Чужих дітей не буває

Чужих дітей не буває

«Так не буває у світі, щоб були загублені діти…» – співається у знайомому з дитинства мультфільмі про мамонтеня, яке шукає свою маму. На жаль, у реальному житті загублених, а точніше, сиріт та позбавлених батьківського піклування дітей дуже багато. Щоб привернути увагу суспільства до цієї болючої теми, починаючи з 1999 року 30 вересня, коли вшановуємо святих Віру, Надію, Любов та їхню матір Софію, в Україні відзначають День усиновлення.

Як зауважують фахівці, хоч останнім часом й спостерігається позитивна динаміка щодо кількості усиновлених дітей, до вирішення питання сирітства у нашій державі ще потрібно пройти нелегкий і довгий шлях, розв’язуючи багато супутніх проблем. Як-от, наприклад, усунення однієї з найголовніших перешкод на шляху дитини у нову родину – бюрократію, а також недостатнє володіння потенційними усиновителями різного роду інформацією на цю тему. Тож відкриття майже п’ять років тому Всеукраїнського Інтернетпорталу національного усиновлення www.sirotstvy.net стало не лише знаковою подією в українському інформаційному просторі, а й великим кроком уперед на шляху популяризації усиновлення та сімейних форм виховання.

Сьогодні портал – це унікальна і найбільша в Україні база даних. Вона постійно оновлюється і вже містить понад 11300 анкет дітей, яким потрібна родина. Крім того, там працює форум, зібрані всі необхідні нормативно-правові документи, що регулюють сферу усиновлення, методична література, новини щодо захисту прав дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також є можливість отримати безкоштовну консультацію кваліфікованих юристів, соціальних педагогів, психологів.

Час показав, що портал перетворився на важливу складову вітчизняної системи усиновлення. Зокрема уже 7830 дітей, чиї анкети були там розміщені, знайшли хороші нові родини і відчули батьківську любов та турботу.

…У будинках дитини, куди потрапляють немовлята, від яких батьки відмовляються одразу після пологів, поширене явище, коли діти самі себе заколихують. Вони ще зовсім малі, нічого не розуміють, але на фізіологічному рівні відчувають потребу в любові та ласці. Ще важче старшим дітям-сиротам та позбавленим батьківського піклування, які уже усвідомлюють своє становище.

Чужих дітей не буває. Всі вони без винятку – наше майбутнє. І ми зобов’язані докласти зусиль, аби якомога менше українських малюків самі себе заколихували. Звичайно, це не означає, що кожному потрібно усиновити дитину. Брати на себе таку відповідальність можна, лише реально оцінивши свої можливості та будучи психологічно до цього готовим. Допомагати ж їм за бажанням можна багатьма іншими способами.

Та якщо відчуваєте, що можете, а головне – хочете подарувати дитині батьківську любов, не вагайтеся. Зайдіть на портал www.sirotstvy.net, й обов’язково впізнаєте на одній із фотографій свого майбутнього сина чи доньку.

Віктор Миронець.

Фото: www.poradnica.com.ua

«Першокласне» харчування

«Першокласне» харчування

Правила харчування школярів, зокрема учнів молодших класів, усім добре відомі, однак зважаючи на те, що дехто з батьків із різних причин час від часу дозволяють собі дещо від них відступати, гадаю, доцільно буде не просто ще раз про них нагадати, а й наголосити на важливості дотримання цих норм.

Як зауважує директор Українського науково-дослідного інституту харчування, кандидат медичних наук та головний позаштатний дієтолог МОЗ України Олег Швець, режим і раціон харчування школяра залежить, насамперед, від розпорядку дня і його рівня фізичної активності. Але в будь-якому разі дітям треба вживати їжу не менш ніж чотири рази на добу. Оскільки дітлахи інтенсивно ростуть, вони витрачають багато енергії. Втім, уточнює фахівець, це здебільшого залежить від фізичного навантаження. Якщо дитина 5-6 годин сидить перед телевізором, то, звісно, витрачає менше енергії. Інша річ – якщо щодня по 2–3 години грає у футбол, бігає, плаває чи займається хореографією. Саме такі діти потребують компенсації енерговитрат.

Щоб визначити, чи достатньо дитина їсть, спеціалісти радять орієнтуватися на відчуття ситості/голоду та індекс маси тіла – співвідношення ваги та зросту, що має певні норми для хлопчиків і дівчаток різного віку. Тож якщо вам здається, що дитина їсть мало або багато, то перш ніж вживати якісь заходи, обов’язково зверніться до педіатра, який підкаже, що робити.

На жаль, нерідко батьки, вважаючи себе не менш компетентними за лікарів, нехтують їх думкою. Це небезпечно, бо є питання, які може об’єктивно вирішити лише спеціаліст. Наприклад, у деяких родинах є традиція після сніданку, обіду чи навіть вечері прилягти, «щоб краще їжа засвоїлася». Насправді ж це може призвести до серйозних розладів травлення. Тому дві години після вживання їжі потрібно намагатися не лягати, а головне – привчати до цього дітей.

Також слід пам’ятати, що у дітей і підлітків дещо більша, ніж у дорослих, потреба у воді. Хоча однозначної відповіді на питання про добову норму рідини й досі не сформульовано, оскільки вона індивідуальна і залежить від пори року (температури і вологості повітря), віку та енерговитрат організму. Дехто з експертів радить вживати дітям до 2 літрів рідини на добу. Інші спеціалісти рекомендують орієнтуватися на такий показник, як колір сечі. Якщо вона насиченого темного кольору, то дитячий організм відчуває дефіцит рідини.

Що ж до харчування власне першокласників, то насамперед намагайтеся не залишати дитину без гарячого сніданку – він зігріває кишечник, нормалізує травлення, допомагає організму прокинутися. До речі, цього правила не завадить дотримуватися й дорослим, які через брак часу та заклопотаність часто взагалі ігнорують сніданок. Пам’ятайте, за нами постійно спостерігають наші діти, і привчати їх до певних норм поведінки, в тому числі й до дотримання культури харчування, можна лише власним прикладом.

А от обід школяра обов’язково повинен складатися з двох страв і напою (в ідеалі – компоту з сухофруктів), причому першої страви має бути менше за другу. Вечеря ж в жодному разі не повинна бути надто пізньою і «важкою». Добре підійдуть для неї кисломолочні продукти і приготовлені з них страви (наприклад, сирники або запіканки), картопляне пюре чи гречана каша з твердим сиром і вареним яйцем.

У школу дитині можна дати щось із фруктів. Наприклад, хорошим «перекусом» і водночас джерелом вітамінів є яблука та банани.

Крім того, важливо дотримуватися 4–5-годинного інтервалу між вживанням їжі і не порушувати його. Зокрема фахівці вважають, що для школярів молодших класів прийнятний приблизно такий режим харчування: 7.30–8.00 – сніданок, після другого уроку – другий сніданок, 13.00–14.00 – обід, 19.00–20.00 – вечеря.

Харчування відіграє визначальну роль у збереженні здоров’я дитини. Тому треба знати, які продукти корисні, а які небажані. До першої групи належать ті, які, крім калорій, мають і високу харчову цінність. Це овочі, фрукти, різноманітні крупи, молочні продукти, бобові, горіхи, нежирне м’ясо і жирна риба. До другої можна віднести продукти, які містять багато цукру, солі, холестерину і мають високу калорійність. Водночас вживання їжі має давати задоволення, тому слідкуйте за тим, аби не перестаратися із заборонами. А ще – не забувайте, що харчування школярів будь-якого віку повинне бути різноманітним та натуральним.

Віктор Миронець.

Фото: http://www.receptyonline.cz

Допомагайте з ранцем

Допомагайте з ранцем

Сьогодні лише лінивий не чув про те, що неправильно підібраний шкільний ранець негативно впливає на поставу. Тож дедалі більше батьків учнів молодших класів віддають перевагу так званим ортопедичним рюкзакам зі спеціальними твердими спинками або м’якою вставкою. Та, на жаль, навіть це не завжди рятує спини наших дітей.

Як зауважують лікарі-педіатри, головна проблема полягає не у конструктивних особливостях різних моделей рюкзаків, а насамперед у їх вазі. Адже хоч існують гігієнічні нормативи фізіологічно безпечного навантаження, яке не повинне перевищувати 10% маси тіла учня, у реальному житті таке співвідношення майже неможливе.

Зазвичай шкільний рюкзак сучасного українського першокласника важить 6-7 кг. Саме такий тягар 5 днів на тиждень носять на своїх тендітних плечах наші діти. І добре, якщо школа неподалік дому. Але ж багатьом учням доводиться добиратися до навчального закладу годину, а то й навіть більше.

Однак найприкріше, що вплинути на ситуацію ми не можемо, оскільки таку кількість підручників, зошитів, альбомів та іншого канцелярського приладдя передбачає навчальна програма. Тож єдине, чим можемо допомогти нашим школярикам, – це хоча б у молодших класах носити важкі рюкзаки за них, що, до речі, багато тат і мам, на жаль, не робить.

Віктор Миронець.

Фото Тетяни Миронець.

12 років за партою

12 років за партою

Більше за тат і мам першокласників, напевно, хвилюються лише батьки майбутніх школярів. І це зрозуміло, адже їм потрібно вирішити багато важливих питань. Зокрема яку школу обрати та як підготувати дитину до вступної співбесіди – записати на спеціальні підготовчі курси чи сподіватися на власні сили. Наприкінці літа нових переживань додав міністр освіти та науки України Сергій Квіт, який в ефірі одного з центральних телеканалів підтвердив, що починаючи з наступного року українські учні вчитимуться додатковий рік.

Спроба запровадити у загальноосвітніх школах 12-річний термін навчання – не перша. Ще 2002 року планувалося у такий спосіб наблизити вітчизняну систему освіти до європейських та міжнародних стандартів. До речі, з країн пострадянського простору це також зробили Білорусь, Узбекистан та країни Балтії. У 2010 році до 11-річного навчання знову повернулися, однак, як згодом з’ясувалося, лише на 5 років.

Звісно, часта зміна освітніх програм неабияк заплутувала батьків, а головне – не сприяла розумінню того, навіщо їхнім дітям зайвий рік гризти граніт шкільної науки. Як наслідок, 70% українських тат і мам не підтримують це нововведення, тоді як автори реформи називають його закономірним та невідворотним.

Крім прагнення покращити якість вітчизняної освіти, однією з головних причин переходу на нову систему, за словами міністра освіти та науки, стало значне перевантаження навчальних програм, які будуть спрощені і стануть більш цікавими саме завдяки додатковому року. А щоб батьки не боялися змін, Сергій Квіт пообіцяв, що рубати з плеча ніхто не буде і реформа здійснюватиметься поступово.

Згідно з нововведеннями, структура загальноосвітніх закладів будуватиметься за такою схемою: п’ять років – початкова школа, чотири – базова і три – старша. До 9 класу не буде ні спеціалізації, ні профілізації, адже визначити у молодшому  й середньому шкільному віці здібності і таланти дитини непросто. Робити це доцільно буде лише після здобуття базової освіти, коли формування особистості підходить до завершального етапу.

Реформування середньої школи не може не торкнутися й вищих навчальних закладів. На практиці це означає скорочення терміну навчання в бакалавраті до 3 років, тож студенти ВНЗ закінчуватимуть їх у тому ж віці, як і їхні старші колеги, котрі навчалися до запровадження «12-річки». Щоправда, спочатку це стосуватиметься не всіх спеціальностей і станеться лише, коли перше покоління учнів пройде повний цикл навчання за новою системою.

Особливістю нововведень є також збільшення віку переходу дітей до старшої школи, а отже, має полегшитися адаптація до дорослого життя. До того ж, як наголошують експерти, 5-річні початкові школи можуть допомогти зберегти мережу сільських навчальних закладів, адже діти неодмінно повинні вчитися неподалік домівки.

Хочеться вірити, що запропоновані зміни допоможуть вивести вітчизняну освіту на новий рівень. Головне, щоб реформа не зупинилася на механічному додаванні до шкільного навчання одного року. Адже змін потребують усі базові принципи, підходи та ставлення суспільства до освіти. Зокрема потрібно реформувати систему підготовки та підвищення кваліфікації вчителів, порядок оплати їхньої праці, оновити матеріально-технічну базу шкіл і, що особливо важливо, докорінно змінити підходи до написання підручників та посібників. Словом, попереду ще багато важливої й кропіткої роботи.

Віктор Миронець.

Фото Тетяни Миронець.

Еволюція ботанів

Еволюція ботанів

(студентам для роздумів)

Не варто ображати ботанів, адже хтозна – можливо, згодом працюватимете на когось із них. Ці слова належать засновникові корпорації Майкрософт і одному з найвідоміших ботанів сучасності Біллу Гейтсу. І хоч кожен сприймає його судження по-своєму, потрібно визнати, що прислухатися до порад людей, які сягнули вершин успіху, ніколи не буде зайвим.

На жаль, протягом багатьох років ставлення до фанатично залюблених у навчання студентів було, м’яко кажучи, настороженим. Зазвичай одногрупники їх недолюблювали й намагалися уникати. Єдиний час, коли до ботанів ставилися відносно нормально (з небезкорисливих мотивів, звичайно) – екзаменаційно-залікові сесії. У свою чергу ботани не поспішали поліпшувати стосунки з оточенням. Вони надто занурювалися у науку, щоб відволікатися на такі, на їхню думку, дрібниці, як дружба.

Та час на місці не стоїть. Змінюється світ, навчальні програми, а заодно й ставлення до знань. Сьогодні добре вчитися – знову модно. Про що зокрема свідчить тенденція зменшення двієчників у вітчизняних загальноосвітніх та вищих навчальних закладах.

Звичайно, оновлення не оминули ботанів, які тепер значно відрізняються від тих «заучок», якими були їхні попередники ще п’ять років тому. По-перше, поняття «ботан» стало ширшим. Віднедавна до них відносять не лише студентів, до безтями закоханих у науку, та відмінників, а й також ерудованих, талановитих і кмітливих молодих людей.

Тож якщо ви гарно малюєте, танцюєте, співаєте, пишете вірші і навіть краще за друзів їздите на роликах, але при цьому знаєте, хто такий Рембрандт та чому не можна кидати ментолові льодяники в пляшку з газованими напоями, багато читаєте і рахуєте здачу подумки швидше, ніж продавець на калькуляторі, вітаємо: ви – ботан нового покоління.

Нинішні ботани – охайні, педантичні та виховані. Більше того, дедалі частіше саме вони стають законодавцями стилю у молодіжному середовищі. А ще – завжди поступаються місцем жінкам у громадському транспорті, вчасно приходять на зустрічі і дотримуються обіцянок. Єдине, чого вони не люблять, – допомагати ледарям, бо надто цінують свою працю, щоб виручати тих, хто навіть пальцем не ворухнув, щоб досягти результату.

Ботани нового покоління завжди ставлять питання і сумніваються навіть у словах того, кого поважають, аж поки самі переконаються у їх правильності, дружать зі словниками, уважні до деталей і, звичайно, вивчають іноземні мови.

Насправді бути ботаном не так уже й важко. Для початку просто правильно організуйте процес навчання: в аудиторії завжди сідайте там, де зможете добре чути викладача і бачити дошку, вчасно виконуйте домашні завдання. На лекціях будьте уважними, щоб дізнаватися якомога більше нового. Не сподівайтеся на щасливий випадок – готуйтесь до екзаменів, заліків та семінарів. При цьому не забувайте і про відпочинок.

Віктор Миронець.

Фото Олександра Горенка.

Фондю. Страва «без краватки»

Фондю. Страва «без краватки»

Що потрібно для хорошої компанії? Погодьтеся, лише позитивний привід зібратися. Звичайно, можна люльку миру викурити у колі друзів, але, на щастя, існують більш привабливіші способи об’єднатися за одним столом. І наймодніший з них – приготувати фондю.

Фондю часто називають їжею спілкування. Щоб воно було вдалим, одного казана з виделками та набором продуктів замало. Насамперед, тут потрібні відповідний настрій та компанія хороших друзів. А головне – ніхто нікуди не повинен поспішати. Адже фондю – не просто їжа. Це – творчий процес, коли кожен може «почаклувати» над ароматним казанком, насолоджуючись невимушеною розмовою, смаком хорошого вина й самостійно приготовленої страви. Фондю зближує. А атмосфера взаєморозуміння, яка неодмінно виникає під час приготування, – і є найціннішою та найприємнішою ціллю трапези, головною стравою якої є фондю.

Назва «фондю», від французького слова «fondue», в перекладі означає «розплавляти». Незважаючи на французьке коріння цього слова, сама страва – винахід швейцарський. Хочеться вірити, що цей символ сучасних гламурних вечірок аристократичного походження. Однак щодо цього існують різні версії. Є, наприклад, та, яка приписує кулінарний винахід пастухам. Нібито останні брали з собою на високогірські пасовища хліб, сир та вино. Коли ж запаси продуктів закінчувалися, з хліба робили сухарі, залишки сиру розтоплювали в казані і вмочували в нього згадуваний раніше недоїдений хліб, запиваючи цю нехитру їжу великою кількістю вина.

Хтозна, чи варто вірити цим чуткам, але є й інша версія. Швейцарія відома своїм сиром. Тож місцева аристократія робила з ним усе можливе, аби здивувати французьких, австрійських, італійських та німецьких сусідів. Навіть розтоплювали його в казані, доводячи таким чином, що у них в Швейцарії цього сиру стільки, що хоч греблю ним гати. Хочеш – їж його з хлібом, а хочеш – без хліба. А якщо це набридло, тоді вмочуй хліб у розтоплений гарячий сир. Та зрештою у цій справі не сир виявився головним, а процес вмочування. І ще одне: стало зрозумілим, що їсти нове блюдо повинні мінімум дві особи. Якщо одна, то це якось не співпадає з концепцією фондю. За таких обставин це буде не фондю-процес, а звичайне утрамбовування в шлунок білків, жирів та вуглеводів. Хто б що казав, а фондю без компанії – ніщо. Простий казанок наповнений продуктами. Це як кока-кола без ідеї. Заберіть у неї бренд, і залишиться солодка газована рідина для втамування спраги. Тому лише, коли навколо фондю збирається компанія друзів, виявляється його справжня сутність.

Фондю – досить демократична страва. На нього не поширюються правила етикету, які забороняють вмочати шматочки хліба в залишки соусу. Не потрібно також перейматися тим, наскільки природно виглядає виделка у вашій лівій руці. Тай лікті не потрібно контролювати, аби вони не лягали на стіл… Звичайно, це неабияк налаштовує на душевну розмову, а єдина страва на столі стає своєрідним символом свободи від зайвих настанов.

І якщо захочете приємно здивувати близьких людей, друзів чи ділових партнерів, словом, тих, з ким бажали б поспілкуватися «без краватки», без кордонів, які встановлюють правила поведінки та етикет, фондю – саме те, що вам потрібне. Більше того, будь-який захід з фондю із самого початку приречений на успіх. Тож спілкуйтеся частіше під фондю. Все, що для цього потрібно, – бажання зустрітися, а страва неодмінно допоможе вам створити затишну атмосферу, необхідну для невимушеної розмови.

Віктор Миронець.

P.S. Поцілунок в обмін на вино

Влаштовуючи фондю-прийом або беручи в ньому участь, пам’ятайте – якщо жінка випадково впустила у фондю шматочок хліба, то, згідно старої швейцарської традиції, вона повинна поцілувати всіх присутніх за столом чоловіків. Якщо ж подібна оказія трапляється з чоловіком, то він обов’язково повинен купити пляшку хорошого вина.

Не робіть «домашку» у «читалці»

Не робіть «домашку» у «читалці»

Не секрет, що загальне враження про людину ми складаємо насамперед за її мовленням. Адже, погодьтеся, часто привабливість незнайомця безслідно зникає одразу після сказаних ним перших слів.

Більшість студентів розмовляють сленгом, і це сьогодні мало кого дивує. У їхньому активному словниковому запасі міцно укорінились слова «степуха», «універ», «домашка», «кафешка», «читалка», «пара», «заліковка», «шара» та багато інших. Є припущення, що на збагачення лексики першокурсника новими словами неабияк впливає середовище, в яке потрапляє колишній школяр. Аби швидше адаптуватися, новоспечений студент прагне уподібнитися до оточення «справжніх». І найлегше це зробити, на його думку, почавши копіювати поведінку й мову старшокурсників. Після двох-трьох місяців навчання прагнення бути схожим на інших минає. Щоправда, не безслідно, бо залишає по собі маленький побічний ефект – специфічний сленг.

Однак якщо характерний студентству жаргон – це ще півбіди, то ненормативна лексика в університетських стінах дуже засмучує. Більше того, в окремих випадках навіть складається враження, що перед тобою не представники майбутньої інтелігенції, а… Ну ви, зрозуміли.

Звичайно, культура мовлення – це особиста справа кожного. Але, шановні студенти, щоб в оточення склалося про вас хороше враження, завжди думайте, що, як і кому говорите.

Віктор Миронець.

Фото Євгена Добриніна.

Читати чи дивитися?

Читати чи дивитися?

Коли у далекому 1895 році брати Люм’єр організували в підвалі відомого паризького ресторану «Гранд-кафе» перший платний кіносеанс, ніхто й подумати не міг, що кіно і художня література незабаром стануть важливими доповненнями одне до одного. Та, як кажуть, чому бути, того не оминути, тож уже понад століття кінематограф краще за будь-які рекламні кампанії популяризує літературу, яка, у свою чергу, збагачує його новими ідеями та сюжетами.

За час існування кіномистецтва було екранізовано тисячі романів, повістей і навіть невеликих оповідань та новел. Найвдалішими з них читачі, глядачі та критики називають фільми, створені за мотивами творів «Віднесені вітром» Маргарет Мітчелл, «Політ над гніздом зозулі» Кена Кізі, «Хрещений батько» Маріо П’юзо, «Форест Гамп» Уїнстона Грума, «Собаче серце» Михайла Булгакова, «Життя Пі» Яна Мартела, «Гаррі Поттер» Джоан Роулінг та «Англійський пацієнт» Майкла Онтатже.

Здавалося б, нічого поганого в екранізаціях книг немає, адже ніхто не примушує нас замінювати читання переглядом фільмів. Це добровільний вибір, який робимо самостійно. Інша справа, що ж насправді цікавіше – кіно чи книга?

Завдяки грі акторів, таланту режисера, професіоналізму оператора, учасників знімальної групи і, звичайно, сучасним технологіям (як-от, наприклад, 3D, IMAX та IMAX 3D) створюється яскрава об’ємна картинка, споглядаючи яку, повністю занурюємося у сюжетні перипетії. Та й час заощаджуємо, адже сьогодні, коли швидкий темп життя змушує постійно кудись поспішати, для багатьох подивитися двогодинний фільм простіше, ніж шукати можливість усамітнитися для вдумливого читання. Крім того, часто інтерес до книги виникає саме після екранізації.

Ці аргументи прихильники думки про перевагу кінофільмів над книгами (яких, до речі, немало) наводять найчастіше. І категорично стверджувати, що всі вони хибні, не можна, оскільки екранізації, особливо складних для сприйняття творів, і справді можна назвати одним із способів донести їх сутність до людей. Зокрема тих, хто не може збагнути написане самостійно без хоча б маленьких підказок та натяків. Однак плюсів у читанні книг значно більше, і вони набагато вагоміші.

Головний з них – ліричні відступи та описи, які ще називають «текстом від автора». У кіно цього немає. За основу беруть лише каркас твору, на який зазвичай нанизують основні події, а багато важливого для сприйняття залишається за кадром. Тобто навіть дуже вдала екранізація не буде вичерпним переказом книги.

Важливим у читанні є також те, що під час цього процесу ми «вмикаємо» уяву й створюємо власні унікальні образи. Фільми ж, навпаки, «вимикають» її, оскільки пропонують готове режисерське бачення книги, яке може відрізнятися від нашого. Так само жоден кінофільм не збагатить словниковий запас більше, ніж прочитане оповідання, повість чи роман.

Цікаві книги були і завжди будуть хорошою основою для екранізації, однак перегляд фільмів ніколи не замінить читання.

Віктор Миронець. 

Жити на позитиві

Жити на позитиві

Є люди, яких ми не без заздрості називаємо щасливчиками. Також ніби на противагу їм можна зустріти й тих, хто наче магнітом притягує до себе неприємності, що, однак, не привід опускати руки. Вихід можна знайти з будь-якої складної ситуації. Було б, як кажуть, бажання.

Щоб уникнути прикрощів, насамперед візьміть за правило дослухатися до власної інтуїції. Якщо внутрішній голос говорить, що щось не так, обов’язково враховуйте це перед прийняттям остаточного рішення про участь у якісь справі чи початком дружнього спілкування з новими знайомими. Зрештою, береженого й Бог береже, тож краще зайвий раз не ризикувати.

Інший дієвий спосіб – проводити якомога більше часу з родиною. Міцні зв’язки з близькими дуже важливі. До того ж шанси потрапити у якусь неприємну історію значно зменшуються. Знайдіть також собі хорошу компанію. Якщо вашими друзями будуть цілеспрямовані, наполегливі та позитивні люди, то й ви намагатиметеся стати схожими на них. А от від частих контактів із дебоширами, скандалістами і пліткарями, навпаки, не чекайте нічого хорошого. До речі, ніколи не поширюйте чуток. Пліткарство рано чи пізно обов’язково породжує проблеми.

Не намагайтеся завжди щось комусь доводити. Навіщо до хрипоти переконувати, коли не хочуть слухати? Ми різні, і наші погляди часто не збігаються. Це – природно.

Так само не сперечайтеся, коли без цього можна обійтися. Повірте, ви лише даремно витратите час та енергію. Краще спрямуйте її у потрібне русло. Наприклад, займіться спортом, якимсь видом мистецтва. Почніть писати вірші, вивчайте іноземні мови, куховарте, читайте… Насправді, байдуже чим займатися, головне, щоб це подобалося і допомагало проводити вільні години з користю, не марнуючи їх на пошук пригод на власну голову.

Завжди пам’ятайте й про ввічливість. Принаймні елементарні «здрастуйте», «будь ласка» та «дякую» повинні стати базовими інструментами у налагодженні стосунків з іншими людьми. Грубіянів ніхто не любить, тому навіть якщо у конфліктній ситуації правда на їхньому боці, рідко хто висловлює бажання допомогти.

І чи не найголовніше – стежте за собою. Сон та здорове харчування впливають на самопочуття та настрій. Напевно, й самі помічали: що пізніше лягаєте спати, то менше відпочиваєте і, як наслідок, наступного дня стаєте більш роздратованими та агресивними.

Живіть «на позитиві», прислухайтеся до свого внутрішнього голосу, знайдіть цікаве хобі, приділяйте більше уваги рідні – і все у вас буде добре.

Віктор Миронець.

Фото Романа Рудакова.