У родинному колі

У родинному колі

Коли до нас приходить Новий рік, а за кілька днів по тому на небі спалахує Різдвяна зірка, навіть переконані скептики починають вірити у дива. У цей час ми чекаємо, мріємо, передчуваємо… А ще – стаємо трішки дітьми, бо намагаємося не думати про погане і щиро сподіваємося, що прийдешній рік буде кращим за минулий.

Як і наші сини та доньки, у дитинстві ми теж із нетерпінням чекали зимових свят. Адже в Україні вони надзвичайно красиві, їх учасниками стають і діти, й дорослі, і навіть природа.

Ще з діда-прадіда всьому – дійству, випадку або якомусь природному явищу – надають магічного значення. Тож і кажуть: «Як проведеш усе ці святкові дні, таким буде і весь наступний рік». Є також багато повір’їв, пов’язаних із новоріччям та Різдвом. І серед них особливо важливе: де б ти не був – поспішай додому, до сімейного вогнища.

Добрим знаком було, якщо в цей час до хати зайде запізнілий перехожий. А у Святвечір неодмінно готували 12 пісних страв, адже стільки учнів мав Ісус. Крім того, наші предки вважали це ще й даниною кожному з 12 місяців. Більше того, число «12» було для них магічним і знаковим, бо, як здавна гадали українці, означало визначеність, злагоду та добро.

Останніми роками набуло популярності святкування поза домом – у гостях, кафе, «на природі» або подорожуючи. В цьому, звичайно, немає нічого поганого, однак, відзначаючи родинні свята, до яких безсумнівно належать Новий рік та Різдво, не в родинному колі, втрачаємо їх головну суть, яка полягає в особливій атмосфері любові та єднання близьких людей. І якщо зустріч Нового року не з ріднею можна допустити, то Багату кутю обов’язково потрібно їсти вдома.

До речі, італійці так і кажуть: «Святкуй Різдво лише з рідними, а Новий Рік – з ким захочеш». До цих слів варто прислухатися хоча б тому, що в Італії це й справді головне родинне свято, підготовка до якого, як правило, розпочинаються мінімум за півроку.

На щастя, прадідівські традиції виявилися сильнішими за сучасні модні тенденції, тож дедалі більше українців почали знову сприймати зимові свята як чудову нагоду зробити дорогим серцю людям найкращий і найцінніший подарунок – приділити увагу. Особливо цього потребують діти та батьки, адже протягом року у нас не завжди була нагода присвячувати їм стільки часу, як хотілося б.

Однак якщо так складуться обставини, у житті ж бо різне трапляється, що і Новий рік, і Різдво доведеться зустріти далеко від дому, не варто надто засмучуватися, адже ще є Старий Новий рік, який у духовному плані навіть більш вагомий, ніж календарний. Чому? Все просто – коли 12 лютого 1918 року Україна перейшла на новий стиль літочислення, через що у нас й з’явилося одразу два новоріччя, відбувся так званий неформальний народний поділ звичаїв. Як наслідок, усі вітання, навіть щедрівки, до нового календарного року призначають колегам та знайомим, а от до старого – рідним, хрещеним, сусідам та друзям.

Тож поспішайте зробити приємність тим, кого найбільше любите – подаруйте їм справжню зимову казку. І нехай вона триває до завершення усіх різдвяних свят.

Віктор Миронець.

Фото http://todochristmas.weebly.com

Знайте міру

Знайте міру

З-поміж усіх свят найбільш обтяжливим для сімейного бюджету завжди був Новий рік. Причому левову частку зароблених важкою працею і заощаджених грошей, як правило, ми витрачаємо на купівлю подарунків та влаштування застілля, яке після завершення перетворюється на очевидне свідчення бездумного марнотратства. Однак не потрібно намагатися стрибнути вище власної голови. Добре зустріти новоріччя можна і без великих фінансових витрат.

Насамперед заздалегідь продумайте святкове меню і потроху починайте купувати продукти, які не псуються. Наприклад, консерви, бакалію, м’ясо, рибу, які можна покласти в морозилку, вершкове масло, овочі і, звичайно, напої. Що раніше почнете це робити, то більше зекономите, адже в останні дні року ціни помітно зростають.

Хоч це звучить банально, але перед тим як влаштувати забіг по магазинам, обов’язково складіть список необхідних покупок і чітко його дотримуйтеся, не відволікаючись навіть на акційні пропозиції. Не купуйте надто багато продуктів. Як свідчить практика, після святкового застілля часто залишається багато їжі, яка швидко псується, а тому її викидаємо. Отже, головне правило новорічного свята – знати міру у кількості страв.

До речі, є традиційна їжа, без якої уже багато хто з українців не уявляє зустрічі Нового року. Зокрема це надзвичайно калорійний салат «олів’є», який у поєднанні з шампанським й іншими алкогольними напоями може влаштувати у шлунку справжню революцію. Тож такі страви не потрібно готувати, як кажуть, тазиками. Зробіть їх небагато, але намагайтеся подавати гостям у незвичному ракурсі. Наприклад, покладіть «олів’є» у кілька невеликих салатниць або вафельні корзинки і поставте їх на столі так, щоб можна було скуштувати, але не переїсти. Так само невеликими порціями можна подати й інші страви.

Подумайте, що можете зробити в домашніх умовах, а отже, зекономити. Візьмемо для прикладу майонез. Приготувати його не складно і він буде дешевшим, а головне – кориснішим, ніж магазинний варіант. Вигідніше вдома також маринувати оселедець та солити червону рибу, ціла заморожена тушка якої коштуватиме на 20–30% менше, ніж така сама за вагою готового філе. До того ж з голови і хребта можна приготувати смачну юшку.

Хороший спосіб уникнути зайвих витрат – святкувати, скооперувавшись із тими, з ким плануєте зустріти Новий рік. Для цього потрібно визначити, хто яку страву готуватиме. Якщо не вигадувати нічого екстравагантного, то кожен заощадить час та гроші.

Над цим мало хто задумується, але насправді велике й тривале застілля під час свята неодмінно робить його нудним. Коли всі гості просто сидять, багато їдять та розмовляють (зазвичай ні про що) – це нецікаво та дорого. Єдина розвага на такому святі – їжа, а отже, її потрібно готувати дуже багато. Та якщо зробите головний акцент на розважальній програмі, то і від зустрічі Нового року всі отримують задоволення, і зекономите на кількості страв, адже ніхто не захоче переїдати, коли можна взяти участь у цікавому конкурсі чи вікторині.

Тому придумайте, чим розважити гостей. Наприклад, після того як годинник проб’є 12-ту ночі, можна запропонувати всім вийти на вулицю і зліпити сніговика або пограти в сніжки. Щоправда, якщо випаде сніг. Однак і без нього можна добре розважитись, скажімо, влаштувавши «полювання» на Діда Мороза.

Будь-яке свято, особливо новорічне, насправді нелегке випробовування нашої витримки та відчуття міри. Тож потрібно неабияк постаратися, аби відзначити його гідно і водночас економно.

Віктор Миронець.

Фото Оксани Хронюк.

Ялинка надовго

Ялинка надовго

Відтоді, як на початку VІІ століття у Франції з’явився звичай прикрашати ялинку, Новий рік та Різдво неможливо уявити без зеленої красуні, яка створює в оселі особливу святкову атмосферу. Однак останнім часом дедалі більше людей роблять свій вибір на користь штучних дерев. І не лише через бажання внести дещицю у справу збереження природного середовища. Якісна багаторазова ялинка може слугувати до 10 років, а отже, зекономити 

знаначні кошти.

Існує кілька основних критеріїв вибору штучної ялинки. Не варто купувати зелену красуню навмання. Перед тим як йти в магазин, визначтесь із розміром та місцем, де вона стоятиме.

Вибираючи ялинку, зверніть увагу на підставку. Вона повинна бути стійкою і в ідеалі – металевою, адже пластмасові легко ламаються. Потім огляньте голки. Незалежно від того, які вони – м’які чи жорсткі, штучна хвоя не повинна деформуватися. Щоб оцінити ялинку, достатньо провести рукою по гілці. Голки якісного виробу міцно закріплені і не відриваються. Крім того, м’які повинні легко розпрямлятися. Якщо вирішите купити ялинку з жорсткими голками, краще віддайте перевагу тій, в якої кінчики хвої заокруглені, особливо якщо в домі є маленькі діти.

Є два види конструкцій штучних ялинок – збірні та складані. Збірні деревця монтують за допомогою гачків або шарнірів, а складані мають структуру, подібну до парасольки. Тож вибираючи зелену красуню, враховуйте і цей момент, адже від нього залежить зручність складання і умови зберігання.

Оскільки прикрашена ялинка під час свят щодня по кілька годин нагріватиметься від гірлянди, особливу увагу потрібно звернути на її вогнестійкість. Якісні штучні ялинки виготовляють з матеріалів, у які додають антипірени (речовини, що перешкоджають горінню). Інформація про це обов’язково повинна бути вказана на упаковці, яку разом із касовим чеком варто зберігати протягом двох тижнів експлуатації виробу. Не купуйте навіть якісний на вигляд, але неналежно упакований товар. Так само, як і ялинку з різким, неприємним запахом, що неодмінно свідчить про її сумнівне походження.

Крім традиційного, декоративні штучні ялинки можуть бути різних кольорів – білого, рожевого, золотистого, срібного. Але хоч би яку пухнасту красуню обрали, пам’ятайте – святкова атмосфера в оселі в першу чергу залежить не від ялинки, а від нас.

Віктор Миронець.

Фото Оксани Хронюк.

Початок зимової казки

Початок зимової казки

Кілька днів тому до нас завітало перше велике зимове свято –  святого Миколая, яке ознаменує початок зимової казки. Цього дня відбуваються справжні дива, сила яких настільки велика, що навіть дорослі люди починають вірити в них. А що вже говорити про дітей! Для малечі це один з найулюбленіших днів у році, адже добрий святий, до речі, їхній покровитель, обов’язково кладе під подушку подарунок.

Традиція відзначати це свято бере початок у глибині віків і пов’язана з життям реальної людини, відомої завдяки своїй доброті, безкорисливості та співчуттю до інших. Як стверджують легенди, Миколай роздав усі свої статки бідним та нужденним, за що й здобув повагу і любов багатьох людей. З того часу пройшла не одна сотня років, світ змінився, однак, як і раніше, саме у ніч на 19 грудня у нас з’являється перше відчуття новорічного дива.

Більше того, цього дня ми самі творимо чудеса, коли, допомагаючи святому, тишком-нишком ховаємо під подушкою наших синів та доньок подарунки, при цьому отримуючи навзаєм їхнє захоплене: «Подивіться, що мені приніс Миколай!» Після цього й самі стаємо щасливішими, бо немає на світі кращого задоволення, ніж бачити справжню дитячу радість.

Однак Микола-Чудотворець любить не лише дітей. Він допомагає кожному, хто звертається до нього у скрутний час. Недарма ж кажуть, що святий на небі не сидить, бо повсякчас на землі творить добро. Тож його день – особливе свято. І не лише тому, що воно є першим серед цілої низки новорічно-різдвяних, а головним чином через те, що навчає нас добру й іншим чеснотам, вдовольнятися малим та радіти, на перший погляд, непомітним, простим речам, оскільки вони насправді можуть подарувати більше радості і задоволення, ніж дорогі яскраві дрібнички.

Словом, головне у нашому житті – безумовна любов і безкорислива доброта, які, як відомо, не мають ціни.

Віктор Миронець.

Фото Тетяни Попової

(взяте на сторінці газети

 «Порадниця» у Facebook).

Довіряйте, але перевіряйте

Довіряйте, але перевіряйте

Купівля неякісних продуктів завжди була, як кажуть, дорогим задоволенням. Сьогодні ж, коли нас неприємно дивують ціни, й поготів. Саме тому, щоб не нажити зайвих клопотів зі здоров’ям і марно не витрачати гроші, фахівці радять бути уважнішими в магазинах, особливо купуючи м’ясо, свіжу рибу, яйця, твердий сир та молочні продукти. Адже статистика свідчить, що ці товари в закладах торгівлі псуються найчастіше.

Отже, купуючи м’ясо, насамперед зверніть увагу на його колір та пружність. Залежно від виду свіже м’ясо має: червоний колір (яловичина), блідо-рожевий (свинина) та світло-рожевий (курятина). На розрізі воно трохи вологе, щільне, еластичне і не прилипає до пальців. Крім того, після несильного натискання швидко вирівнюється. Щодо замороженого – воно має такі самі зовнішні характеристики, як і свіже. Щоправда, відтінок трохи приглушений. Якщо ж на поверхні свіжозамороженого м’яса після дотику теплого пальця не залишається яскравого сліду, це свідчить про повторне заморожування.

За правилами реалізації свіжа риба і філе повинні зберігатися у чистому сухому колотому льоді. Якісна риба має блискучу луску, опуклі очі, яскраво-червоні або рожеві зябра, покрита прозорим слизом. Її м’ясо щільне і пружне. Якщо на нього натиснути, ямка не повинна утворюватися. До речі, що тіло риби твердіше, то вона свіжіша.

Перевірити якість курячих яєць складніше. Для цього легенько потрусіть яйце. Вміст свіжого не буде бовтатися. Потім огляньте шкаралупу. Вона повинна бути твердою і матовою, а не м’якою, блискучою і ніби жирною. А ще звертайте увагу на дату виробництва.

Щоб вибрати хороший твердий сир, подивіться на його забарвлення. Однорідний білий, жовто-білий чи світло-оранжевий кольори вказують на натуральне походження, а занадто яскравий свідчить про використання штучних барвників. Якщо сир блідий, швидше за все, він містить багато солі й мало вітамінів та поживних речовин. Зверніть увагу також на «малюнок» («вічка»). В якісному продукті вони розподіляються рівномірно. Крім того, поверхня сиру не має бути мокрою, з білим нальотом і тріщинами, адже це означає, що продукт «затримався» на прилавку або зберігався у неправильних умовах.

Як правило, молочні продукти продають у закритій непрозорій тарі, що унеможливлює візуальну оцінку. Тож доводиться покладатися лише на дату виробництва на етикетці. Та купуючи молоко, сметану і кисломолочний сир на базарі, можна їх оглянути. Так, свіже молоко має білий з легким жовтуватим відтінком колір, приємний запах, солодкуватий смак без присмаків. Якщо капнути молоко на будь-яку поверхню і воно «розповзеться», це свідчить про додавання води.

Якісна сметана завжди однорідної консистенції, без грудочок, водянистих вкраплень, крупинок білка та жиру, має білий або жовтуватий колір. Наявність води на поверхні продукту – ознака порушення технології виробництва, а гіркуватий присмак та затхлий запах – несвіжості. Схожі зі сметаною характеристики має й кисломолочний сир.

Звичайно, повністю вберегти себе від ймовірності купити неякісний продукт неможливо, однак значно зменшити її цілком реально.

Віктор Миронець.

Фото Євгена Добриніна.

Зміна кольорів

Цікаво про відоме. Зміна кольорів

Багато батьків, купуючи дитячий одяг, орієнтуються зокрема на загальноприйнятий кольороподіл, який полягає у тому, що хлопчикам потрібно купувати речі синього, а дівчаткам – рожевого кольору. Однак так було не завжди.

Як свідчать історичні дані, поділ кольорів на окремі категорії для хлопчиків та дівчаток сформувався у США та країнах Європи у 1940-х роках. Доти рекомендації батькам щодо вибору кольору одягу рідко ґрунтувалися на статі дитини. Так, одні джерела радили вибирати його, орієнтуючись на колір очей, а інші – волосся. А от стосовно статі поради значно відрізнялися від сучасних стандартів. Зокрема тогочасні журнали радили обирати рожевий колір для хлопчиків, а синій – для дівчаток, бо перший більш сильний і твердий, а другий – витонченіший і ніжніший.

Віктор Миронець.

Фото Євгена Добриніна.

Подарунково-святковий бюджет

Подарунково-святковий бюджет

Кожен по-своєму сприймає процес вручення подарунків. Для когось це данина традиції, для інших – потреба душі чи прояв ввічливості. Однак у будь-якому разі зазвичай про подарунки для родичів та друзів ми починаємо задумуватися незадовго до початку зимових свят, завдаючи відчутного удару по власному бюджету.

Насамперед проблема в тому, що доводиться купувати одразу кілька подарунків. Не треба забувати і про інші витрати, зокрема на продукти для святкового столу чи заплановану подорож, скажімо, в Карпати. Як наслідок, щороку витрачаємо чимало грошей, аби належно зустріти Новий рік та Різдво.

Однак насправді розв’язати проблему не так уже й складно. Головне – пам’ятати приказку, що сани готують улітку. Так само й підготовку до новорічних свят починайте заздалегідь. Наприклад, італійці це роблять мінімум за півроку до Різдва, тож встигають зібрати все необхідне без зайвої метушні й без надмірних витрат. Адже купувати один-два подарунки щомісяця – дешевше і не так позначається на сімейному бюджеті, ніж коли за раз витратите на них увесь місячний оклад. Зрештою, в останні передноворічні дні необхідний товар може бути дефіцитним і в кращому разі за нього доведеться значно переплатити, а в гіршому – взагалі не знайти на магазинних полицях.

Не менш важливо скласти список подарунків, обов’язково вказавши їх приблизну вартість. Так легше контролювати витрати. Не зайве й записати: що, кому, коли дарували. Це допоможе визначатися з презентами наступного разу.

А ще будьте обачні передноворічної пори щодо акційних пропозицій та знижок, які в грудні навипередки пропонують магазини та супермаркети. Є багато технологій маніпуляції підсвідомістю, з допомогою яких покупця змушують, окрім потрібного товару, придбати на додачу цілу купу всілякого мотлоху. Тож уважність і дотримання двох основних правил під час новорічного шопінгу – запорука уникнення зайвих витрат.

По-перше, йдіть по магазинах лише добре попоївши. Відомо ж бо, що на голодний шлунок усе видається однаково хорошим та потрібним – незалежно від того, чи йдеться про продукти харчування, одяг, побутову техніку, іграшки… По-друге, не беріть із собою кредитних карток, бо конкретна сума готівки в гаманці обмежує кількість покупок, а «кредитка», навпаки, дає хибне уявлення про бездонність коштів на рахунку. Якщо ж вам зручніше розраховуватися карткою, перед тим, як йти на штурм магазинів встановіть на ній добовий ліміт витрат.

Звісно, ці правила комусь можуть видатися наївними, однак їх дієвість не викликає сумнівів. Зрештою, найчастіше саме елементарні, всім добре відомі (а отже, нібито не варті уваги) способи впливу на покупців приносять власникам магазинів великі гроші.

Що ж до подарунків – то не намагайтеся стрибнути вище голови, витрачаючи на них більше, ніж можете собі дозволити. Краще хай вони будуть недорогими, однак від щирого серця.

Віктор Миронець.

Фото:www.dailyfinance.com

Незабутня зустріч у Вінниці

Незабутня зустріч у Вінниці

З цього відрядження ми поверталися з особливими почуттями та враженнями. Так буває завжди, коли зустрічаємось з тими, хто нас чекає, цікавиться життям газети, кому небайдужа її доля. А на нещодавньому Дні «Порадниці» у Вінниці було саме так.

Те, як нас запрошували, як підготувалися та зустрічали, вразило. Адже господарі потурбувалися не лише про технічний супровід заходу, а й виготовили рекламні банери, плакати, красиві запрошення та підготували прес-реліз. Крім того, з наявних у бібліотеці підшивок газети «Вісті…» оформили інформаційний куточок. Це особливо зворушило нашого головного редактора Тетяну Власюк, оскільки саме у першому номері «Вістей…» вийшла редагована нею сторінка «Порадниця», яка й дала початок газеті.

Цікавим та приємним було невимушене спілкування з директором Вінницької ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва Наталією Морозовою та завідувачкою сектором газетної періодики Валентиною Коцюбською, які перед початком заходу провели цікаву екскурсію бібліотекою. Нам навіть вдалося доторкнутися до унікальних книг у відділі рідкісних та цінних видань.

Модератор заходу бібліотекар сектора медіа ресурсів Ярослава Бондарчук, котра, представивши учасників зустрічі, розповідала про газету, вразила своїми ґрунтовними знаннями про неї. «Понад 20 років «Порадниця» приходить у наш дім, аби порадити, разом з нами порадіти, а інколи й посумувати. За цей час газета росла, змінювалася, удосконалювалася і разом з нею зростала та міцніла велика порадницька родина. Приємно також те, що читацька аудиторія видання не обмежується Україною, сягаючи близького та далекого зарубіжжя, адже «Порадниця» завжди була і залишається відвертою, щирою і незламною. Саме тому для багатьох людей вона стала супутником життя», – ці слова панни Ярослави особливо нас схвилювали.

А от директор бібліотеки Наталія Морозова зауважила, що одна справа кожного дня читати «Порадницю», а зовсім інша – поспілкуватися з тими, хто, незважаючи на труднощі сьогодення, творить видання. «Багато хто вважає, що книги, газети та журнали на паперових носіях – це уже минуле. Однак, як показує приклад «Порадниці», вони залишаються потрібними і затребуваними. І дуже добре, що нам випала нагода з перших вуст дізнатися секрети популярності улюбленої багатьма українцями газети».

До цих слів навзаєм хочеться додати, що такі зустрічі з читачами для нас теж дуже важливі. Вони – найкращий орієнтир, який показує, в якому напрямку потрібно рухатися, що змінити, залишити чи додати.

Про особливості створення «Порадниці» й те, яким чином вдається робити її максимально наближеною до свого читача і протягом багатьох років утримувати статус одного із найбільш багатотиражного видання України, розповіла головний редактор газети Тетяна Власюк. Зокрема вона зауважила: «Хоч і настала ера Інтернету, сьогодні ми побачили, що, незважаючи ні на що, друковане слово буде жити, доки є люди, які на нього сподіваються, які хочуть його чути. Тому і газета, і книга ніколи не підуть у забуття, оскільки дарують особливе спілкування, відчуття та емоції».

Головний редактор «Порадниці» відповіла на численні запитання присутніх, презентувала свою книгу «Від джерел. Порадницька гостина» та інші видання, підготовлені у редакції. Зокрема «Бібліотечку «Порадниці», яка поки що розповсюджується через роздрібну мережу, але в планах редакції – включити її у передплату. Уже вийшло 13 тематичних випусків бібліотечки, з яких можна дізнатися «Все про звичайну картоплю» та «Секрети консервування», як зробити затишним «Наш дім», якого догляду потребують «Сунична грядка» та «Виноградні грона», а також відвідати «Помідорне царство», побувати «На баштані», відчути радість, коли «Квітує підвіконня», дізнатися які ж вони «Знайомі незнайомці» тощо. До речі, гості й господарі обмінялися подарунками – звісно, книжковими.

З розповіді начальника відділу передплати та маркетингу Оксани Хронюк присутні дізналися, який шлях проходить «Порадниця», аби потрапити до свого читача, та про конкурс «500 подарунків від «Порадниці». Уже відбувся перший розіграш і найближчим часом переможці отримують свої призи. Однак передплата триває, а отже, ще можна встигнути взяти участь у його другому турі.

Своїми враженнями про «Порадницю» поділилися присутні на зустрічі її прихильники. Наприклад, свою історію знайомства з нею повідала завідуюча відділом маркетингу, реклами та соціокультурної діяльності бібліотеки Тетяна Джуринська, яка читає нашу газету з 1998 року. За словами жінки, це відбулося завдяки мамі, котра передплачувала, читала та підшивала «Порадницю» з перших номерів. Спочатку пані Тетяна навіть не підозрювала, яку важливу роль в її житті судилося відігравати газеті. Та коли мами не стало, «Порадниця» перетворилася на місток пам’яті між нею і донькою.

А учений секретар бібліотеки Поліна Цимбалюк, котра також взяла слово, нашу газету назвала дуже позитивною, доброю, адже вона культивує людські цінності. Тут кожен читач, навіть найвибагливіший, може знайти для себе щось корисне і цікаве. А закінчила вона експромтом – продекламувала власний вірш про улюблену газету.

По-домашньому затишна, невимушена та щира зустріч з читачами у Вінницькій обласній універсальній науковій бібліотеці ім. К.А.Тімірязєва подарувала багато приємних та незабутніх вражень. Хоча, як нам стало відомо, були такі містяни, котрі пошкодували, бо пізно довідалися про день «Порадниці» у Вінниці. Але ми тепер знаємо напевне: ця зустріч – не остання.

Віктор Миронець.

Фото Миколи Людвічука

та зі сторінки Вінницької

ОУНБ ім. К.А.Тімірязєва у

Facebook.

Кря-кря, або щасливого плавання!

Кря-кря, або щасливого плавання!

Не секрет, що багато маленьких дітей не люблять купатися, тому їхнім батькам часом доводиться виявляти неабияку винахідливість, щоб вмовити своє чадо хоч трохи поплескатися у воді. І часто на допомогу татам і мамам приходить звичайне гумове каченя, зазвичай жовтого кольору, з яким процес купання стає набагато цікавішим.

Цю звичайну і таку просту іграшку й справді можна назвати унікальною. Адже вже понад сотню років гумові каченята дарують малечі хороший настрій. Більше того, ці каченята не мають національності, оскільки ними люблять бавитися діти у всіх куточках нашої планети. Та й дорослі теж іноді «поселяють» у своїх ванних кімнатах цих милих тваринок. Кажуть, що до палких прихильників цієї іграшки належить і королева Великої Британії Єлизавета ІІ.

Проте, якщо для когось гумове каченя є насамперед символом купання, то для інших ця іграшка може бути предметом колекціонування. І, що цікаво, такі збирачі зустрічаються майже у всіх країнах світу, а у 2007 році одна така приватна колекція, що налічувала понад 2500 несхожих одне на одного іграшкових каченят, навіть була занесена до Книги рекордів Гіннеса.

Жовті гумові каченята така популярна і відома іграшка, що їм присвячують пісні, вірші і найрізноманітніші цікаві заходи. Зокрема перегони, під час яких каченят опускають у будь-яку водойму, в якій є течія, і той, чия іграшка першою перетне фінішну лінію, вважається переможцем.

Найвідоміші подібні перегони, в яких брали участь до 100 тисяч жовтих каченят, щороку відбувалися у Сінгапурі, а у 2007 році естафету перейняли масштабніші лондонські змагання, більш відомі за назвою Великі британські перегони. Крім того, час від часу каченятам доводиться підкорювати також і морські та океанські простори, оскільки їхня здатність вільно пересуватися по воді допомагає науковцям вести спостереження за рухом підводних течій. Тож, як бачимо, сумувати їм немає часу.

Віктор Миронець.

Фото:http://poradumo.com.ua

Золота середина

Золота середина

Кажуть, що все пізнається у порівнянні, і це справді так. Бо лише сам ставши батьком, почав розуміти своїх тата й маму, які категорично не сприймали у процесі нашого з молодшою сестрою виховання вседозволеності і потурання дитячим примхам.

Скільки себе пам’ятаю, часто ображався на батьків. Точніше, не на них, а на їхню суворість та принциповість. При цьому хочу додати, що вони лише зрідка підвищували на нас голос і ніколи не били. Тож найбільшим покаранням було стояння у кутку. Та й то, скільки разів довелося таким чином спокутувати провину, можна перелічити на пальцях однієї руки.

Важко сказати, чому ми з сестрою були слухняними дітьми, знаючи, що навіть за серйозну провину не будемо покарані, так би мовити, у «класичному» розумінні (хоч батьки не залишали без уваги негативні вчинки, наставляючи нас «на шлях істинний», вони ніколи не переходили на особистості). Можливо, секрет полягає в тому, що вони ще змалку дали зрозуміти – наші пустощі їх дуже засмучують і, як наслідок, ми повсякчас намагалися контролювати свої дії, щоб цього не сталося.

Нині я вдячний батькам за їхню послідовність, завдяки якій мені вдалося уникнути багатьох халеп та прикрощів, зрозуміти, чого хочу досягти у житті. Адже тим часом, як мої ровесники пізнавали всі, не лише корисні і потрібні, а й привабливі негативні принади підліткового віку, я, заздрячи їм, займався тим, що могло допомогти реалізувати свій потенціал.

Тоді здавалося, що батьки чинять зі мною несправедливо. Ну, що такого страшного в тому, якщо кілька разів на тиждень загаєшся з друзями допізна чи по-дорослому з ними «відтягнешся»? До певного віку відповідь на це запитання проста – нічого. Лише з часом починаємо розуміти, що така поведінка веде до сумних наслідків, бо сприяє появі шкідливих звичок і збільшує ймовірність потрапляння у неприємні ситуації. Добре, коли є можливість переступити через труднощі, забути про них й почати все, як кажуть, з чистого аркуша. Але ж часто буває так, що змінювати щось уже пізно. Тоді лишається тільки кусати собі лікті і нарікати на свою недалекоглядність та довірливість.

Тепер, будучи татом чудової донечки, точно знаю, що батьки бажають своїм дітям лише добра. Тож якщо вони забороняють щось робити, у цьому, напевно, є сенс, і не слід на них ображатися. Але й батькам теж не варто впадати у крайнощі і забороняти геть усе.

Найкраще, на мою думку, завжди і у всьому шукати компроміс. Бо лише розуміючи одне одного, в чомусь поступаючись, а деколи і наполягаючи на своєму, можна зберегти хороші стосунки між членами родини.

Віктор Миронець.

Фото Євгена Добриніна.

Екстремальна їжа. Акулячі плавці

Екстремальна їжа. Акулячі плавці

Не секрет, що китайці можуть приготувати страву із будь-чого. Причому так, що одразу й не зрозумієш, які інгредієнти для цього були використані. Однак чи не найдивовижніша страва китайської кулінарії – суп з акулячих плавців. Задоволення це недешеве, тож розібратися з ним, гадаю, буде цікавого всім.

Протягом мільйонів років акули одноосібно владарювали в морях та океанах, аж раптом одного прекрасного дня з’явилися… китайці. Неспроста ж кажуть, що жителі Піднебесної їдять все, що має дві ноги, крім драбини, все, що має чотири ноги, крім стола, все, що літає, крім літаків, і все, що плаває у воді, крім підводних човнів. Таку всеїдність пояснити неважко – китайці рідко наїдалися досхочу, адже ротів у їхній країні завжди було набагато більше, чим їжі. Тому китайські рибалки не надто переймалися сортуванням живності, яка попадала в сіті. І якщо там ненароком виявлялись безжальні хижаки – акули, їх також пускали під ніж, немов би це безневинний окунь.

Можливо, найдивовижніша особливість китайської кулінарії – це те, що до деяких страв простолюдину навіть доторкатися було заборонено, не говорячи уже про те, щоб їх їсти. Соціальна належність у даному випадку – в питанні «їсти або не їсти» – в Китаї мала вирішальне значення. Іноді представники з народу навіть не знали про існування деяких вишуканих продуктів, які за столом знаті були звичним явищем. Ну а ті страви, які за статусом належало вживати лише імператору, навіть наближені до імператорського двору не мали честі куштувати. Так от, акулячі плавці (так само, як і ластівчине гніздо, в’ялена медуза та каракатиця) раніше вважалися привілеєм виключно вельмож.

Деякі допитливі китайські історики вважають, що в Китаї суп з акулячих плавців їдять з часів династії Хань, тобто вже дві тисячі років. Хоча інші стверджують, що мода на акул як на продукт харчування виникла дещо пізніше, коли до влади у 960 році прийшла династія Сун. Однак нам з цього всього потрібно запам’ятати наступне: страви з акул в Китаї мають велику історію, тісно пов’язану з елітним прошарком китайського суспільства.

Чому ж акулячі плавці стали такими популярними? Чому за кілограм акулячого м’яса на оптових ринках платять 20 центів, а за кілограм акулячих плавців – 170 доларів, у 850 разів більше? Таку репутацію плавцям сформували, зібрані протягом століть, знання китайських лікарів, які стверджували, що цей чудодійний продукт оновлює життєву енергію, збільшує вміст гемоглобіну, знімає нервове напруження, підвищує фізичну витривалість організму та зміцнює імунітет. Зверніть увагу, наведено майже повний список популярних хвороб сучасної ділової людини, здатної заплатити за тарілку такого супу 200–300 доларів. Цікавий збіг, чи не так?

Цінують акулячі плавці також за те, що вони, на думку китайських лікарів XVI століття, «відкривають шлунок». Іншими словами, покращують апетит. У Середньовіччі кулінари Піднебесної радили: «Ними можна розпочинати трапезу або подавати посеред застілля, готуючи себе до нового напливу страв». А ще вони обіцяли палким прихильникам акулячих плавців неймовірну насолоду не лише за столом, але й у ліжку, приписуючи їм властивість зміцнювати потенцію та дарувати колосальну любовну силу.

Однак акули відомі не лише завдяки плавцям. М’ясо цих морських хижаків використовують в кулінарії не менш успішно. Ті ж китайці дуже люблять делікатесну страву із губ акули, тушкованих з бамбуковими паростками або трепангами та куркою. В Італії популярна оселедцева акула, з м’яса якої готують салати. Перуанці вимочують акулу в соку лайма і отриманий розсіл використовують як засіб від похмілля. А от англійці віддають перевагу м’ясу катрана, особливо зі смаженою картоплею.

Міжнародна любов до м’яса акул зумовлена, зокрема, його властивостями. Так, в ньому міститься 25–30% високоякісних білків, а жиру і холестерину немає зовсім. Калорійність акулятини незначна, тож її сміливо можна називати дієтичним продуктом. Мікроелементів в акулячому м’ясі дуже багато, причому найрізноманітніших – кальцій, фосфор, залізо, йод, мідь. В ньому є всі необхідні людині амінокислоти. Чимало в ньому і вітамінів – А, вся група В та інші. Цінується також багата на вітамін А печінка морського хижака. До речі, ще донедавна в основному саме з неї отримували відомий нам з дитинства риб’ячий жир.

Віктор Миронець.

Фото: http://explore-agency.com

P.S. Важливо!

Крім кальцію, фосфору, йоду, міді й інших корисних речовин, у м’ясі акул є також не зовсім потрібна людському організму ртуть. Це зумовлено тим, що акули – замикаюча ланка харчового ланцюга. До того ж, вони часто їдять, як то кажуть, все, що заманеться. Тому зловживати цим делікатесом не варто. А вагітним жінкам і дітям до 16 років вживати акуляче м’ясо взагалі не рекомендують.

Голландські вітряки

Цікаві споруди. Голландські вітряки

Говорячи або почувши про млини, ми в першу чергу уявляємо жорна, зерно, борошно та щойно спечений запашний хліб. Так і є насправді, якщо, звичайно, мова не про голландські вітряки, більшість з яких до виробництва борошна не мають жодного стосунку.

Історично і географічно склалося так, що 20% території Нідерландів (історична назва країни) розташовані нижче рівня моря, а 50% – вище цієї позначки лише на метр. Як наслідок, протягом багатьох століть людям, які жили на цих землях, доводилося відвойовувати у моря сушу. Тому й кажуть, що історія Нідерландів це – історія боротьби людини з морем. І хоч сьогодні між ними зберігається хиткий мир, так було не завжди.

Ще порівняно недавно, у Середньовіччі, майже вся північна частина країни була під водою. Захистити землю від моря голландці зуміли завдяки створенню складної і унікальної дренажної системи, важливим складником якої судилося стати вітрякам. Саме вони століттями скеровували воду з одного каналу в інший.

За допомогою системи валів та зубчастих коліс енергія вітру обертала велике водяне колесо, яке перекачувало воду в річку або інший канал. До речі, у XVI ст. ця технологія стала справжньою революцією в інженерній та дренажній справах.

Сьогодні сушу від моря захищають нові вартові – потужні електричні та дизельні насосні станції, а вітрякам дісталась роль «приманок» для туристів, з якою вони справляються так само добре, як раніше боролися з водою.

Віктор Миронець.

Художник Charles Leickert.

Чому світа потребує змін?

Чому світа потребує змін?

Статистика стверджує, що освіченість населення України становить майже 100%, а частка вітчизняних студентів, які вдало закінчують навчання і отримують дипломи сягає понад 90%, що на 40 вище середньосвітового показника. Це, звичайно, дуже добре, однак, на жаль, чимало українців не вміють застосовувати теорію на практиці. А отже виникає цілком закономірне питання до якості випускників багатьох вітчизняних ВНЗ. Про те, якою має бути сучасна українська освіта, зокрема, говорили учасники міждисциплінарної дискусії, яка нещодавно відбулася у Львові.

Як зауважив під час виступу директор економічної агенції PPV Knowledge Networks Володимир Воробей, ще не всі українці усвідомили, що освіта не обмежується шкільною чи вищою. Сьогодні спосіб навчання у світі змінюється з карколомною швидкістю. Зокрема, ринок масових онлайн-курсів у 2015 році склав 50 млрд. доларів. Більше того, багато зарубіжних навчальних закладів скасовують деякі традиційні пари, замінюючи їх онлайн-навчанням. Це говорить про створення нових, більш ефективних, навчальних комбінацій.

Процес впровадження новітніх досягнень у галузі освіти в Україні відбувається не те щоб геть зовсім повільно, але й не надто швидко. Тож не дивно, що великі компанії створюють власні корпоративні університети. За словами викладача Львівської Бізнес Школи Ярослава Притули, їхнє керівництво розуміє – якщо сьогодні не покращити професійний рівень працівників, то завтра буде важко протистояти конкурентам.

На думку педагога, недоосвіта формується ще в школі. Тож батьки, якщо у них є така можливість, змушені втручатися у навчальний процес і наймати репетиторів для своїх дітей. Втрати через продукування нашим суспільством безробітних становлять приблизно 30 млрд. грн. У свою чергу, щорічні потенційні втрати від низької продуктивності праці через недостатні професійні якості працівників сягають 68 млрд. грн.

Виправити ситуацію, переконаний філософ і письменник Тарас Лютий, може лише кардинальне реформування галузі освіти. Адже, наприклад, наше шкільне навчання переважно орієнтується на оволодіння техніками відтворення. Звичайно, це потрібно вміти, однак, наголошує письменник, не варто себе обмежувати. Також не завадить змінити стратегію мислення – не потрібно боятися переглядати погляди та думки. Принаймні, основні положення.

З цим погоджується й український вчений в області психіатрії та медичної психології Олег Чабан, який додав, що школа повинна давати не знання, а насамперед навчати думати і показувати де їх шукати. На жаль, більшість вчителів не готові до цього, констатував він.

А от міністр освіти і науки України Сергій Квіт, який теж взяв участь у заході, зауважив, що освіта має бути якісною і українською, але не в значенні лише української мови. Потрібно провести децентралізацію навчальних закладів і дати їм більше автономії. При цьому, зобов’язати кожну інституцію відповідати за якість своїх послуг.

Не менш важливо, за словами міністра, зберегти доступність освіти. Для цього треба робити все від нас залежне, аби не було драматичних відмінностей між школою великого міста і маленького села. В обох випадках вони мають бути виключно професійними. Крім того, є багато питань й до вищих навчальних закладів, яким настав час готувати зовсім інших людей.

За результатами обговорення учасники заходу дійшли висновку, що освіта може стати тією ключовою інституцією, яка допоможе здійснити ціннісні трансформації суспільства. Щоправда, для цього ще потрібно докласти чимало зусиль. І, звичайно, мати велике бажання щось робити, особливо тим, кому безпосередньо належить здійснювати реформи.

Віктор Миронець.

Фото Євгена Добриніна.

Здоровий скептицизм

Здоровий скептицизм

«Знав би, де впадеш, – солому підстелив би» – говорить народна мудрість. Та, як відомо, доля у кожного своя, і нам зазвичай не дано знати, коли з нами трапиться щось хороше, а коли фортуна відвернеться. Зрештою постійно і всюди «носити» з собою про всяк випадок щось м’якеньке теж не завжди вдається. І лише «падаючи», починаємо докоряти собі за самовпевненість, усвідомлюючи, що «падіння» усе ж таки можна було зробити менш болісним.

Інша річ скептики – вони «падають» не менше за інших людей, але «травмуються» при цьому набагато рідше. Це тому, що перед тим як щось зробити, звикли все ретельно перевіряти. І хоча скептицизм, будьмо відверті, не належить до людських чеснот, стовідсотково негативною рисою характеру його теж назвати важко. Щоправда, це стосується лише так званого «здорового» скептицизму, незмінними супутниками якого, безперечно, повинні бути виваженість вчинків, толерантність і вміння правильно та об’єктивно оцінювати ситуацію.

Ми, як правило, або сміємось над скептиками, або їм співчуваємо. При цьому не звертаємо увагу на те, що їхні потуги підготуватися до можливих неприємностей ніколи не залишаються без винагороди: якщо очікування не виправдалися – прекрасно, якщо ж сталося щось недобре – «солома» вже давно підготовлена. Звичайно, до цієї бочки меду можна додати й ложку дьогтю, мовляв, думки матеріальні, і якщо думати про неприємності і готуватися до них, то рано чи пізно вони неодмінно стануться. Можливо, й так, однак разом із тим недарма вже багато поколінь існує також перевірене часом прислів’я про те, що «береженого й Бог береже».

Тож чому б не перейняти у скептиків корисну рису ретельно зважувати всі «за» та «проти» та їхнє вміння уникати неприємних ситуацій. Візьмемо для прикладу звичку завжди брати з собою парасольку. Звичайно, постійно носити додаткову ношу незручно, зате нам усім (часто на власному досвіді) відомо про непростий і гонористий характер «тітоньки»-погоди. Крім того, скептики завжди оплачують проїзд у громадському транспорті і, щоб не мати проблеми із контролерами, обов’язково компостують квитки. Серед важливих правил скептиків є також ніколи не тримати «всі яйця в одній корзині» і не покладатися на волю сліпого випадку.

Та окрім позитивних моментів, у скептицизму є і багато мінусів, найбільші з яких полягають у тому, що скептики, як правило, мають песимістичні погляди на життя і майже нікому й ніколи не довіряють. І хоча під час спілкування з іншими, особливо сторонніми і малознайомими, людьми потрібно бути обережними й уважними, вміння довіряти у багатьох життєвих ситуаціях теж відіграє важливу роль. А про настрій годі й говорити – якщо він хороший, уже лише це гарантує половину успіху будь-якої справи.

Тож кожен із нас сам мусить вирішити, чи потрібно користуватися здоровим скептицизмом у повсякденному житті. А у разі позитивного рішення пам’ятати, що робити це потрібно дуже обережно, щоб ненароком не образити інших людей.

Віктор Миронець.

Фото Михайла Мазура.

Дорога до знань

Згадуючи свято. Дорога до знань

Відкружляло у неймовірно красивому танці різнобарвне листя, ознаменовуючи неминуче наближення цьогорічної осені до фінішу. Але перед тим як скласти повноваження, осінь приберегла ще кілька чудових дат, зокрема й вчорашній Міжнародний день студентів.

Зазвичай це свято асоціюється з молодістю та романтикою і сприймається студентами як привід влаштувати бучну вечірку, аби вкотре підтвердити, що роки навчання у виші – справді найкращий період у житті. Однак є другий бік медалі, який багато хто не враховує.

Цей день також покликаний нагадати про важливість прагнення досягти вершин знань й самоствердження. Хтозна, можливо, так буває тому, що раніше здобуття вищої освіти було привілеєм обраних. Сьогодні ж за бажанням стати студентом може кожен, тож і ставлення до цього дещо спростилося.

І хоч у наш час усе кардинально змінилося, дещо на генетичному рівні все-таки залишилося. Не вірите? Прислухайтеся до свого серця у стінах альма-матер, і неодмінно відчуєте, як воно завмирає й тріпоче від передчуття чогось знайомого, але водночас невідомого, оповитого серпанком років та мудрості.

До речі, існує думка, що стати успішнішим студентом більше шансів у того, хто, переживши такі емоції, починає розуміти важливу істину: п’ять років навчання у виші – ніби перебування у долині цілющих джерел-знань. Хочеш – пий з них малими ковтками, хочеш – напийся досхочу, а ще краще – пірни з головою, й вийдеш звідтіля зовсім іншою людиною. Але це, звичайно, за умови наполегливої праці та великого бажання. Інакше зцілитися від неосвіченості навіть не сподівайтеся.

Саме тому, дорогі студенти, прагніть пізнати невідоме, творчо мисліть, шукайте нові рішення, добивайтеся свого. Словом, сміливо крокуйте дорогою до знань, бо лише вони – найнадійніша гарантія досягнення життєвого успіху. Так було, є і буде завжди.

Віктор Миронець.

Фото Євгена Добриніна.

Спілкування без кордонів

Спілкування без кордонів

Відомий вислів гласить: «Скільки мов ти знаєш, стільки разів ти людина». Цієї думки дотримувалось багато видатних особистостей, зокрема і знана в усьому світі поетеса Леся Українка, яка, до речі, вільно володіла тринадцятьма мовами.

Як правило, у школі й у вищих навчальних закладах (крім факультетів іноземної філології) вивчаємо три мови: українську, російську і ще одну іноземну на вибір. Однак давайте зізнаємось чесно, ми не завжди розуміємо значення цих знань для нашого всебічного розвитку і досягнення життєвого успіху. Тож і до навчання нерідко ставимося поверхнево й подекуди навіть скептично, про що згодом часто шкодуємо, адже час на місці не стоїть і швидко змінює світ, а разом з ним і наше повсякденне життя.

Яскравий приклад цьому – сьогодні відстань уже перестала бути суттєвою перешкодою для спілкування і налагодження зв’язків між людьми, а поява Інтернету значно розширила світогляд людини і зробила можливості пізнання світу майже необмеженими.

Здавалось би, ось воно – благо цивілізації, про яке ще навіть наші батьки не мріяли, – бери і користуйся. Та, виявляється, це не так уже й просто зробити. І головна перешкода полягає саме у незнанні інших мов – ключа до втілення наших найсміливіших мрій.

Сьогодні дедалі очевиднішим стає те, що чим більше мов знає людина, тим вищі її шанси на ринку праці. Крім того, у сучасному житті знання іноземних мов дозволяє почуватися більш успішним, а пропозиції ринку праці часто вимагають володіння як мінімум базовим рівнем англійської.

Щоправда, вчать іноземні мови не лише для кар’єри. Знання, приміром, мови Туманного Альбіону – життєва необхідність. Мова руйнує кордони та робить світ відкритим і цікавішим.

Пригадую, з яким захопленням розповідала одна моя колишня колега про те, що Шекспір в оригіналі суттєво відрізняється навіть від найкращого перекладу. Це стосується й інших письменників, глибинну сутність творів яких до кінця можна збагнути, лише читаючи оригінали, написані їхньою рідною мовою.

У наш час вивчення іноземних мов стало доступним практично для кожного, не залежно від величини населеного пункту, де людина мешкає. Головне – бажання, а усе інше додасться. І не потрібно боятися свого віку, адже, як зауважують фахівці, особливих вікових обмежень у цій справі немає. Вони лише радять не забирати у дітей дитинство і вчити їх іноземним мовам ненав’язливо та без фанатизму. Разом з тим, маючи час і здоров’я, можна успішно взятись за вивчення будь-якої мови і у 20, і у 40, і навіть у 80 років.

Тож не обмежуйте себе і не лінуйтеся вчити мови, щоб з їх допомогою відкривати нові сторони життя, збагачувати себе, знаходити нових друзів та знайомих і вільно з ними спілкуватися.

Віктор Миронець.

Фото Євгена Добриніна.

Все по п’ять

Все по п’ять

Перші магазини формату «fix price» (фіксована ціна) у нас з’явилися приблизно 10–12 років тому. Як і до всього нового, спочатку споживачі поставилися до них насторожено, однак через деякий час звикли, і заклади торгівлі з простою назвою: «Все по/від…» (цифра залежить від місця розташування точки) зайняли на вітчизняному ринку свою нішу.

Ставлення до бюджетних магазинів, у яких можна купити що завгодно, від посуду, дрібної побутової техніки та одягу до штучних квітів, косметики та біжутерії, неоднозначне. Когось така «всеїдність» і низькі ціни відлякують, мовляв, якісний товар не може коштувати надто дешево, а для декого це – якраз те, що треба. Однак істина, звичайно, посередині.

Як зауважують власники торговельних закладів формату «fix price», вони мають хороший дохід за рахунок хорошого товарообороту, адже завдяки привабливим цінам кожен покупець купує одразу кілька речей. Крім того, економлять на орендній та заробітних платах – зазвичай такі магазини займають скромні приміщення і у них працює лише кілька співробітників. Та найголовніша таємниця «показової» дешевизни, на яку мало хто із споживачів звертає увагу, полягає у тому, що на одні товари ціни надто занижені, а на інші, навпаки, підвищені у кілька разів. Таким чином створюється так званий запас рентабельності.

Щодо якості товарів, то, за словами фахівців, вона залежить насамперед від сегменту. Зокрема можна сміливо купувати там посуд, фоторамки, канцтовари, вішалки для одягу, коробки для зберігання речей, дзеркала, біжутерію та аксесуари для волосся. А от від купівлі столових приборів, сковорідок, наборів для манікюру та косметики варто утриматися.

Як і в звичайних магазинах, у бюджетних асортимент товарів також має бути сертифікованим. Тому за найменшої підозри вимагайте у продавців сертифікат якості. До речі, якщо почуєте, що товар закуплений на оптовому ринку чи складі, тому дозвільні документи в іншому місці, не вірте на слово. За таких обставин нехай пред’являть вам копії.

З погляду маркетингу, в закладах торгівлі формату «fix price» все дуже добре продумано. Зокрема товар, якого потрібно продати якомога більше (зазвичай різні дрібнички, більшість із яких абсолютно непотрібні), розташовано на рівні очей покупців, а головне – кожну річ, що продається, можна взяти, роздивитися. За словами психологів, це поширена у продавців хитрість, адже потримавши річ у руках, ми починаємо певною мірою почуватися її власниками, тому розлучатися з нею стає важче. Ну й, звичайно, низькі ціни «вмикають», приховане в глибинах свідомості одвічне «у господарстві все знадобиться».

Щоб не принести додому багато зайвого, психологи радять перед купівлею завжди запитувати себе, чи потрібно вам 20 чашок, нова підставка для взуття та ще й на додачу набір пальчикових батарейок. Добре у таких ситуаціях частіше нагадувати собі про більш вагомі бажання, такі, як, скажімо, придбати новий холодильник чи відпочити на морі. Адже дрібні, на перший погляд, витрати згодом перетворюються на чималі суми. Недарма ж кажуть, що копійка гривню береже.

Віктор Миронець.

Фото Євгена Добриніна.