Виховання «страшилками»

Проти «Баби Яги»

Коли дитина відмовляється щось робити (їсти, спати, читати, прибрати у своїй кімнаті, чистити зуби тощо), багато тат і мам вдаються до залякування, мовляв, тебе забере Баба Яга або приїде лікар і зробить укол. Це, як кажуть, класика жанру: нас у дитинстві батьки лякали Бабаєм і суворими міліціонерами, тож тепер ми робимо це із власними дітьми.

Незважаючи на велику кількість досліджень та написаних за їх результатами книг, важко сказати, чому метод залякування неслухняних дітей уже багато поколінь не втрачає популярності. Хтозна, можливо, це пов’язано з тим, що він майже завжди спрацьовує. При цьому про ймовірні майбутні негативні наслідки частого використання у процесі виховання «страшилок» мало хто задумується.

Залякування можна порівняти із застосуванням знеболювальних засобів – вони лише ненадовго усувають симптоми, а не причину захворювання. Саме тому будьте готовими до того, що цей метод швидко перестане діяти.

Діти дорослішають, отже, з часом дізнаються, що Баба Яга – вигаданий казковий персонаж, а міліціонери займаються зовсім іншими справами і не карають дітей, які відмовляються їсти кашу. Та найприкріше – вони починають розуміти, що батьки лякали (точніше – обманювали) їх свідомо.

Найкраща альтернатива – бути відвертими, більше пояснювати, розмовляти з дитиною. Не просто забороняти, а пояснити, що така поведінка вас чи інших людей засмучує. Якщо дитина відмовляється, наприклад, прибирати у своїй кімнаті, не потрібно навіювати страх і необхідність догодити Бабі Язі. Краще попросити послухатися заради мами, яка теж стомилася і хоче відпочити. Не думайте, що діти не здатні нас зрозуміти, просто потрібно знайти до них правильний підхід.

Віктор Миронець.

Гроші за оцінку

Гроші за оцінку

Як свідчать результати опитувань, останнім часом дедалі більше батьків платять своїм дітям за хороші оцінки або намагаються підкупити їх – новим комп’ютером, велосипедом, мобільним телефоном тощо. На перший погляд здається, що ці методи неабияк сприяють поліпшенню успішності, однак насправді вони найчастіше спрацьовують проти дитини, бо зменшують справжню вмотивованість навчатися.

Щодо того, чи доцільно платити школярам за оцінки, існує дві протилежні думки. Причому прихильники обох наводять переконливі аргументи. Наприклад, у середовищі батьків часто можна почути розмови, що, мовляв, дорослі ж отримують гроші за свою роботу, а навчання у школі – це теж праця, яку потрібно оплачувати. Зрештою, дитині рано чи пізно потрібно вчитися розпоряджатися власними грошима. Дехто до цього додає, що у дітей, як у дорослих, є улюблені справи і такі, які вони змушені робити. А оскільки один із принципів виховання полягає в тому, щоб зацікавити дитину виконувати не надто приємне завдання, то, на їхню думку, невелике матеріальне заохочення може допомогти в цьому.

Разом із тим, багато батьків виступають категорично проти «купівлі» у дітей оцінок, оскільки переконані, що учень не повинен сприймати навчання як один із способів заробляння грошей. Більше того, враховуючи власний досвід, вони застерігають – якщо почати застосовувати такий підхід ще з молодших класів, у майбутньому дитяча «наука» може стати значно дорожчою. По-перше, дуже швидко настане час, коли оплату за оцінки з вас вимагатимуть уже в ультимативній формі, а по-друге, грошові стосунки у навчанні збережуться й під час навчання у виші. Що ж до набуття навичок користуватися власними коштами, то з цим завданням можна впоратися за допомогою кишенькових грошей, виділення яких не повинне пов’язуватися з оцінками.

До речі, багато досліджень частково підтверджують ці думки. Зокрема під час одного з них було встановлено, що коли дитину, яка любить щось робити, постійно винагороджувати чи платити їй за це, з часом вона починає працювати лише заради винагороди.

Платити за оцінки чи ні, звичайно, вирішувати вам. Та приймаючи рішення, обов’язково все добре обміркуйте, адже, можливо, саме у вашому випадку доцільніше застосувати інший спосіб мотивації.

Віктор Миронець.

Фото: http://alysonschafer.com

Куди поділася посмішка?

Куди поділася посмішка?

Напевно, помічали людей, які не проявляють радість, навіть тоді, коли їм дуже весело. Так от, виявляється, вони просто не вміють цього робити.

До такого висновку після тривалого дослідження дійшли вчені з Портсмутського університету, які звернули увагу на те, що обличчя деяких людей постійно мають міну невдоволення. Змусити їх радісно усміхнутися практично неможливо. Саме це й зацікавило англійських дослідників, які взялися за вивчення міміки і з’ясували, що постійний сумний вираз обличчя зумовлений меншою кількістю м’язів, ніж у інших людей.

До речі, раніше вважали, що всі люди мають однаковий набір із 5 так званих основних м’язів обличчя, з допомогою яких можна виражати гнів, радість, здивування, страх або сум. Однак, за словами дослідників, існує ще 14 м’язів, наявністю яких може похвалитися не кожен, тож багато людей, хоч би як того хотіли, не можуть передавати своє щастя. Саме тому не поспішайте ображатися на невеселого співрозмовника, адже, хтозна, можливо, він і хотів би посміхнутися, але не може.

Віктор Миронець.

Фото Юлії Сокирко.

Без посередників

Без посередників

Як свідчить статистика, більшість тат і мам бувають у школі лише кілька разів на рік, а дехто й взагалі туди не ходить. Найчастіше приводом для зустрічі з учителями, звичайно, стають батьківські збори, зрідка – власне бажання дізнатися про справи свого школяра. Але буває й так, що навіть регулярно зустрічаючись, батьки і педагоги не можуть знайти спільної мови. Головним чином через невміння спілкуватися та небажання почути одне одного.

На жаль, батьки і вчителі не завжди враховують, що їхнє спілкування, як правило, відбувається через посередника-дитину. А якщо є посередник, то існує велика ймовірність отримувати недостовірну інформацію. Саме тому, перш ніж докоряти вчителю, потрібно вислухати його думку. Приймаючи рішення, не забувайте й про те, що діти, хоч якими б вони були, завжди повинні відчувати нашу підтримку. Це, звичайно, не означає потурання у всьому, однак покарання має бути справедливим, а головне – заслуженим.

Так само й учителям краще розмовляти з батьками без посередників, якщо не під час особистої зустрічі, то принаймні по телефону повідомляти їм проблему, пов’язану з дитиною. Адже в багатьох випадках, щоб її вирішити чи владнати конфлікт, батькам та вчителю достатньо, уникаючи взаємних претензій, щиро і доброзичливо поговорити. Ось чому потрібно частіше навідуватися до школи.

До речі, не треба боятися батьківських зборів, навіть якщо є ймовірність почути на них неприємні для себе речі. Вони – хороша нагода, як кажуть, із перших вуст дізнатися про успіхи чи невдачі свого школяра і, використовуючи можливість, «по гарячих слідах» знайти вихід зі складної ситуації.

Важливо також пам’ятати, що від нашого ставлення до школи залежить ставлення до неї дітей. Тож учіться правильно реагувати на сказану ними негативну чи позитивну інформацію про навчальний заклад. Насамперед ніколи не обговорюйте педагога, особливо принижуючи його, з дітьми чи за їх присутності. Якщо до вчителя виникли якісь претензії, то краще поговоріть з ним або за потреби з керівництвом школи. Але й учитель не повинен забувати, що батьки і родина для дитини – найважливіше. Тож не можна ображати рідних та близьких учня, вказувати на їхні недоліки, бо корисна лише справедлива, конструктивна і необразлива критика.

Батьки і педагоги – дві могутні сили у становленні особистості кожної дитини. В обох є свої переваги, специфіка і методи виховання. Однак максимально ефективним навчання буде лише за умови об’єднання зусиль у цій нелегкій справі, що неможливо без частого спілкування.

Віктор Миронець.

Фото: luigisettembrini.gov.it

Щоб любов не згасла

Щоб любов не згасла

Кажуть, щасливий той, хто любить і кого люблять. Однак щоб любов не згасла, її треба постійно підтримувати не лише словами, а й вчинками. До речі, це і є так зване випробовування любов’ю. Бо любити насправді означає ставити чиїсь інтереси вище своїх, поважати, розуміти, підтримувати, оберігати. А це, хоч би хто що казав, непросто.

Коли долі закоханих переплітаються, спочатку здається, що це раз і назавжди. Однак із часом під впливом обставин та буднів почуття поволі втрачають колишню силу. Так відбувається з усіма, тож не вірте, якщо хтось вам казатиме, що жодного разу не сварився з партнером. Навіть люди, які прожили багато років, як кажуть, душа в душу, не завжди й не в усьому знаходили спільну мову. Це – нормально, бо життя часто підкидає нам різні сюрпризи. Інша справа, що вони зуміли подолати випробування, зокрема й вчасно освіживши свої почуття.

Саме тому не бійтеся і не лінуйтеся частіше зізнаватися в любові найдорожчим людям – коханим, дітям, батькам. Незважаючи на труднощі, допомагайте та дбайте про них. І нічого не вимагайте навзаєм, бо справжня любов, як казав апостол Павло, не шукає свого.

Любов існувала завжди та всюди, незалежно від часу, місця чи обставин. Та найголовніше – вона дається кожному, просто не всі можуть її одразу розпізнати. І якщо у вашому серці ще не засвітився вогник кохання, пильніше роззирніться навкруги. Ваше щастя неодмінно десь поруч. А тим, хто вже пізнав неймовірну силу цього життєдайного почуття, слід не забувати повсякчас дбати про нього.

Віктор Миронець.

Фото студії JOY.

Що економніше

Душ чи ванна?

За статистикою, кожен українець за добу витрачає у середньому 330 літрів води, тож не дивно, що суми за користування цим благом у платіжках чималенькі. Однак навіть за таких обставин багато людей продовжують ігнорувати заклики берегти й економити, без сумніву, найціннішу рідину на планеті.

Ситуація з водопостачанням в Україні складна. За словами фахівців, загалом дефіцит води становить майже 4 млрд. куб. м. Та найприкріше, що він зростає. Причому не тільки через незадовільний технічний стан водогонів, а й не без нашої допомоги. Адже кожного разу, коли залишаємо відкритим кран, відволікаючись, скажімо, на телефонний дзвінок, втрачається до 20 й більше літрів води.

Отже, в першу чергу переконайтеся, що всі крани добре закриваються, а зливний бачок в туалеті не протікає. Це допоможе за добу зберегти кілька десятків літрів життєдайної рідини. Встановіть лічильники обліку гарячої та холодної води, які й справді значно зменшують витрати на комунальні платежі.

Не залишайте брудними тарілки, чашки, ложки та виделки. Що довше засихатимуть на них залишки їжі, то важче потім буде все відмивати, і доведеться використати більше води. Загалом краще це робити не під проточною водою, а у двох ємкостях – для брудного посуду та його ополіскування. Не мийте під краном також овочі та фрукти, адже воду після цього можна використати, наприклад, щоб полити кімнатні рослини. Крім того, не обов’язково розморожувати продукти з допомогою води. Залишайте їх розморожуватися уночі або скористайтеся мікрохвильовою піччю.

Прати варто, лише коли назбирається достатньо брудного одягу, щоб повністю завантажити барабан пральної машини. До речі, цікавий факт: машини з фронтальним завантаженням речей споживають у 3 рази менше води, ніж із вертикальним.

Можна зробити економними навіть так звані банні процедури – просто закривайте кран, коли чистите зуби (зазвичай для цього достатньо склянки води) або наносите шампунь на волосся. Коли миєте руки, вмикайте воду під невеликим напором.

Поки немає одностайної думки, що насправді економніше: приймати душ чи ванну? Однак якщо звернутися до фактів і зробити невеличкі підрахунки, то з’ясуємо – витрати води в обох випадках майже однакові. Адже на 5-хвилинний душ витрачається приблизно до 230 літрів води, а об’єм середньої ванни – 200 літрів. Причому для комфортного прийняття ванни не обов’язково наповнювати її до країв. А от любителям душу слід подбати про спеціальні насадки, які за рік заощаджують майже 5 куб. м води.

На жаль, не всі замислюються над тим, що можна зберегти до 80% води, а отже, акумулювати кошти на інші потреби: їжу, одяг, хобі, відпочинок тощо. Та найголовніше – це не так складно зробити, як здається на перший погляд.

Віктор Миронець.