Формула успіху фінських школярів
Багато років
Фінляндія займає провідні позиції у рейтингу країн із найуспішнішою системою
освіти. Зокрема згідно з дослідженнями, які проводить авторитетна міжнародна
організація з оцінки якості навчання PISA, фінські школярі стабільно мають
найвищий у світі рівень знань. А ще вони, виявляється, найбільше читають. І це
при тому, що присвячують навчанню значно менше часу, ніж їхні однолітки з інших
країн. Світове педагогічне товариство тривалий час намагається розгадати
формулу неймовірного успіху організації навчального процесу по-фінськи. Та, як
запевняють тамтешні педагоги, насправді ніякої таємниці немає і все дуже
просто.
Підхід - індивідуальний
Насамперед
варто звернути увагу на те, що в країні відсутні поняття «елітні» та «слабкі»
навчальні заклади. Незалежно від того, скільки учнів навчається у школі - 900
чи 10, вони однаково забезпечені сучасним обладнанням і фахівцями. До речі,
професія вчителя (як і лікаря) у Фінляндії дуже престижна, найбільш шанована і
добре оплачувана, що не дивно, оскільки шанс навчати учнів можуть отримати лише
10% найкращих випускників вишів. Більше того, щотижня кожний вчитель
обов’язково повинен проходити двогодинне підвищення кваліфікації. А щоб
стимулювати педагогів завжди тримати себе у професійному тонусі, контракти з
ними укладають лише на один навчальний рік із можливістю продовження (або ні)
подальшої співпраці.
Так само у
фінських школах немає поділу на поганих і хороших учнів, і порівнювати їх
суворо заборонено. Всі діти, незважаючи на здібності, навчаються в одній групі.
Окремі класи можуть створювати, лише коли в школі навчається багато особливо
здібних до якоїсь конкретної дисципліни учнів.
Загалом
поглиблене вивчення одних предметів за рахунок меншого опрацювання інших не
практикують, адже фіни не вважають, скажімо, фізику важливішою за мистецтво.
Для кожного учня складають особистий план навчання та розвитку, який полягає у
складності класних і домашніх завдань, змісті підручників та кількості
навчального матеріалу. Іншими словами, комусь викладають предмет поглиблено, а
декому вистачає й поверхневого ознайомлення з темою. При цьому під час
оцінювання рівня засвоєння матеріалу теж застосовують індивідуальний підхід.
До
особливостей фінської системи шкільної освіти належить також принцип не
нав’язування знань. Звичайно, вчителі спочатку всіляко намагаються зацікавити
навчанням, однак якщо їхні спроби марні, учня не принижують, переводячи у ранг
безнадійних «двієчників». Навпаки, починають готувати до здобуття у майбутньому
корисної професії, що не потребує ґрунтовних знань. Адже крім науковців та
інженерів, мусять бути також сантехніки і водії автобусів.
Навчають потрібному
Звідси
випливає ще одне правило: навчати дітей лише тому, що може знадобитися в житті.
Фінські педагоги навіть придумали девіз: «Або ми готуємо учнів до життя, або -
до екзаменів. Ми обираємо перше». Тож перевірку знань у такий спосіб не
практикують. Єдиний стандартний і обов’язковий іспит школярі складають у 16
років, коли закінчують середню школу. Причому результати цього випробування
абсолютно ні на що не впливають. А от чи проводити контрольні роботи та
проміжні тести в процесі навчання кожен учитель вирішує сам. Про оцінки та
домашні завдання теж ніхто не турбується, бо їх протягом перших шести років
навчання просто немає.
Головне
завдання школи у Фінляндії вбачають у вчасному і правильному виявленні
здібностей дитини до певного виду діяльності. Цим, до речі, займаються
спеціальні фахівці, яких називають «учителями майбутнього». Після проведення
численних тестів та бесід вони дають рекомендації, де школяреві краще
навчатися: у коледжі чи університеті. Варто зауважити, що дипломи цих
навчальних закладів роботодавці однаково високо цінують, тож до вищої освіти
фіни ставляться набагато простіше, ніж ми.
А як у нас?
Проводити
паралель між системою освіти в Україні та Фінляндії - це як порівнювати небо й
землю. Розуміючи, що насправді важливі не зазубрені формули, а вміння знаходити
і залучати для вирішення поточних проблем необхідні ресурси, фіни вчать своїх
дітей мислити, вміти самостійно шукати необхідну інформацію у різних джерелах.
А що робимо зі
своїми дітьми ми?! Змалечку обмежуємо їх численними правилами та нормами
поведінки, багато з яких уже давно втратили актуальність, вимагаємо бездумно
копіювати інформацію, переказувати відповідні розділи підручника і виконувати
типові завдання. Та найприкріше, що вимоги стосовно знань для всіх учнів
однакові. Якщо ж хтось не може опанувати складну програму, школа починає ламати
дитину, намагаючись зрівняти її з іншими.
Не менш
загрозливий для психіки наших синів та доньок також культ оцінок, який
останніми роками набув ознак справжньої епідемії. Причому низьких балів бояться
не лише відмінники, адже щойно дитина переступить поріг першого класу, їй на
кожному кроці постійно твердять: будеш погано вчитися - станеш невдахою. Як
наслідок, коли напередодні чергової контрольної роботи, не вдається щось
запам’ятати, у багатьох школярів розпочинається справжня істерика, подолати яку
інколи буває дуже важко.
До речі,
дедалі більше педагогів указують на поширення у вітчизняних школах загрозливої
тенденції, коли навіть добре знаючи відповідь, учень не може її озвучити,
оскільки страх помилитися й отримати погану оцінку викликає ступор. Тож чи
варті, визнаймо чесно, не завжди потрібні, часто навіть зайві істини того, щоб
жертвувати задля них фізичним та моральним здоров’ям наших дітей? Питання, як
кажуть, риторичне.
Справа не одного дня
Кардинальна
реформа далекої від реального життя вітчизняної системи шкільної освіти назріла
давно, однак до реальних дій справа дійшла лише минулого року, коли
Міністерство освіти та науки України нарешті ініціювало початок упровадження
змін. І хоч новину про це суспільство сприйняло неоднозначно, більшість батьків
полегшено зітхнули, сподіваючись, що нарешті життя їхніх дітей-школярів стане
легшим.
Понад рік у
пресі, соціальних мережах, на телебаченні, радіо та багатьох спеціалізованих
сайтах відбувалося широке громадське обговорення: що, як і коли потрібно
докорінно змінювати в українських загальноосвітніх закладах. Головним чином
звучали нарікання на надто перевантажену навчальну програму, недостатнє
оснащення шкіл, засилля бюрократії, низький рівень оплати праці вчителів.
Багато прогресивних спеціалістів-освітян, науковців, публічних осіб, батьків і
самі школярі не просто висловили свою думку з цього приводу, а окреслили
ефективні шляхи вирішення проблем. Здавалося, якщо виник такий значний
суспільний резонанс, то позитивні зрушення точно будуть. Та, на жаль, так не
сталося. Адже ті позитивні зміни, які уже стають нормою, нівелюють багатьма
непродуманими вчинками.
Зокрема
нещодавно доньці-другокласниці видали хитромудрий збірник тестів, на титульній
сторінці якого великими літерами написано: «За новою програмою». Погортавши
книжечку, я був прикро вражений. Навіщо зайвий раз випробовувати дитячу психіку
на міцність, адже багато завдань - некоректні? Та найбільше здивувало, що в
жодному доньчиному підручнику не знайшов необхідного матеріалу, тобто звідки
діти мали отримувати знання - невідомо. А якщо до цього додамо мінімум 5-6
уроків щодня, численні контрольні роботи, зрізи, тести, домашні завдання та
брак вільного часу, зрозуміємо, чому вже в молодшій школі у більшості учнів
з’являється нехіть до навчання.
Будь-яка реформа,
особливо глобальна, - справа не одного дня. Тож хочеться вірити, що помилки -
винятки, а не закономірність. Разом із тим дедалі очевиднішою стає необхідність
поспішати, щоб на момент завершення перебудови вітчизняних шкіл не з’ясувалося,
що навіть після цього ми відстаємо від загальносвітового освітнього процесу.
Звісно, рубати
з плеча не потрібно, але й на розкачування часу немає. Адже ті ж фіни оголосили
про намір до 2020 року повністю перебудувати свою, як вони вважають, уже
застарілу систему навчання, оскільки у XXI ст. потреби людей кардинально
змінилися, а отже, освітня галузь неодмінно має реагувати на це.
Віктор Миронець.
