Панацея чи нова загроза?

Панацея чи нова загроза?

За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, попри те, що куріння втрачає популярність, загальна кількість курців продовжує зростати і впевнено наближається до цифри 1 млрд. осіб. Як зауважують фахівці, це пов’язано насамперед із збільшенням населення Землі, яке вже у 2024 р. має всі шанси перетнути рубіж 8 млрд. На боротьбу із шкідливою звичкою ідуть значні ресурси, а щорічні збитки світової економіки через необхідність витрачати кошти на лікування супутніх хвороб та зниження продуктивності праці становлять майже 1 трильйон доларів США. Звичайно, проблему таких колосальних масштабів не могли оминути суспільство та науковці. Завдяки вченим, до речі, з’явилися різноманітні засоби, покликані допомогти кинути курити. Як-от, наприклад, спеціальні пластир та жувальна гумка з умістом нікотину. А останнім часом дедалі популярнішими стають так звані електронні сигарети, які багато хто називає чи не панацеєю, здатною ефективно боротися із залежністю. Та чи справді це допомагає і чи так безпечно, як запевняють виробники?

Історія питання

Появою електронних сигарет ми завдячуємо китайському вченому у фармацевтичній галузі Хон Ліку, який у 2003 р. запатентував креслення «Безполуменевої електронної сигарети», а за рік компанія, у якій він працював, представила широкому загалу перший промисловий екземпляр цього винаходу. Він був громіздким та незручним, однак виробники повсякчас удосконалювали електронні сигарети, і зрештою вони стали такими, якими ми звикли їх бачити сьогодні.

Великий вибір смакових добавок, агресивний нав’язливий маркетинг, запевнення в абсолютній безпеці виробу, а головне - що він допомагає швидко й ефективно позбутися залежності від куріння сприяли популярності електронних сигарет, які протягом останнього десятиліття поширилися на всі континенти. Та, схоже, це - не межа. За оцінками експертів, у 2016 р. об’єм світового ринку електронних сигарет сягнув 10 млрд. доларів США, тоді як оборот тютюнових виробів становить 800 млрд., а отже, є куди зростати.

Принцип дії

Електронна сигарета - це такий собі нікотиновий інгалятор. Вона складається з акумулятора, нагрівального елемента (парогенератора) та контейнера для рідини, від якої власне й залежить смак і «міцність». Принцип роботи простий: коли нагрівається спіраль, утворюється пара, яку вдихає курець. Саме тому процес називають не курінням, а пусканням пари або інгалюванням.

Вибір рідин здатний задовольнити найвибагливіших. Крім того, можна регулювати вміст нікотину. Як правило, варіантів кілька: дуже міцні, міцні, легкі, суперлегкі або зовсім без нікотину. Механізм спрацьовує автоматично під час першої затяжки. Деякі моделі електронних сигарет для більшої схожості також оснащують маленькою червоною лампочкою на кінчику виробу і приладом імітації тління тютюну. Щоправда, багато виробників, опинившись під тиском масової критики такої реалістичності, зняли їх із виробництва.

Сумнівна безпека

До середини минулого століття курці не мали уявлення про шкоду куріння. Більше того, дехто з лікарів навіть рекомендували його для лікування психологічних розладів. Наприклад, надмірної тривожності. Тепер ми знаємо, яке небезпечне це явище і скільки людських життів воно щороку забирає. Тож стверджувати, що електронні сигарети абсолютно безпечні, м’яко кажучи, зарано, бо ніхто не знає, як почуватимуться їх користувачі за 10-20 років. Поки що майже всі дослідження, які нібито підтверджують нешкідливість електронних сигарет, відкрито або опосередковано замовляють та фінансують самі виробники. Отже, їх результати викликають сумніви.

Незаангажовані незалежні науковці, а також фахівці Всесвітньої організації охорони здоров’я тільки нещодавно приступили до вивчення впливу нового пристрою на людський організм. І хоч остаточні висновки будуть зроблені не раніше 2030 року, вони зазначають, що, крім нікотину, якого може і не бути в електронній сигареті, її основними компонентами є пропіленгліколь (має подразнювальні властивості), ароматизатори й інші хімічні речовини, деякі з них токсичні і виділяють у повітря канцерогені сполуки. До речі, ні картриджі, ні самі електронні сигарети не підлягають обов’язковій сертифікації, їх ніхто не перевіряє, чим користуються недобросовісні виробники, виготовляючи неякісні пристрої.

Окремо варто згадати про одну з головних небезпек електронних сигарет - нікотин у рідкому стані. Навіть один його ковток може призвести до смерті. А це не лише пряма загроза життю дітей, яких може привабити рідина з принадним ароматом, а й самого курця, оскільки навіть найменша несправність картриджа може стати фатальною.

Сертифікація

Якщо почуєте запевнення виробників електронних сигарет, що їхній товар сертифікований ВООЗ, - не вірте. Ще в середині 2000-х рр. деякі компанії подали заявки на отримання сертифіката, однак жодна не була задоволена, бо перевірка подібної продукції може тривати кілька десятиліть.

Крім того, законодавство багатьох країн, в тому числі й України, не дає визначення, чим по суті є електронні сигарети: лікарським засобом, еквівалентом традиційних тютюнових виробів або чимось іншим. Так само немає вимог щодо їх виробництва, імпорту, оптової та роздрібної торгівлі, до складу та максимального вмісту нікотину. Не встановлено також обмежень щодо реалізації і пропагування цих пристроїв. Їх згадують лише раз у частині 2 ст.13 Закону України «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров’я населення», згідно з якою заборонено куріння електронних сигарет у ліфтах, на території закладів охорони здоров’я, дитячих майданчиках, у під’їздах житлових будинків, підземних переходах, транспорті, ресторанах, зупинках та інших громадських місцях.

У свою чергу відсутність належного регулювання та контролю з боку державних установ зумовила виникнення ситуації, коли споживачі уявлення не мають, що насправді курять, адже самостійно перевірити якість рідини для заправки сигарети неможливо.

Нова субкультура

Зростання популярності електронних сигарет пов’язане, за словами експертів, з природною цікавістю людини до нового, і зумовило появу новітньої субкультури - вейперів (від англ. - «вдихати та видихати пару»). Її представники не просто пропагують, по суті, модернізований вид куріння. Вони подають його під соусом моди, ба навіть певного аристократизму.

У багатьох країнах щороку відбуваються спеціальні зібрання, до яких учасники ретельно готуються. Адже це чудова нагода поспілкуватися з однодумцями і похизуватися своїм пристроєм, як правило, спеціально придбаним для цього заходу. Більше того, серед вейперів набуває популярності використання виготовлених на замовлення електронних сигарет з унікальним дизайном в одному екземплярі.

До представників нової субкультури належать багато відомих особистостей: акторів, музикантів, художників та письменників. Дехто з них не афішує своїх вподобань, а інші, навпаки, цим вихваляються. Як наслідок, копіюючи поведінку своїх кумирів та піддаючись моді, левову частку вейперів уже становить молодь. На жаль, Україна не є винятком, і в нас теж виникла складна та загрозлива ситуація у молодіжному середовищі.

Тривожно й те, що вейперами стають не лише бажаючі позбутися залежності від куріння. Дедалі частіше це роблять люди, які доти зовсім не курили. Тобто є всі підстави говорити про появу нового виду психологічної залежності.

Протилежний ефект

Останнім часом на Інтернет-форумах зросла кількість відгуків курців про абсолютно протилежний ефект від використання електронних сигарет, які не допомогли позбутися звички, а зумовили збільшення кількості сеансів куріння. Як пояснюють психологи, так відбувається тому, що підсвідомо курець переконаний у безпеці електронних сигарет, а отже, що курити можна.

Насправді, зауважують вони, куріння - це дві залежності: хімічна від вдихання нікотину та психологічна від своєрідної ритуальності цього процесу. Причому перша становить лише 15-20%. Іншими словами, якщо не буде твердого бажання кинути курити, жодні засоби, у тому числі й «пускання пари», не допоможуть.

Ще надто рано робити остаточні висновки щодо безпеки електронних сигарет. Саме тому є сенс ставитися до них обережно, а головне - не приймати поспішних рішень.

Віктор Миронець.

Фото: http://podrobnosti.ua/2127021-praktika-elektronnyh-sigaret-vo-frantsii-mnenie-obschestva.html та http://webvox.co/

Майбутнє вже настало

МАЙБУТНЄ ВЖЕ НАСТАЛО

Ми живемо у дивовижний час, коли трохи не щодня відбуваються наукові відкриття, а приблизно раз на півроку людство робить новий технологічний прорив. І хоч машини часу поки що не придумали, після кількох нещодавніх вдалих експериментів учені зробили впевнений крок на шляху до втілення цієї амбітної мети в життя. Але й без цього будні людини сьогодні роблять легшими та комфортнішими багато речей, про які ще кілька десятиліть тому ніхто навіть і не мріяв. Наші знання набагато ґрунтовніші, ніж були у представників попередніх поколінь, але й вони тьмяніють порівняно з тим, що мусять засвоїти сучасні діти, аби почуватися комфортно у світі, який повсякчас стрімко змінюється.

ЕРА РОБОТІВ

Серед імовірних причин занепаду останнім часом літературного жанру наукової фантастики можна сміливо назвати швидкість прогресу. Адже щоб написати хороший науково-фантастичний роман і більш-менш вдало спрогнозувати майбутнє, сьогодні однієї фантазії, таланту й цікавості буде замало. Для цього потрібно мати не лише гуманітарну, а й технічну освіту чи навіть науковий ступінь, бо те, що здається фантастичним, може стати реальним ще до того, як письменник закінчить свою роботу. Разом із тим це не зупиняє сміливців, котрі беруть на себе відповідальність прогнозувати майбутнє людства.

Насправді передбачень дуже багато, однак довіряти можна лише деяким із них. До перевірених прогнозистів, зокрема, належить технічний директор компанії Google, відомий технологічний футуролог Рей Куцвейл, чимало пророкувань якого вже здійснилось. Будучи одним із передових дослідників досягнень у галузі штучного інтелекту, нещодавно він знову оприлюднив чергову порцію передбачень.

Так, за його словами, вже у 2027 році персональний робот, здатний автономно виконувати складні дії, може стати таким самим звичним явищем, як холодильник чи кавоварка. За 2 роки, у 2029-му, комп’ютер зможе пройти тест Тюрінга, тож станеться те, чого одна половина людства дуже боїться, а друга з нетерпінням і надією очікує - поява повноцінного штучного інтелекту, здатного самостійно розвиватися. Крім того, Куцвейл говорить про масове використання у найближчому десятилітті 3D принтерів у всіх галузях - від будівництва до медицини, здешевлення сонячної енергії, появи доступного ринку гаджетів-імплантантів та початку широкого впровадження нанороботів.

У дещо віддаленій (на кілька десятків років) перспективі футуролог прогнозує настання технологічної сингулярності, тобто перетворення Землі на один гігантський суперкомп’ютер. Звичайно, в це важко повірити, однак якщо враховувати темпи розвитку суспільства, то скептицизму, погодьтеся, значно меншає.

До речі, вагомий внесок у наближення технологічного майбутнього роблять й українські вчені, особливо у галузі нанотехнологій, механічної інженерії, радіоелектроніки та космічних досліджень. Наприклад, в Україні вже є створені вітчизняними механіками роботи з розширеними функціями вербального і невербального спілкування. Особливо діти та дорослі полюбили Медею, від спілкування з якою всі отримують неймовірне задоволення.

ЯБЛУНІ НА МАРСІ

Як правило, технічні новації на практиці виявляються набагато цікавішими від наукової фантастики. Скажімо, вже нікого не дивують Інтернет, смартфони, електромобілі, віртуальна реальність і навіть розмови про колонізацію найближчої до нас планети Марс, а також створення поселень на Місяці. Зокрема глава американської компанії SpaceX, відомий інженер, винахідник та мільярдер Ілон Маск нещодавно заявив про велику ймовірність того, що вже у другій половині 2020-х років людина може ступити на поверхню Червоної планети.

Більше того, за словами Ілона Маска, нам необхідно починати думати про заселення Марса, тож його компанія вже кілька років розробляє космічний корабель багаторазового використання, здатний сідати на поверхню будь-якої планети і брати на борт сотню пасажирів та 450 т вантажу. На думку глави SpaceX, для створення на Марсі самостійної цивілізації необхідно від 40 до 100 років із моменту польоту перших колоністів. Свою концепцію та детально прорахований план польоту він представив на 67 конгресі Міжнародної астронавтичної федерації, активним членом якої, до речі, є також і Україна.

Якщо вірити цим розрахункам, то до колонізації Червоної планети майже все готово. Єдине, що сповільнює процес, - деякі технічні моменти. Звісно, не сприяє цьому і захмарна вартість спорядження експедиції. Однак навіть попри це, політ на Марс - питання кількох найближчих десятиліть.

ВІРТУАЛЬНА РЕАЛЬНІСТЬ

Ідея створення штучного світу, про який останніми роками говорять дедалі частіше, насправді не нова і з’явилась вона ще у 60-х роках минулого століття. У 80-х отримала назву «віртуальної реальності», а у 90-х - стала популярною і почала застосовуватись у багатьох сферах: від космічних польотів та підготовки лікарів до кіноіндустрії та засобів масової інформації. Кілька років тому молодий інженер Палмер Лакі винайшов спеціальні окуляри Оklus Rift VR, тож тепер зануритись у віртуальний світ може кожен.

Однак віртуальна реальність - лише перший етап застосування технологій повного занурення. Нині ж дослідники працюють над створенням так званої змішаної реальності, коли з допомогою спеціальних пристроїв (скажімо, лінз) можна буде додавати шари віртуальної реальності у справжнє навколишнє середовище, наприклад, перебуваючи в громадських місцях чи їдучи у транспорті. Таким чином користувачі не будуть ізольованими і зможуть взаємодіяти з цими елементами так, ніби вони реальні: брати їх, пересувати, змінювати тощо. До речі, деякі компанії уже повідомили про створення прототипів систем для з

анурення у змішану реальність, а отже, це явище має всі шанси за 2-3 роки стати масовим, як свого часу це сталося з мобільними телефонами.

НА ПОРОЗІ ЗМІН

Сьогодні не потрібно бути генієм, аби зрозуміти, що почалась грандіозна перебудова світу. Змінюється все: технології, взаємозв’язки, комунікації, суспільні норми, правила та закони. І якщо багатьом із нас важко з цим змиритись, насамперед морально, то діти, навпаки, сприймають зміни як належне. Саме тому мусимо переглянути свої погляди і допомогти їм пізнавати нове.

На жаль, чимало батьків продовжує опиратись прогресу, бажаючи, аби їхні сини та доньки навчались професіям, котрі приречені зникнути протягом найближчого десятиліття. У свою чергу діти, попри консерватизм представників старших поколінь, намагаються не відставати від часу. І варто зауважити, їм це добре вдається, а своєю ерудованістю вони іноді просто приголомшують.

Наприклад, нещодавно випадково почув розмову доньки другокласниці з подругами про те, що вони ніяк не можуть зрозуміти, чому картину «Чорний квадрат» вважають шедевром, адже нічого особливого в ній не бачать. Здавалося б, нічого дивного у цьому немає, оскільки відсутність у них життєвого досвіду не дає змоги збагнути нюанси психології творця цього полотна. Але показовим тут є насамперед факт обговорення творчості Казимира Малевича восьмирічними дітьми.

Та це, як кажуть, квіточки, бо кілька тижнів тому донька вразила, по поличках розклавши знамениту теорію відносності Альберта Ейнштейна, водночас невимушено, ніби говорить про елементарні речі, пояснивши, що, цитую: «Е - це енергія, m - маса, а с - швидкість світла». І це притому, що хоч донька добре навчається, вона ніколи не була абсолютною відмінницею.

Як бачимо, зміни у світогляді представників підростаючого покоління уже відбуваються, тож нам нарешті час зрозуміти, що майбутнє вже настало і ми живемо у реальності наших дітей, для яких технічний прогрес та віртуальний світ - не фантастика, а буденність. І лише від нас залежить, стануть вони органічною частиною цієї реальності чи будуть непристосованими до неї.

Віктор Миронець.

«ЕтноЗима» у Михайлівському

«ЕтноЗима» у Михайлівському

Відома співачка, телеведуча, заслужена артистка України, волонтер та громадський діяч Анжеліка Рудницька переконана, що Різдво - це велике диво, і навіть заспівана колядка може бути надзвичайним подарунком. Тож зрозуміло, чому саме мистецька агенція «Територія А», яку вона очолює, та Свято-Михайлівський Золотоверхий монастир виступили співорганізаторами унікальної і найбільшої події початку року - фестивалю «ЕтноЗима» у Михайлівському, який відкриється уже завтра.

Насамперед «ЕтноЗима» - захід із національним колоритом та сучасними можливостями. Фестиваль уже відбувався у наймальовничіших куточках України: на Буковині, Полтавщині, Волині, Київщині та Чернігівщині. А цього разу - у стінах знакового для новітньої історії нашої держави місці, Свято-Михайлівському Золотоверхому соборі.

В останній день найулюбленіших українцями різдвяних свят тут пройде марафон «Радуйся!» Протягом кількох годин його учасники - дитячі, фольклорні, церковні та професійні колективи - виконуватимуть колядки і щедрівки. Своїм співом порадують також Анжеліка Рудницька, Марина Одольська, Едуард Приступа, Ірина Шинкарук, Анатолій Гнатюк, Тарас Компанійченко та багато інших відомих артистів.

Крім власне музичної частини фестивалю, працюватиме літературна сцена, на якій знані українські письменники розповідатимуть дітям дивовижні історії, читатимуть різдвяні оповідання та вірші. До активної участі у читаннях організатори запрошують всіх наймолодших відвідувачів, а також їхніх батьків.

Звичайно, як і належить культурно-мистецькому заходу, протягом усього дня на території монастиря діятиме різдвяний ярмарок народних майстрів і триватимуть різноманітні майстер-класи.

Фестиваль «ЕтноЗима» у Михайлівському від самого початку обіцяє перетворитися на затишне родинне свято, під час якого можна буде відпочити від нелегкої буденності, добре провівши час із рідними та близькими людьми. А ще допомогти зробити чиєсь життя більш радісним і щасливим, бо Різдво, за словами Анжеліки Рудницької, - це не лише 12 страв. У першу чергу воно має ознаменовуватися добрими справами.

Віктор Миронець.

Найкращий кравець Америки

Найкращий кравець Америки

Уродженця Закарпаття Мартіна Грінфільда по праву вважають легендою чоловічої моди. Він недолюблює сучасну техніку, не має комп’ютера, не користується електронною поштою і веде переговори з клієнтами винятково під час особистих зустрічей. Аби замовити костюм ручної роботи його торгової марки «Martin Greenfield Clothiers», у чергу стають президенти, політики, зірки кіно, відомі співаки та спортсмени.

Майбутній кравець світового рівня народився і виріс у невеличкому мальовничому гірському селі Павлове (нині - Свалявський район Закарпатської області) 9 серпня 1928 року у шанованій родині Грунфельдів. Його батько був інженером-електриком, а дідусь брав активну участь у будівництві місцевої синагоги. Хлопчика назвали Максиміліаном, а Мартіном Грінфільдом він став уже після еміграції до США.

Дитинство Максиміліана закінчилося на другий день Пасхи 1942 року, коли він разом із батьками, двома сестрами, братом, бабусею та дідусем потрапив у гетто в м. Мукачеве, з якого їх згодом відправили до концентраційного табору Освенцім (нім. Аушвіц).

І досі Мартін Грінфільд із жахом згадує, як одразу по прибутті до концтабору, коли особисто Йозеф Менгеле, якого ще називали Доктор Смерть, відправив його направо, що означало - життя, а інших членів родини прирік на неминучу загибель. Тієї страшної миті батько сказав сину останні слова: «Нам треба розділитися. Ти молодий і сильний. Самостійно виживеш. Не забувай нас». Після цього вони вже ніколи не бачилися.

Хлопець не тільки вижив. Саме у цьому страшному місці він навчився шити і вперше відчув силу одягу. Це сталося після того, як юнак знайшов на смітнику розірвану сорочку солдата СС. Оскільки Мартін, працюючи у пральні, контактував з в’язнями-кравцями, він зумів зашити знахідку і потім одягав її під свою робу. Через багато десятиліть в автобіографічній книзі «Мірка людини» визнаний геній швейної справи напише: «Ніхто у таборі не мав сорочки, тож мій вчинок можна сміливо назвати божевіллям, однак я все одно це зробив. Тоді й зрозумів: одяг не тільки робить людину привабливішою і захищає від холоду, а й також може врятувати життя. Завдяки цій сорочці я вижив. Наглядачі думали, що раз її маю, значить - важливий в’язень, тому до мене ставилися більш поблажливо, ніж до інших».

Після закінчення війни юнак ще два роки блукав по Європі в надії, що, можливо, бодай хтось із членів його родини теж вижив. Але дива не сталося, зрештою у 1947 році Максиміліан сів на корабель, що прямував до Сполучених Штатів Америки. Зупинився спершу в далеких заможних родичів у Балтиморі, а потім перебрався до Нью-Йорка, де жила його тітка. Він став називати себе Мартіном Грінфільдом, оскільки американцям було легше сприймати на слух і вимовляти нові ім’я та прізвище, і з допомогою приятеля емігранта знайшов роботу на швейній фабриці GGG Clothing, навіть не підозрюючи, що через три десятиліття стане її власником.

Спочатку Грінфільд був, як кажуть, «хлопчиком на побігеньках» у досвідчених майстрів, однак завдяки таланту і постійному самовдосконаленню швидко став найкращим кравцем підприємства. Тож коли на фабрику звернувся кандидат у президенти Дуайт Ейзенхауер, шити костюм поважному клієнтові довірили саме йому. З роботою молодий майстер упорався більш ніж на «відмінно» і продовжував одягати Ейзенхауера, коли той став господарем Овального кабінету.

Про це мало хто знає, однак стосунки Мартіна Грінфільда та президента США були такими довірливими, що, кожного разу, коли він шив для нього новий костюм, залишав у кишенях записки з порадами щодо зовнішньої політики. За чутками, під час першої зустрічі кравця із Біллом Клінтоном, котрий став наступним після президента Джеральда Форда його замовником у Білому домі, новообраний глава держави сказав: «Не потрібно залишати записки у кишенях. Якщо матимете пораду, ось вам номер мого факсу».

До числа постійних клієнтів найвідомішого на американському континенті кравця належать президент США Барак Обама та новообраний Дональд Трамп, а також такі знаменитості, як зірка баскетболу Шакіл О’Ніл, актори Леонардо Ді Капріо, Аль Пачіно, Джиммі Феллон і Джоні Депп. Крім того, компанія «Martin Greenfield Clothiers» шиє костюми для телевізійних шоу, серіалів та голлівудських фільмів. Зокрема майстер доклав руку до екранізації роману Френсіса Скотта Фіцджерельда «Великий Гетсбі», удостоєної найвищої кінопремії «Оскар» за найкращі костюми.

Попри те, що управління компанією з річним обігом у кілька мільйонів доларів Мартін Грінфільд уже давно передав синам, та свій поважний 88-річний вік, він і досі щотижня працює 6 повних робочих днів на власній швейній фабриці, розташованій у найбільшому емігрантському районі Нью-Йорка - Брукліні.

Віктор Миронець.

Фото: http://edition.cnn.com та

http://martingreenfieldbook.com