Універсальна мова

Універсальна мова

Є люди, які досконало володіють кількома іноземними мовами, завдяки чому можуть почуватися невимушено у будь-якому товаристві. Називаємо їх поліглотами і тихо мріємо й собі опанувати це чудове мистецтво вільного спілкування, що значно розширює можливості для цікавих, корисних знайомств та засвоєння нових знань, відчиняючи багато дверей на тернистому шляху до успіху.

Однак на нашій планеті існує близько 7 тисяч мов, із яких 40 – найпоширеніші, що неабияк ускладнює завдання. І є лише одна по-справжньому всесвітня, без перекладу зрозуміла кожному будь-де. Мова, якою, за словами німецького письменника Бертольда Авербаха, душа розмовляє з душею. Як ви уже, напевно, здогадалися, це музика.

Провівши численні незалежні одне від одного дослідження, вчені з різних країн майже одноголосно стверджують, що й справді музиканти в усі часи розмовляли і продовжують розмовляти однією, зрозумілою усім людям, мовою, передаючи настрій через зміну музичних інтервалів. Особливо в цьому плані цікаве дослідження німецького вченого Тома Фрітца, який кілька років тому здійснив подорож у віддалений гірський масив Мандара, що в африканському Камеруні. Там живуть племена мафа, які ніколи не чули музики. Більше того, в їхній мові немає навіть такого слова. Однак коли науковець увімкнув на своєму ноутбуці спеціально підібрані для дослідження мелодії, то неабияк здивувався, оскільки, судячи з виразів обличчя представників цієї народності, їхня реакція на різні тональності була такою самою, як і у тих, хто слухає музику постійно.

Змалку музика супроводжує нас повсюди, кожної хвилини нашого життя. Відомо ж бо, що зануритись в абсолютну стовідсоткову тишу без спеціальних засобів практично неможливо, бо навіть уночі, коли, здається, увесь світ спить, простір навколо нас наповнюють звуки. І якщо уважно прислухатися, то мелодійність можна почути в шелесті листя, подиху вітру, пташиному співі й навіть у розміреному цоканні стрілок годинника. Усе залежить від настрою і здатності в буденному бачити незвичне.

Як правило, музикою прийнято називати гармонійне поєднання звуків. Але є припущення, що це не зовсім так, оскільки кожен звук – уже музика. Щоправда, прихильники цієї думки уточнюють: часом звуки можуть зливатися або накладатися, утворюючи шум, який вони теж називають своєрідною мелодією. Головний же смисл тут, за їхніми словами, полягає в тому, що все, по суті, починається і складається з музики.

Поділяти таке, м'яко кажучи, незвичне і сміливе твердження чи ні – особиста справа кожного. Зрештою ще з дитинства у нас формуються стійкі музичні образи. Так, колискові на рівні підсвідомості насамперед асоціюються із нічною тишею, спокоєм і материнською любов'ю, танцювальні мелодії – зі святом, а марші – з тріумфальною ходою. І саме музика чи не найкраще з усіх видів мистецтва здатна передавати почуття та емоції, змушуючи наші серця пришвидшено битися чи на мить завмирати у печалі.

Хтозна, можливо, це і є причиною того, що нам важко уявити життя без улюблених мелодій та виконавців. Особливо тепер, коли технічні пристрої дають можливість робити це будь-де і будь-коли, не заважаючи іншим. Щоб поринути у чарівний світ музики, не потрібно чекати слушної нагоди увімкнути громіздкий програвач. Достатньо приєднати навушники до свого мобільного телефону. Та й із появою Інтернету на його безмежних просторах можна знайти тисячі записів, з-поміж яких щось обов'язково припаде до душі. І все б нічого, якби ми вміли правильно використовувати нові можливості. Та, на жаль, останнім часом багато людей дедалі частіше обирають для прослуховування далеко не найкращі зразки музичного мистецтва, левову частку з яких і музикою назвати важко. Пояснити це просто. Так склалося, що чимало сучасних музичних творів можна порівняти із мовним суржиком. Вони не лише не збагачують мистецтво, а навпаки, заважають йому розвиватися. Боротися з цим явищем легко. Просто потрібно обирати для себе найкраще, ігноруючи непотріб. Адже серед сучасних виконавців багато талановитих митців. Це вже не кажучи про класичну музику, яка залишається взірцем.

"Я не знаю, чи насправді ангели у присутності Бога грають лише Баха, але я точно знаю, що у своєму домашньому колі вони виконують Моцарта" – ці слова належать відомому швейцарському теологу Карлу Барту. І до них варто дослухатися.

Віктор МИРОНЕЦЬ

Повірити в добро

Повірити в добро

Кажуть, що останнім часом світ став жорсткішим, а люди – цинічними. І, очевидно, у цих словах є якась частка істини, бо диму без вогню, як відомо, не буває. Однак невже насправді усе так погано і безнадійно?

Життя не завжди буває медом. Воно складається із білих і чорних смуг, причому останні чомусь часто переважають. Зате якщо у темряві нарешті з'являється промінь світла, кожен намагається зробити так, щоб ця мить тривала якнайдовше. І хоча не усе в житті залежить від нас (на нього ж бо впливає дуже багато різних, не підвладних нам факторів) і ми чітко усвідомлюємо усю утопічність бажання мати "вічне і нескінченне" щастя, все одно продовжуємо вірити у добро, порядність та співчуття. Зрештою, іноді нічого іншого і не залишається, оскільки біда ніколи не повідомляє про час свого приходу.

Це був звичайний вечір. Один з тих, коли насолоджуєшся теплом своєї затишної оселі та спілкуванням з найріднішими людьми і аж ніяк не думаєш про погане. Спільна вечеря, ігри з донькою, приготування до сну і... Несподівано події пришвидшились й стали відбуватися, немов у якомусь нереальному сні – бригада лікарів швидкої допомоги, поїздка майже через усе місто у чергову дитячу лікарню, власні заплакані очі і схлипування дружини, яка схилила голову на моє плече, поки за дверима операційної наша маленька дівчинка залишилась наодинці з лікарями, блукання нічними вулицями малознайомого мікрорайону у пошуках входу до найближчої станції метро, поїздка в останньому поїзді, і нарешті донька, що знову мирно спить у своєму ліжечку. Усе це відбулося протягом якихось трьох-чотирьох годин, але тоді здавалося, що пройшла ціла вічність.

До реальності поверталися повільно. Пізніше прийшло й тверезе усвідомлення подій того злощасного вечора. А ще відчули, що наша родина стала міцнішою, і зрозуміли – світ таки не без добрих і порядних людей. Адже за іронією долі, коли у наш дім постукала біда, у гаманці було всього тринадцять гривень. Тож лише завдяки душевній доброті, розумінню і співпереживанню тих, хто із своїми кровинками, як і ми, потрапив до лікарні, а ще людяності і професіоналізму медичних працівників нам вдалося пережити ті важкі і тривожні години біди.

Нещодавно одна моя знайома, якій теж довелося пережити подібне нещастя, з-поміж іншого, зауважила, що здоров'я – найцінніше у нашому житті. До цих слів хочеться додати, що ціннішим за нього може бути лише здоров'я наших дітей.

Віктор МИРОНЕЦЬ

Фокус з електролізом

Фокус з електролізом

Навіть двієчник знає, що тіло людини на 80 відсотків складається з води. Вона має таке саме важливе значення, як повітря. Насамперед тому, що виконує роль транспортного засобу, "розвозячи" по організму необхідні для його функціонування речовини. Зрештою, усе живе на нашій планеті існує завдяки їй.

На жаль, часи, коли ми без остраху вживали вдома воду з-під крана, безповоротно минули, і сьогодні її якість не лише у водогоні, а й у криницях й подекуди свердловинах, м'яко кажучи, сумнівна. А оскільки ще у ХІХ столітті відомий хімік Луї Пастер зазначив, що більшість хвороб ми випиваємо з рідиною, ця проблема хвилює багатьох людей, особливо жителів великих міст. Чим зрештою і користуються деякі виробники очисного обладнання, застосовуючи так звані "агресивні" і "нав'язливі" методи просування на ринку своєї продукції.

Зокрема представники таких фірм телефонують потенційному клієнту на домашній чи мобільний телефон і під приводом проведення моніторингу якості питної води пропонують безкоштовно дослідити унікальним (як правило, іноземного виробництва) приладом воду, яку вживає його родина. І якщо людина погоджується, для неї розігрується справжній спектакль, результат впливу якого на свідомість залежить від майстерності "акторів".

Зазвичай такі "дослідження" призначають на вечір. Не тому, що агенти фірми, керуючись почуттями порядності та розуміння, йдуть назустріч потенційному клієнту і не хочуть створювати йому незручності, змушуючи відпрошуватися з роботи. Насправді домінує тонкий психологічний розрахунок – увечері втомлену людину легше переконати прийняти "потрібне" рішення.

...Коли дружина необачно погодилася провести тестування води, все відбувалося за звичним сценарієм. Два представники фірми – досвідчений агент та стажер прийшли рівно о сьомій вечора і одразу почали грати роль, як кажуть, своїх хлопців. Наприклад, побачивши на холодильнику магніти, привезені з відпочинку у Карпатах, один з них одразу "став" уродженцем тих країв. А ще в обох були діти такого віку, як наша донька. Словом, свою справу вони знали добре, але трохи перестаралися, бо велика кількість збігів та "хитрі" погляди насторожували і породили перші сумніви, які згодом, після проведення дослідження, підтвердилися.

Власне, цей навіть не тест, а швидше фокус полягав у тому, що в склянки з водою занурювали прилад, який нібито аналізує її якість, і через кілька хвилин його роботи з'явився осад, зеленкувато-коричневі розшарування та почали виділятися гази. Картина, чесно кажучи, малоприємна. Для підсилення ефекту представники фірми жваво коментували процес, неодмінно наголошуючи на тому, що зміни забарвлення води та осад яскраво свідчать про погану якість.

На цьому, як ми з дружиною наївно думали, місія гостей мала закінчитися. Однак продавця легко впустити в дім, а випроводити його потім – надзвичайно важко.

Щоб скерувати подальшу розмову у потрібне їм русло, чоловіки порушили важливу для кожної людини тему здоров'я. Точніше, поцікавилися, чи хотіли б ми дізнатися, як зробити воду, яку вживаємо, чистою і безпечною. Наша відповідь, звичайно, була ствердною. Після цього почалося найцікавіше – презентація "нової, унікальної та найкращої в Європі" системи очищення водопровідної води, яка коштувала понад 1 тис. дол. США. А оскільки все пізнається в порівнянні, то агенти провели подібний тест з водою, нібито очищеною цією системою. Як і варто було чекати, осаду і помутнінь у ній не з'явилося. Тож гості почали вмовляти нас придбати ці "чудо-фільтри".

Вечірня втома давалася взнаки – аналізувати і адекватно оцінювати ситуацію ставало дедалі важче. Як наслідок, настав момент, коли ми майже погодились пристати на заманливу пропозицію. Зупиняло одне – такої великої суми грошей тоді у нас не було. Реакція торгових агентів не забарилася. Вони одразу запропонували розстрочку, а коли і це не подіяло, додали до неї ще й 100 дол. знижки.

Однак у нашій родині не прийнято вирішувати фінансові питання спонтанно. Ми їх завжди ретельно обдумуємо. До того ж нав'язливість візитерів уже починала дратувати. Тому знову відмовились. У відповідь старший агент запропонував підписати папірець, який нібито потрібен для підтвердження того, що він провів з нами роз'яснювальну роботу. Мовляв, просто сьогодні ми висловимо свої наміри придбати товар, а завтра в офісі компанії, якщо захочемо це зробити, підпишемо угоду. Таким чином він нам люб'язно дарував цілу ніч для прийняття рішення.

Хтозна, як розвивалися б події далі, але глянувши на аркуш, який дав мені торговий агент, я одразу зрозумів, що нас намагаються ввести в оману. Це була повноцінна угода на двох сторінках з 10 пунктів, 9 з яких – зобов'язання клієнта і лише один – компанії-продавця. В кінці угоди, як і належить, стояв підпис директора і підозріло бліда печатка. Затягувати далі виставу не було смислу, і ми одразу розпрощалися з настирними гостями.

Хоч у халепу ми не вскочили, сумніви залишилися. Щоб їх розвіяти, довелося провести ретельне дослідження теми, в ході якого з'ясувалося багато цікавих речей. Зокрема, що нам продемонстрували звичайний процес електролізу, який показує наявність чи відсутність у воді розчинних солей. Саме вони під час хімічного дійства випали в осад. А от для порівняння агенти провели процедуру з дистильованою водою, у якій майже немає солей, а отже, і осаду.

Та найголовніше – будь-яка вода повинна містити мінеральні речовини. Тому осад буде завжди. Навіть у чистій джерельній воді. Інша справа – вміст важких металів, нітратів, нітритів, пестицидів чи радіонуклідів. Це й справді дуже небезпечно. Однак процес електролізу ні якісно, ні кількісно не називає компоненти, наявні у рідині. Їх можна виявити лише зробивши тест у спеціалізованій лабораторії.

Разом з тим зрозуміло, що без фільтрів для води в домі, як не крути, не обійтися. І це не данина моді чи каприз, а вимога часу та обставин. Але не варто купувати кота в мішку, як це мало не зробили ми. Не запрошуйте до своєї оселі сумнівних осіб, краще завітайте в один чи навіть кілька спеціалізованих магазинів і, ознайомившись з характеристиками товарів різних виробників, виберіть найоптимальніший для себе варіант. А головне – дослухайтеся до порад, але висновки завжди робіть самі, без сторонньої допомоги.

Віктор Миронець

Розфарбовуючи світ

Розфарбовуючи світ

Якось довго не міг заснути і побачив, як моя маленька донечка сміється уві сні, бо, очевидно, їй наснилося щось приємне. І, відверто кажучи, цей сміх крізь сон був найкрасивішим і наймилішим за все, що бачив у житті. Тож уранці, хоч був втомленим і невиспаним, все одно відчував себе дуже щасливим.

Кажуть, діти не вибирають батьків і не знають, у який дім їх принесе лелека. Існує і протилежна думка, прихильники якої стверджують, що вони не лише самі обирають родину, а й також знають, як складеться їхнє життя, щоправда, під час народження усе це забувають. Хтозна, як воно відбувається насправді. Зрештою, це не так уже й важливо, бо у будь-якому разі діти роблять наше життя змістовним, наповнюють його радістю і щастям.

Адже, погодьтеся, неможливо не усміхнутися у відповідь на щиру посмішку немовляти, не радіти першому "агу", першому слову і першому самостійному кроку, хай навіть чужої дитини, чи в замилуванні не спостерігати за тим, як, приміром, маленькі дівчатка з почуттям співають відомі дорослі пісні.

Хоч би там як, але саме ці моменти і є тією фарбою, з допомогою якої сіра буденність розквітає різноманітною палітрою яскравих кольорів. Звичайно, буває, що часом вчинки наших дітей не радують, і ми сердимося на них. Та це лише мала, ледь помітна краплина у великому океані того позитиву, який щоденно отримуємо від дітвори.

Крім того, діти не завжди винні у поганих вчинках, бо поводяться у тій чи іншій ситуації зазвичай так, як це роблять їхні батьки. Тож і захистити їх від більшості неприємностей зможемо лише тоді, коли самі дотримуватимемось елементарних правил безпеки і наші вчинки не відрізнятимуться від того, чому навчаємо синів та доньок. Адже всі діти, і чужі також, по-своєму чудові й заслуговують на щасливе дитинство.

Ми даруємо дітям життя, любимо, навчаємо й оберігаємо їх, а тому навзаєм вимагаємо від них послуху, поваги та розуміння. При цьому часто забуваємо або й просто не розуміємо, що вони теж багато чому вчать нас. Наприклад, радіти звичайним речам: сонячним зайчикам, першому весняному дощу, веселці чи співу птахів. А ще – безпосередності, доброті, щирості і любові. Недарма ж кажуть, що дитячу посмішку можна порівняти із сяйвом найяскравішої на небі зірки, а проста, не підкріплена життєвим досвідом мудрість синів та доньок часом вражає своєю глибиною.

Тож будьмо старанними учнями і, переймаючи від наших дітей усе найкраще, спробуймо зробити світ добрішим.

Віктор Миронець.

Із власного досвіду

А Я БАЧУ СОНЦЕ

Давно відомо, що навіть перші контакти з навколишнім світом дають дітям багато різноманітних вражень та нових відчуттів, і чим більше уваги приділяють малюкові батьки, розмовляють з ним, знайомлять з явищами та предметами, тим більше корисної інформації він отримує.

На жаль, у нас не завжди вистачає часу для того, щоб почитати дитині книгу, погратися чи й навіть просто з нею поговорити. Заважають робота, хатні клопоти й безліч інших, як помилково думаємо, важливих справ. Завжди знаходимо собі виправдання, хоча й знаємо, що, як не крути, а від перестановки доданків сума не змінюється. Тобто ніщо не може бути важливішим за виховання дітей, особливо у так званий період "чомучок", коли їх цікавить геть усе на світі. Недарма ж кажуть, що у процесі навчання не буває дрібниць.

Та все ж якщо у вас немає можливості постійно займатися з дитиною, спробуйте суміщати домашню роботу з навчанням. Наприклад, пограйте в гру, яку умовно можна назвати "А що є у кімнаті?" Для цього скажіть, що бачите стіл, а далі нехай дитина назве інший предмет. Так по черзі згадайте всі речі.

Якщо малюк не знає відповіді, обережно підкажіть йому, бо дуже важливо, щоб переможцем був саме він. А ще – стежте за тим, щоб він не перевтомлювався, і коли помітите, що це сталося, не мучте своє чадо й зробіть перерву. Бо ефективність запам'ятовування все одно буде низькою, тому знайте міру і не перегинайте палицю.

Ця, здавалося б, проста гра допоможе дитині не просто вивчити, а й запам'ятати назви предметів і явищ. Адже її можна зробити тематичною – про звірів, рослини, професії, одяг, іграшки, страви, пори року, погоду тощо. Головне – не лінуйтеся приділяти сину чи донці кілька хвилин свого часу. Тим більше, що ваші руки при цьому залишатимуться вільними – і ви можете продовжувати готувати їжу чи прибирати. Крім того, займатися з дошкільням у такий спосіб можна будь-де і будь-коли. Наприклад, під час прогулянки чи походу в магазин.

Намагайтеся використовувати кожну слушну нагоду для спілкування із дитиною, і вона змінюватиметься просто у вас на очах – стане ерудованішою, розумнішою, дорослішою. Адже хто б що казав, а батьківська увага та любов у вихованні – найкращі помічники.

Віктор Миронець.

Правила існують для того, щоб їх порушувати

Правила та інструкції

"Правила існують для того, щоб їх порушувати", – легковажно заспокоюємо себе перед тим, як утнути якусь дурницю. І уже потім, часто з жалем, доходимо висновку, що їх усе ж таки придумали не безпідставно.

Хочемо того чи ні, різні правила та інструкції супроводжують нас трохи не на кожному кроці – правила дорожнього руху, протипожежної безпеки, поводження на воді, обслуговування покупців, написання документів, звернення громадян тощо. Керуємося певними нормами поведінки і тоді, коли, наприклад, вітаємося одне з одним чи поступаємося місцем у громадському транспорті людям старшого віку. Свої правила мають також спортивні змагання, різні конкурси і навіть дитячі ігри.

Говорити про різновиди правил, їх походження, зміст і сфери поширення можна довго, однак не саме знання їх для нас головне. Насправді важливий ще й сам факт їх існування, а також усвідомлення того, що без них, як не крути, не обійтися. І, хоч що б казали, про це знають усі.

Однак, незважаючи на знання, все одно у багатьох ситуаціях продовжуємо діяти за принципом: "Може, цього разу якось минеться". А якщо ні? Саме тоді й згадується мудре: "Сім разів відміряй і один – відріж", тобто перед прийняттям будь-якого рішення обов'язково потрібно думати про можливі наслідки. Крім того, після "розбору польотів" і підрахунку витрат на залагодження тієї чи іншої неприємної ситуації робимо невтішні, але очевидні висновки, що, наприклад, комплект зимової автомобільної "гуми" не такий уже й дорогий, попередження "Не притулятися!" чи "Прохід заборонено!" не позбавлені логіки, а відстань до найближчого пішохідного переходу була якихось 10 метрів.

Почасти наше нераціональне поводження й ігнорування деяких правил поведінки за певних обставин спробували пояснити британські вчені, які, провівши спеціальні дослідження, з'ясували, що заборони і табу "вмикають" у головному мозку людини "автоматику", що протистоїть негативним чинникам і змушує нас усе робити навпаки. Саме тому, за їхніми словами, люди часто намагаються ухилитися або порушити правила, причому навіть не усвідомлюючи це, оскільки процес відбувається підсвідомо. Разом із тим, під час досліджень було виявлено ще одну цікаву закономірність – прохання людина сприймає краще за накази. А раз так, то очевидно, що, приміром, у прохання "Будь ласка, не смітіть!" більше шансів бути виконаним, ніж у категоричного наказу "Не смітити!"

Не погодитися з цим твердженням важко, однак, будьмо чесними із собою, воно не може слугувати абсолютним виправданням наших негативних вчинків, бо, свідомі вони чи ні, їхні можливі наслідки можуть бути однаково кепськими. До того ж далеко не всі наші вчинки – наслідок імпульсивного й несвідомого вияву емоцій, і у нас майже завжди є право діяти на власний розсуд.

Звичайно, іноді різні правила, інструкції і норми поведінки, м'яко кажучи, втомлюють, а то й взагалі ускладнюють життя, однак користі від них все-таки більше, ніж шкоди. Тож перед тим як легковажно махнувши рукою, зважитися на необдуманий вчинок, не завадить подумати про всі можливі наслідки.

Віктор МИРОНЕЦЬ

Бути собою

Бути собою

Про те, що сьогодні відбувається зміна суспільних цінностей і понять, не говорить тільки лінивий. При цьому проблема здебільшого лише окреслюється і мало хто пропонує справді дієві способи її розв'язання. Але навіть вони, мов малі краплини, майже безслідно розчиняються в океані людської байдужості. Невже тому, що ми змирилися або й того гірше – нам подобається такий стан речей? Хочеться вірити, що ні.

Ще здавна існує так зване неписане правило моральної зрілості, яке зобов'язує власні і подібні до них вчинки інших оцінювати за однаковими критеріями. Тобто намагатися уникати ситуацій, коли, як кажуть, в чужому оці бачимо пилинку, а у власному колоди не помічаємо. Це правило вважається основоположним і по суті дублює біблійне: "Стався до людей так, як хочеш, щоб ставилися до тебе".

На жаль, останнім часом ми все частіше забуваємо одвічні істини і керуємось іншими поняттями, які загалом й впливають на прийняття остаточних рішень. І, як свідчать прості життєві ситуації, ці рішення не завжди правильні з погляду суспільної моралі. Наприклад, не секрет, що сьогодні не всі поступаються старшим місцем у громадському транспорті чи підходять до того, кому стало зле на вулиці, аби допомогти. І не тому, що ми такі бездушні та погані. Головним чином таку поведінку нам диктують правила сучасного світу. Зокрема ті, що формують новий тип особистості, яка насамперед цінує себе і вважає, що усі звершення залежать саме від неї. Звичайно, це нібито й непогано, оскільки відомо, що впевненість у власних силах – це майже половина успіху. І все було б добре, якби не один істотний побічний ефект такої життєвої позиції – велика ймовірність появи егоїзму і самозакоханості, коли інші люди, в тому числі пасажири похилого віку, здаються не вартими уваги.

Неабияк впливає на нас і сумнозвісний культ збагачення. На жаль, гроші сприймають як ключ до вирішення будь-яких проблем і досягнення усіх цілей. Почасти це так, але ж є те, що за них не купиш, як-от справжні щастя, любов, дружбу. А отже, гроші не варті того, щоб одружуватися за розрахунком, роками нудитися на нецікавій роботі чи порушувати закон.

Так само не потрібно шукати слави та "зірковості". Адже нав'язані сучасним суспільством стереотипи насправді роблять людей залежними від так званих статусних мобільних пристроїв – смартфонів, айфонів, айподів, модного одягу чи автомобілів. Іншими словами, предмети, покликані створювати комфорт і дарувати свободу, навпаки, перетворюють нас на своїх рабів.

Тож якщо у вас немає або ви не можете дозволити собі купити дорогий мобільний телефон, автомобіль чи одяг, не переймайтеся. Насправді ви вільніші, отже, багатші за тих "щасливчиків", що хизуються предметами розкоші, бо маєте змогу бачити, відчувати і жити в реальному світі. Вам не потрібно щоденно підтверджувати свій "гламурний" статус і боятися, що у когось можуть бути такі самі кросівки, годинник чи зачіска. Вам не потрібно обманювати й удавати із себе когось, приміром, носячи дорогий, але незручний одяг чи приміряючи ненависний образ лише тому, що так модно.

Бути собою за будь-яких обставин, пам'ятати одвічні істини і жити так, щоб не було соромно перед Богом, людьми та собою. Це і є справжня розкіш і справжнє духовне багатство.

Віктор МИРОНЕЦЬ

Урок наполегливості

Урок наполегливості

Дуже часто в громадському транспорті, магазинах та й просто на вулиці можна почути нарікання на життя. Мовляв, чому в одних є все і вони, мов сир у маслі купаються, а інші ледь зводять кінці з кінцями? Питання надзвичайно складне, актуальне і майже риторичне, бо відповідь на нього знайти не так просто, як здається на перший погляд.

Можна скільки завгодно перекладати на когось провину за проблеми в особистому житті – завжди порожній гаманець та невдалу кар'єру, однак це нічого не змінить, бо проблема насправді у нас самих. Точніше – у відсутності сміливості щось змінити, сказати комусь про свої почуття чи зробити крок до здійснення мрії. А, як відомо, там де страх, – немає наполегливості, без якої нічого не досягнеш.

Давайте озирнемося навколо і пригадаємо тих друзів, знайомих, однокласників чи одногрупників, які зуміли вдало реалізувати себе у житті. У кожного з них своя унікальна історія успіху. Разом із тим, є і спільні моменти, головний з яких – наявність наполегливості. Тоді як інші у відчаї опускали руки, мовляв, нічого не вдієш, бо такі часи (до речі, це виправдання було особливо популярним у 90-х роках минулого століття), вони не здавалися, підводилися з колін, знову падали, знову вставали і йшли далі до здійснення мети. Адже тільки так можна не просто здобути, а заслужити право на успіх.

А тепер подумаймо, чи й справді ми завжди намагаємося робити все можливе для того, щоб підвищити свій соціальний статус, чи, може, тоді, коли потрібно було зайнятись саморозвитком, віддавали перевагу безглуздому гаянню дорогоцінного часу перед телевізором або здавалися на півдорозі і, як кажуть, відкладали на завтра те, що можна було зробити сьогодні? Погодьтеся, хоч як неприємно це визнавати, така поведінка характерна для більшості тих, хто любить скаржитися на "лиху долю і злого сусіда".

Звичайно, всі ми люди, тому почуття страху може заволодіти кожним з нас, незалежно від віку, способу життя, соціального статусу та світосприйняття. Різниця полягає лише в умінні його долати. Те саме можна сказати про лінь і її наслідок – відсутність наполегливості.

На жаль, єдиного дієвого рецепту, як боротися із браком завзятості немає. Всі ж бо перебувають у різних життєвих обставинах, і порада, яка може допомогти одній людині, для іншої виявляється марною. Єдине, що, як правило, спрацьовує для всіх, – це хороший приклад для наслідування. Причому не обов'язково рівнятися на відому й успішну особистість, бо багатьом корисним речам можна навчитися й у... дітей.

Наприклад, останнім часом, коли якась мета починає здаватися недосяжною, завжди згадую випадок, який стався із моєю чотирирічною донькою на дитячому майданчику. Поставивши собі завдання вибратися на високу гірку не по східцях, як усі, а з того боку, де зазвичай з неї з'їжджають, вона з ентузіазмом узялася за "роботу". Однак уже після першої спроби стало зрозуміло, що все набагато складніше, ніж спочатку думала. Та відступати донька не бажала і раз по раз намагалася підкорити у той момент недосяжну висоту. Здійснити задумане їй вдалося лише після багатьох невдалих спроб. Радісний блиск в очах та щаслива усмішка. На мить мені здалося, що в момент свого тріумфу донька стоїть не на дитячій гірці, а перебуває на вершині всесвіту.

Здавалося б, мети досягнуто, однак вона вирішила закріпити свій успіх і знову взялася підкорювати "висоту". Невдачі, сльози, розчарування і нарешті солодка перемога... Додому – знесилену, але щасливу – ніс її на руках.

Для мене ця історія показова, бо яскраво демонструє, як потрібно ставитися до справи, щоб успішно її завершити. Як бачимо, насправді, секрет простий – не пасувати перед труднощами, вірити у власні сили і жити за принципом: "Очі бояться, а руки все одно роблять".

Віктор МИРОНЕЦЬ

АРХІТЕКТУРНИЙ САМВИДАВ: Про блог

АРХІТЕКТУРНИЙ САМВИДАВ: Про блог: надсилайте україномовні переклади статей, книг, інтерв`ю та лекцій на адресу: archvydav@gmail.com  і вони підуть у маси! готові дружити: f...

Проти течії

Проти течії

Філософи уже давно зауважили, що головна різниця між стовбуром дерева, який пливе за течією, і човном, зробленим з того самого дерева, полягає в тому, що останній має весла і за потреби може рухатися проти течії. Істина проста і, здавалось би, зрозуміла кожному без зайвих філософських повчань. Та попри це, ми все одно часто воліємо бути саме стовбурами, а не човнами.

Звичайно, так жити простіше. Тим паче, майже усе навколо нас підвладне писаним і неписаним правилам, інструкціям, звичаям та традиціям. Не дарма ж здавна існує вислів: "У нас так заведено". Тож навіщо знову вигадувати колесо, коли воно успішно слугує людству уже багато тисячоліть.

Так і в особистому житті: любимо покладатися на волю випадку, чекаємо подарунків долі і сподіваємося, що завтра нарешті побачимо промінь світла у кінці тунелю, зітканого з наших щоденних проблем, турбот і переживань. Чекаємо день, місяць, рік, другий, третій, а світла усе немає. Тож починаємо тривожитись і звинувачувати у цьому всіх і вся – лиху долю, більш успішних однокласників, везучих сусідів, а дехто й навіть погоду з магнітними бурями і спалахами на Сонці. При цьому не помічаємо головної причини невдач – самих себе. Точніше, власної ліні, що усі ці роки спонукала нас, склавши руки, пливти за течією життя, у якому, як відомо, нічого не буває просто так. Навіть виграти гроші неможливо, не придбавши лотерейний білет. Не кажучи уже про інші шляхи досягнення успіху.

Щоб отримати, потрібно спочатку віддати – свої знання, вміння, час та увагу. А якщо цього не вистачить, не лінуватися здобувати новий досвід. Робити це – нелегко, але необхідно, інакше не зможемо здобути собі весла, з допомогою яких можна буде протистояти бурхливій течії ріки життя. І не біймося невдач, бо краще спробувати і зазнати поразки, ніж нічого не зробити і потім кусати собі лікті. Тим паче, починати міняти на краще свою долю ніколи не пізно.

Головне – усвідомити, що життя – надто швидкоплинне, щоб через лінь марнувати його на сидіння без діла, очікуючи на манну небесну.

Віктор Миронець

НАДІЙНИЙ ТИЛ

НАДІЙНИЙ ТИЛ

Не секрет, що для щасливого подружнього життя однієї любові недостатньо, тому відоме прислів'я, що з милим рай і у курені, не завжди має слушність. Адже насправді сімейні стосунки, крім любові, тримаються ще на двох китах – взаєморозумінні і допомозі. Причому не лише вдома, а й у професійному зростанні своєї другої половинки.

Часи, коли чітко регламентовані різними суспільними правилами і нормами подружні обов'язки зводилися до двох основних вимог: чоловік має забезпечувати сім'ю матеріально, а жінка – оберігати родинне вогнище, безповоротно відійшли у минуле. Сьогодні вже нікого не здивуєш тим, що жінки досягають успіху в найрізноманітніших сферах діяльності (зокрема тих, які ще не так давно вважалися суто чоловічими), залишаючись при цьому люблячими матерями, дбайливими дружинами і хорошими господинями. Однак, пильніше придивившись до таких представниць прекрасної статі, помітимо, що в основі їхньої вдалої кар'єри, крім наполегливості і цілеспрямованості, лежить також можливість професійного зростання. Іншими словами, чоловіки успішних жінок із розумінням ставляться до прагнення своїх дружин бути кимось більшим, аніж просто домогосподарками. Вони сприяють і допомагають у всіх їхніх починаннях.

Саме тому, почувши від своєї другої половинки бажання зайнятися якоюсь новою справою чи більше часу присвячувати роботі, оскільки з'явилася кар'єрна перспектива, передусім підтримайте її морально. Потім подумайте, які справи зможете взяти на себе, щоб вивільнити трохи часу для її відпочинку та самоосвіти.

Звичайно, легше сказати, ніж зробити, адже у вас, імовірно, теж є власні перспективи та потрібно докладати зусиль для професійного вдосконалення. Однак погодьтеся, якщо час від часу митимете посуд, готуватимете вечерю чи робитимете з дітьми уроки, шкоди від цього не буде і нічого страшного з вами не станеться. А от дружині така підмога розв'яже руки.

Крім того, не забувайте хвалити свою половинку навіть за найменші успіхи, а в разі невдачі – підбадьорте її. Усвідомлення того, що ви за будь-яких обставин у неї вірите, поважаєте і любите, незалежно від перемог чи поразок, неабияк допомагатиме долати труднощі.

Разом із тим, не чекайте слушної нагоди. Говоріть компліменти якомога частіше. Це допоможе урізноманітнити буденність і внести у ваше подружнє життя трохи романтики. Зрештою, усім відомо, що жінки люблять вухами.

Допомогти своїй половинці професійно зростати можна також, проявляючи непідробний інтерес до того, чим вона займається. І байдуже, що ви некомпетентні в тій чи іншій справі, головне – своєю цікавістю спонукатимете її до постійного самовдосконалення. Наприклад, моя дружина – інженер-будівельник, тому час від часу діймаю її найрізноманітнішими запитаннями з будівельної тематики, які завжди починаються словами: "А як ти думаєш..." Для мене це принциповий момент, бо автоматично перетворює звичайну цікавість на запитання до професіонала. І хоч, здавалося б, таке надокучання повинно дратувати, дружина, навпаки, радо відповідає. Чому? По-перше, вона точно знає, що мені справді цікаво і її професійна думка для мене найавторитетніша. По-друге, відповідаючи, вона постійно поновлює в пам'яті свої знання.

Якщо ж професія дружини для вас не цікава і ви не знаєте, про що у неї можна було б запитати, все одно цікавтеся, бо нецікавих професій не існує. Їх такими робить наше ставлення. Тому не лінуйтеся трохи подумати і знайти правильні слова. Повірте, вона буде цьому лише рада.

Професіоналами не народжуються, а стають завдяки наполегливій і самовідданій праці – істина, давно підтверджена самим життям. Як і те, що без надійного тилу, тобто підтримки і розуміння найближчих людей, набагато важче досягти успіху.

Віктор МИРОНЕЦЬ

Чужі думки

Чужі думки

На щастя, людство ще не еволюціонувало до такого рівня, щоб ми могли читати думки одне одного. Але, погодьтеся, часом так кортить дізнатися, про що насправді думає співрозмовник. При цьому свої власні думки хочеться, як кажуть, залишити при собі.

Усіх нас, незалежно від рівня культури, освіти, соціального стану і статків, можна умовно поділити на дві групи – тих, кому байдуже до таємниць інших, і тих, кого хлібом не годуй, дай лише дізнатися щось нове про сусідів чи колег. Воно б і нічого, якби все обмежувалося самою цікавістю, але ж наше необачне одкровення часом може стати і надбанням широкого загалу.

Саме тому запитання: "Про що думаєш?" ми, як правило, намагаємося залишити без відповіді, що, звичайно, не завжди подобається нашим співрозмовникам і як наслідок, вони ображаються або продовжують настирливо добиватися свого.

Ситуація, звичайно, не надто приємна, але що тут вдієш. На жаль, люди, які не розуміють таких понять, як сокровенне, особисте і не для всіх, якщо вони стосуються не їх, а когось іншого, не така вже і рідкість. А тим часом, коли хтось захоче поділитися з ними своїми думками, то зробить це добровільно і без зайвого нагадування. Зрештою, кожен має право на власні таємниці. Тим більше, що хочемо того чи ні, життя кожного з нас – як на долоні, принаймні для рідних і близьких. Не забуваймо також й про друзів, знайомих, сусідів і колег.

З огляду на це не дивно, що час від часу нам хочеться побути сам на сам зі своїми сокровенними думками, говорити про які комусь немає бажання. Таким чином ми охороняємо особистий простір.

До речі, існує твердження, що запитання: "Про що ти думаєш?", м'яко кажучи, безтактне, бо, як правило, ставить співрозмовника у незручне становище. Більше того, часом воно може змушувати вдаватися до брехні навіть, здавалося б, принципово чесних людей, якщо вони не бажають ділитися своїми думками. Крім того, погодьтеся, лізти комусь у душу із зайвим розпитуванням – найкращий спосіб погіршити з цією людиною стосунки.

Тому будьмо обачними і тактовними, ставлячи запитання своїм співрозмовникам. А ще не забуваймо, що захистити себе від зайвих клопотів можна, уважно стежачи за тим, що, коли і, головне, – кому кажемо.

Віктор Миронець

Батарейка: друг чи ворог?

Батарейка: друг чи ворог?

Якщо скласти список електроприладів і пристроїв, які працюють за допомогою батарейок та акумуляторів нестандартних типорозмірів, то швидко зрозуміємо, що перелічити їх навіть на пальцях обох рук навряд чи вдасться. Адже спектр застосування цих елементів живлення доволі широкий і не обмежується годинниками, телевізійними пультами, ліхтарями, фотоапаратами, іграшками та портативними радіоприймачами. Більше того, хімічні джерела струму за понад сотню років свого існування стали такими популярними, що донедавна займали чільне місце у списку найкращих друзів людини.

Однак, як кажуть, дружба – дружбою, а служба – службою. У процесі масової експлуатації з'ясувалося, що не утилізовані належним чином елементи живлення негативно впливають на навколишнє природне середовище, оскільки містять ртуть, кадмій, свинець, олово, цинк, нікель, магній та інші хімічні елементи і сполуки. За звичайних умов щільно закритий корпус уберігає нас від впливу схованих усередині батарейки речовин, але потрапляючи у відкритий ґрунт під впливом атмосферних чинників, зовнішня оболонка руйнується і вони випаровуються та вимиваються.

Підраховано, що одна пальчикова батарейка здатна забруднити 20 кв. м ґрунту. А якщо врахувати, що в середньому за рік в Україну ввозять 4,5 тис. т хімічних елементів живлення, то масштаби шкоди, завданої довкіллю відпрацьованими і бездумно викинутими батарейками та акумуляторами, неважко уявити.

Через нашу недбалість у масштабах України до атмосфери і ґрунтових вод за рік потрапляє понад 40 кг ртуті, 160 кг кадмію, 400 т кольорових металів, 260 т марганцевих сполук, 250 т натрієвих хлоридів, а також інші хімічні сполуки, які в агресивному хімічно-насиченому середовищі (на полігонах твердих побутових відходів) можуть вступати в різноманітні неконтрольовані реакції з не прогнозованим утворенням нових небезпечних сполук. Тож, як бачимо, недаремно на будь-якій пальчиковій батарейці, незалежно від країни виробництва, розміщено спеціальний знак-попередження про те, що її не можна викидати. Та, відверто кажучи, не всі звертають увагу на це, а якщо й бачать його, то ігнорують. Як наслідок, щоденно армія викинутих елементів живлення значно поповнюється.

Крім того, майже у кожного з нас є свій "стратегічний" запас відпрацьованих батарейок, зібраних в одному місці чи "розквартированих" по всьому будинку. Це теж небезпечно, бо з часом навіть без дії атмосферних факторів їх вміст може вирватися назовні й завдати шкоди здоров'ю. Хтозна, можливо, це і є причиною того, що не маючи альтернативи, багато людей прагнуть убезпечити себе найдоступнішим шляхом – винести відпрацьовані елементи живлення з дому разом з іншими побутовими відходами.

На жаль, на відміну від тих країн, у яких питаннями утилізації батарейок та акумуляторів займаються протягом кількох десятиліть, в Україні справа з мертвої точки зрушила не так давно, і ще рік-два тому, крім як на смітник, нести відпрацьовані хімічні елементи живлення просто не було куди. Але ця обставина не може бути виправданням безвідповідального ставлення до проблеми, бо завжди серед нас були ті, хто, попри відсутність можливості здати батарейки на утилізацію, не викидали, а навпаки, збирали їх, щоб коли вона з'явиться, зробити все належним чином.

Щоправда, зберігати теж потрібно правильно. Найкраще у спеціальному пластиковому контейнері, який легко виготовити з порожньої пляшки з-під мінеральної води. Можна скористатися й скляною банкою. Тару з батарейками потрібно герметично закрити і винести з будинку в гараж, підвал чи інше підсобне приміщення.

Хоч батарейки – зручне джерело електричної енергії, але щоб вони були ще й безпечними, слід засвоїти кілька важливих правил їх експлуатації. Зокрема, якщо не плануєте використовувати пристрій в найближчі два місяці, краще дістаньте з нього елементи живлення; завжди дотримуйтесь полярності; стежте, щоб діти не гралися ними і не намагайтеся самостійно продовжувати строк їх служби. Те, що батарейки можна підзарядити, поклавши на кілька годин в морозильну камеру, трохи пом'явши чи будь-яким іншим народним методом, – вигадки. Більше того, так робити небезпечно, бо пошкодивши корпус, отримаєте хімічний опік.

На жаль, у справі утилізації хімічних елементів живлення сьогодні склалася дивна ситуація. З одного боку, справа зрушила з місця і у багатьох містах, а подекуди й невеликих населених пунктах з'являються точки прийому відпрацьованих батарейок. З другого – це крапля в морі, бо, як правило, такі пункти відкривають переважно з ініціативи громадських екологічних організацій в рамках одноразових кількаденних акцій або небайдужих громадян, які встановлюють у під'їздах спеціальні контейнери, а потім передають їх вміст в офіційні місця збору чи особисто відправляють на Львівський державний завод "Аргентум", де віднедавна працює єдина в Україні лінія з переробки хімічних елементів живлення. До речі, саме з її появою екологи сподіваються на активізацію у справі появи повноцінної мережі пунктів прийому батарейок та акумуляторів.

Якщо ж не хочете чекати, доки такий пункт з'явиться неподалік вашого дому, скористайтеся Інтернетом. На багатьох сайтах громадських організацій та у соціальних мережах можна знайти інформацію, де у вашому або найближчому населеному пункті приймають хімічні елементи живлення, як їх правильно зберігати та використовувати.

Однак найголовніше – не поспішайте викидати батарейки. І це уже не прохання, а вимога часу.

Віктор МИРОНЕЦЬ

НЕБЕЗПЕЧНА БАЙДУЖІСТЬ

НЕБЕЗПЕЧНА БАЙДУЖІСТЬ

Випадок, мимовільним свідком якого мені свого часу довелося стати, не є унікальним. Більше того, останнім часом подібне трапляється так часто, що ми зазвичай не звертаємо на це увагу, сприймаючи нехтування елементарними правилами і нормами поведінки як належне. Хоча ще десятиліття тому за негативний, з точки зору людської моралі, вчинок можна було, як мінімум, прослухати довгу повчальну лекцію когось із свідків події.

Сьогодні усе кардинально змінилося. І навіть люди старших поколінь, які найбільше й ретельніше за інших стежать за нашою поведінкою, схоже, у відчаї опустили руки, бо не поспішають робити зауваження тим, хто поводиться неналежним чином. А що вже казати про інших. Адже, хоч як прикро про це говорити, найчастіше ми дотримуємося принципу "моя хата скраю" і обмежуємося роллю мовчазних спостерігачів.

Звичайно, враховуючи гіркий досвід багатьох людей, можна легко знайти собі виправдання: мовляв, коли сваряться двоє, винуватим завжди виявляється третій. Тобто той, хто мав необережність долучитися до суперечки. Так само і якщо зробити комусь зауваження, існує велика ймовірність почути на свою адресу багато не дуже приємних слів. Тож навіщо псувати собі настрій, коли все одно наше втручання нічого не змінить і лише завдасть зайвого клопоту і головного болю.

Хтозна, можливо, враховуючи це, і є сенс утримуватися від зауважень тим людям, поведінка яких гідна якщо не обурення, то принаймні нашого засудження. Однак все ж є ситуації, коли залишатися осторонь неприпустимо навіть тоді, коли можемо постраждати самі. Показовим прикладом є ситуація, свідком якої я став у переповненій приміській електричці.

Той, хто хоча б час від часу користується цим видом залізничного транспорту, знає, що кількагодинна поїздка в електричці, особливо влітку, - випробовування не з легких навіть для міцного чоловічого організму, не кажучи уже про жінок та дітей. Тим більше, що користуючись своєю силою, чимало представників сильної статі першими проштовхуються у вагон і встигають зайняти сидячі місця, а багатьом жінкам доводиться стояти.

Отже, типова ситуація: заповнена вщерть пасажирами електричка, брак кисню та поступове загострення емоцій. В якийсь момент одній жінці стало зле, і пасажирки, що стояли поруч, поспішили їй допомогти. Хтось пропонував воду, ну а хтось просто взяв її під руки, щоб вберегти від падіння. Крім того, багато жінок одразу почали порпатися у своїх сумочках, шукаючи валідол. Звичайно, не залишилися осторонь і чоловіки. Як наслідок, вагон наповнився басистими вигуками співчуття та щирого переживання. При цьому жодний представник сильної статі не поспішав поступитися своїм місцем. Так само, ніхто не поспішав робити їм зауваження.

Тим часом жінці стало ще гірше. Лише після цього у декого з пасажирів прокинулася совість і вони почали робити зауваження "сидячим" чоловікам. Але й після цього ніхто з них навіть не поворухнувся. Тож місцем зрештою довелося поступитися іншій жінці.

Погодьтеся, незважаючи на те, що цей випадок непоодинокий і подібне трапляється чи не кожного дня не лише в транспорті, а й за інших обставин, він дуже повчальний. Насамперед тому, що показує, наскільки небезпечною може бути людська байдужість.

Віктор МИРОНЕЦЬ

ПОЧИНАЙТЕ З ПОХВАЛИ

ПОЧИНАЙТЕ З ПОХВАЛИ

Кожен час від часу чує критичні зауваження на свою адресу. Навіть обґрунтовані й висловлені тактовно, вони сприймаються доволі болісно, не кажучи вже про так звану "негативну" критику, навмисно сказану з метою принизити або вивести нас із емоційної рівноваги.

Тим часом стверджувати, що критика по своїй суті явище негативне – неправильно, бо вона може бути різною. Наприклад, конструктивні зауваження розумного і компетентного співрозмовника допомагають подивитися на звичне для нас збоку, побачити власні помилки, вчасно полишити безперспективне починання чи навіть надихнути на нові ідеї і, як наслідок, зекономити час та сили.

Однак, на жаль, критика не завжди буває конструктивною і справедливою, а ті, хто приміряють на себе роль критиків, часто не вирізняються тактовністю, завдають своїми словами болю. Оливи у вогонь додає й те, що захиститися від негативу не завжди вдається. По-перше, ми живемо не у вакуумі, нас оточують найрізноманітніші люди, в тому числі й затяті любителі всіх і все критикувати. По-друге, зізнаймося чесно, у кожного з нас є недоліки, які ми не помічаємо, не зважаємо на них чи намагаємося приховати. І саме вони найчастіше стають причиною критичних зауважень на нашу адресу.

Тож якщо сховатися від них не можна, слід навчитися правильно реагувати, що насправді не так уже й важко. Для цього слід пам'ятати просту істину: в основі справді конструктивної критики немає категоричності, агресії і висміювання, вона стосується конкретної справи, а не особистості. Такі зауваження треба слухати уважно і обов'язково враховувати надалі.

Якщо ж критикою допікають недоброзичливці, переслідуючи лише егоїстичні цілі, краще сприйняти це як... похвалу. Адже якщо критикують, намагаються зачепити за живе та роздратувати, то бояться і бачать у нас конкурента й достойного суперника. Більше того, підвищити свою значимість за рахунок інших, як правило, намагаються люди із заниженою самооцінкою, ледарі й нездари, для яких агресивна критика – найлегший і найшвидший спосіб досягнути бажаного результату. Тож ставтеся до таких зауважень по-філософськи.

А от тим, хто полюбляє критикувати, вважаючи своїм обов'язком "розкривати іншим очі" на певні речі, не завадить знати арабське прислів'я: "Перш ніж сказати комусь гірку правду, змастіть медом кінчик свого язика". Іншими словами, починайте з похвали. Також забудьте про агресію, оскільки це заважає співрозмовнику почути зауваження, концентруючи його увагу лише на тональності голосу.

Та головне – ніколи не критикуйте без потреби, просто аби комусь допекти, принизити чи висміяти. "Не копай іншому яму..." Усі ж бо добре знають про можливі наслідки такого вчинку. Тому будьмо зваженими критиками, пам'ятаймо, що навіть якщо ми переконані у своїй правоті, правда не завжди на нашому боці.

Віктор МИРОНЕЦЬ

Коли думати шкідливо

Коли думати шкідливо

Хоч як дивно це звучить, але, виявляється, буває і таке. Звичайно, можна заперечити, мовляв, лише завдяки розуму і здатності думати та аналізувати людина змогла стати вінцем еволюції на Землі, однак часом у житті бувають ситуації, коли думки можуть нам заважати. Це стосується насамперед неефективних і марних міркувань та думок "ні про що".

Наприклад, увечері надто бурхливий потік думок аж ніяк не допомагає розслабитися і поринути у сонне царство Морфея. Радше навпаки, вони відганяють сон. Як наслідок – недосипання і втома, від якої вранці не рятує ні кава, ні навіть контрастний душ. А з "важкою" головою, як відомо, ефективність праці значно знижується. Та й важливі справи також вирішувати важче.

Тому, лягаючи спати, краще не "прокручувати" минулий день і не забивати голову різними думками на кшталт: "Може, зробити так чи інакше?", а заспокоїтись, розслабитись і відпустити себе у вільне плавання на м'яких хвилях сну. Не дарма ж ще з діда-прадіда побутує приказка, що ранок мудріший за вечір.

Тривалі роздуми, здавалося б, мають неодмінно допомагати знайти вихід із тієї чи іншої ситуації. Це і справді найчастіше спрацьовує. Разом із тим, бувають моменти, коли потрібно діяти швидко, незалежно від настрою, характеру й поглядів на життя. За таких обставин спокій, концентрація уваги і не обтяжений зайвими думками "холодний" розум і є запорукою прийняття правильного рішення. Адже чим довше розмірковуємо, тим більша ймовірність, що емоції не найкращим чином вплинуть на нього. До речі, коли хочемо почути внутрішній голос чи, як ще кажуть, інтуїцію, пошук доказу або спростування того, про що нам говорять відчуття, лише заплутує і заганяє у глухий кут.

Взагалі інтуїція – дуже цікава і й досі мало вивчена частина людської свідомості, оскільки вона рідко помиляється, при цьому часто не маючи логічного пояснення.

Зайві думки на сторонні теми під час якоїсь конкретної роботи теж не сприяють її якісному виконанню. Вони відволікають і примушують неефективно й марно витрачати такий дорогоцінний нині час. Саме тому потрібно вчитися відмежовувати професійну зайнятість від особистого. Наші проблеми повинні залишатися поза робочим місцем, бо у разі неякісного виконання поставленого завдання до інших проблем може додатися ще одна – безробіття. Так само думки про роботу потрібно залишати за порогом власного дому, цілком присвячуючи себе родині.

До шкідливих, безперечно, можна зарахувати і заздрісні думки. Адже вони нічого, крім зайвих і геть зовсім не потрібних переживань, не дають. Більше того, якщо постійно рахувати чужі гроші, при цьому палець об палець не вдаривши, щоб поліпшити власний добробут, можна потрапити у серйозну халепу і завдати шкоди не лише емоційному, а й фізичному здоров'ю.

Звичайно, є й багато інших обставин, за яких не варто обтяжувати себе зайвими міркуваннями, однак це зовсім не означає, що думати – шкідливо. Навпаки, як зауважують учені, здатність думати – геніальне еволюційне досягнення. Просто розумовий процес сам по собі надзвичайно емоційно витратний, а тому не варто підливати олії у вогонь ще й непотрібними думками.

Віктор МИРОНЕЦЬ

Музика вулиці

Музика вулиці

Столичний парк "Позняки" по-своєму особливий. І не лише тому, що тут є мальовниче озеро, а після останньої реконструкції з'явився ще й новий світловий фонтан, який місцеві жителі вже встигли наректи фонтаном закоханих. Особливим його роблять також два музиканти середнього віку, які радують перехожих віртуозною грою на тромбоні і трубі.

Завдяки їм уже кілька років поспіль майже кожного ранку, йдучи до метро, на деякий час поринаю у чудовий світ музики й отримую потужний заряд позитивної енергії. Настрій одразу поліпшується і життя здається не таким уже й складним. Можливо, й справді, як то кажуть, краса врятує світ. У даному разі – краса музики.

Навзаєм кидаю у відкритий футляр для тромбона кілька гривень. Та, схоже, музики грають не лише задля того, щоб заробити грошей, бо з виразу їхніх облич видно, що вони самі отримують від цього неабияке задоволення.

А ще кожного разу, коли чую їхню гру, вкотре переконуюсь, що слухати "живу" музику набагато приємніше, ніж у запису, оскільки лише так виникає особливий емоційний зв'язок між слухачем і музикантом, найкраще сприймається глибинна суть музичного твору.

Разом із тим, не секрет, що сьогодні багатьом не по кишені квитки на концерти улюблених виконавців чи музичних колективів. А іноді ж так хочеться забути про щоденні клопоти і хоча б на деякий час поринути у чарівний світ справжніх "живих", а не радіо-плеєрно-магнітофонних мелодій. І найкращу можливість це зробити дає саме так звана вулична музика – явище цікаве, неоднозначне і, як правило, характерне для великих міст.

Вулична музика вирізняється різноманітністю стилів, музичних інструментів, віком виконавців і метою, яку вони переслідують, виходячи на вулицю. Найчастіше – це, звичайно, заробляння грошей. Але є серед них й такі, що грають задля власного задоволення.

Ніби на противагу класичним вуличним музикантам останнім часом збільшилась кількість молодих людей, які теж пропонують перехожим свій музичний продукт, щоправда, найчастіше дратуючи, ніж радуючи їх. А все тому, що у таких імпровізованих колективах обов'язково є людина, яка з капелюхом у руках, не даючи людям пройти, настирливо пропонує заплатити за почуту музику, яку іноді й музикою назвати буває важко.

Однак це радше виняток, ніж закономірність. Здебільшого вуличні музики не лише порядні й інтелігентні люди, а ще й справжні віртуози. Тож якщо вам трапиться почути саме такого виконавця, зупиніться хоча б на мить і прислухайтеся до своїх відчуттів.

Хтозна, можливо, саме ця "жива" музика допоможе знайти відповідь на актуальне для вас життєве питання, краще зрозуміти навколишній світ, відновити внутрішню рівновагу чи просто поліпшить настрій.

Віктор Миронець