувати та координувати АРТ-Пікнік Рівне, відкриття якого відбудеться уже найближчої суботи 4 липня.

Знаючи Таню і те, скільки сил, часточок власної душі, креативу та любові вона вклала у цей проект, з всією відповідальністю заявляю, що це буде щось неймовірне та грандіозне. Такі події пропускати не можна, тож, якщо плануєте вибратися на вихідні до іншого міста, ласкаво просимо у Рівне!

Віктор Миронець.