Альтернатива ТБ-дозвіллю

Альтернатива ТБ-дозвіллю

Телебачення уже давно стало частиною нашого життя. Більше того, часом навіть здається, що з допомогою телевізора можна вирішувати деякі проблеми. От, наприклад, включив дитині мультик, і – все спокійно займайся своїми справами. Погодьтеся, цим методом організації дитячого дозвілля час від часу грішить кожен з нас. Однак, як наголошують організатори дитячого напрямку АРТ-Пікніка Слави Фролової, увімкнений телевізор це – вимкнена дитина. Тож, аби урізноманітнити проведення часу маленькими хлопчиками та дівчатками, зробити його цікавим та корисним, уже найближчої суботи 1 листопада в ресторані Jaguar Lounge відбудеться відкриття зимового сезону АПСФ для дітей. Цікаві майстер-класи, квести, ляльковий театр, сюрпризи, подарунки та багато інших захопливих ігор і конкурсів. Не пропустіть хорошу нагоду провести разом з дітьми незабутні сімейні вихідні у теплій і невимушеній атмосфері. Повірте, вони будуть дуже вдячні, адже час і увага батьків – це найкращий подарунок для наших синів та доньок. Початок о 13:00, вхід, як завжди, – вільний.

Деталі та розклад АРТ-бранчу на:http://artpicnic.org/events/2014-11/

Цікаво знати. Сирний калейдоскоп

Цікаво знати. Сирний калейдоскоп

Сир, подібно до хліба й вина, виготовлення яких оповите ореолом таємничості, – цікавий продукт харчування з дуже багатою історією, в якій тісно переплелися правда і міфи. Сьогодні про сир знаємо практично все, та окремі цікаві факти залишаються нам невідомими. Бо й справді – чарівне перетворення молока на пористу плоть, нехай воно і сто разів пояснене наукою, не може не дивувати і не викликати цікавості.

Ще якихось 10–15 років тому пересічні українці навіть не підозрювали про існування багатьох видів сиру, не кажучи вже про те, щоб їх скуштувати. Тепер ситуація кардинально змінилась. Прилавки вітчизняних магазинів рясніють сирним розмаїттям. Однак поряд із відомими ще з радянських часів видами часто можна побачити і незвичні для нас. Через брак інформації інколи достоїнства такого сиру сприймаються як недоліки. Взяти хоча б благородну плісняву (не плутайте з побутовою), без якої важко уявити таких патріархів сирного світу, як рокфор, камамбер та брі. У недосвідченої людини може скластися враження, що це несвіжий продукт, хоча у багатьох гурманів сири з благородною пліснявою викликають неабияке задоволення. Що ж, про смаки не сперечаються.

А от об'єктом різноманітних історій найчастіше стає сир з дірками. Одна з них відбулася з Петром І в Голландії. Коли царю піднесли дивний продукт з великими дірками, він обурився і промовив: «Що ж ви мені даєте сир, мишами поїдений?!». Напевно, не знав він тоді, що «дірки» (або, на професійному жаргоні сироробів, «очі») – відоме сирне достоїнство. Причому їх форма та ширина говорять швидше про сорт, ніж про якість. Наявність і розмір «очей» залежить від технології виготовлення – що сильніше і частіше пресування, то більше дірок залишає вуглекислий газ під дією молочнокислих бактерій.

У свою чергу сирні «очі» вміють плакати – виділяти крапельки рідини, в якій розчинені молочні солі. Але це явище можна спостерігати лише у добре дозрілому продукті. «Сирні сльози» з'являються в результаті біохімічних процесів, що відбуваються у дозріваючому сирі, і є ознакою зрілості та хорошого смаку.

Як справжній коньяк та марочні вина, всі найвідоміші види сиру виготовляються лише в одній місцевості і їх не можна повторити в іншому місці. На смак конкретного сиру впливає не лише раціон корів (кіз, овечок), з молока яких його виготовили, а й навіть те, яким повітрям тварини дихали. Принаймні так запевняють французькі, голландські та баварські сиророби.

У різних країнах до сиру ставляться по-різному. Та оскільки це – продукт дуже давній (старший за масло, вино і хліб), було достатньо часу для створення багатьох традицій, згідно з якими він використовувався не зовсім за призначенням. Приміром, в Англії, в графстві Глочестер, і нині проводять сирні змагання. Для них варять спеціальний сир, який кидають з вершини місцевого пагорба, а учасники забігу повинні догнати сирну голову. Без тисняви та травм, звісно, не обходиться жодне змагання. Але це ще квіточки порівняно з тим, що робили з сиром два століття тому на англійському флоті – його іноді використовували замість… гарматних ядер. До таких крайніх заходів моряки вдавалися лише в особливих випадках, коли закінчувалися чавунні ядра. Чи це правда, судити важко, але британці щиро вірять, що так воно й було.

В історії сиру не бракує й курйозів. Зокрема, його плавлений різновид, виявляється, винайшли випадково. Напередодні Першої світової війни у швейцарському містечку Тун виготовили стільки твердого сиру, що збути його було неможливо. Відтак продукт міг зіпсуватися. На щастя, цього не сталося, бо чиясь розумна голова додумалась весь сир розплавити. Новий-старий продукт одразу став популярним і спосіб його виготовлення душе швидко поширився по всьому світу.

Віктор Миронець.

Фото: http://pieniadze.gazeta.pl

Романтика по-сучасному

Романтика по-сучасному

Пригадайте, як у неперевершених історичних романах Олександра Дюма, Рафаеля Сабатіні, Вальтера Скотта та інших відомих письменників розповідається про стосунки чоловіків і жінок. Зокрема честь дами серця доблесні лицарі відстоювали на турнірах та дуелях, а симпатію прекрасної статті здобували не лише завдяки власній силі та вроді, бо для успіху у жінок, як стверджують романісти, колись велике значення мали також розум, кмітливість, вишукані манери і… вміння віршувати.

«Так це ж у романах, у житті все зовсім по-іншому», – зауважите ви, і, звичайно, будете праві, адже реальність й справді набагато складніша за хай навіть заснований на реальних фактах і подіях, але все ж вигаданий письменником світ. Разом з тим стверджувати, що у нашому прагматичному і високотехнологічному житті немає місця для романтики, теж неправильно. По-перше, ну яка жінка не мріє, щоб поруч із нею був справжній лицар, причому саме такий, якими їх описують у художніх творах? По-друге, ми, чоловіки, про ці мрії добре знаємо, але часто чомусь згадуємо про романтику лише кілька разів на рік – у День закоханих, 8 Березня, у день народження своєї другої половини і, якщо, звичайно, не зрадить пам'ять, що з нами нерідко трапляється, якусь важливу для нашої обраниці річницю.

Що тут поробиш, така вже чоловіча природа, хоча це, звичайно, не виправдовує нашої забудькуватості, а навпаки, ще раз  підкреслює важливість присутності у стосунках чоловіків і жінок романтичної складової. Якої саме? Вирішувати вам, бо насправді, попри безліч трактувань цього почуття, у кожного своя романтика. Для когось – це вечеря при свічках, споглядання зоряного неба і прогулянка по нічному місту, для інших – подорожі, пригоди і непосидливий спосіб життя.

Але, хай би там як, першооснова романтики у постійній увазі до коханої людини. І навіть, на перший погляд, такий банальний вчинок, як несподіване й спонтанне рішення, полишивши всі справи, сходити у кіно (або подивитися хороший фільм удома), разом поїсти морозива чи просто удвох за неквапливою розмовою полузати насіння, здатний внести новизну у стосунки люблячих людей. Байдуже, що робити, головне – робити це разом.

Усі ми прагнемо романтики в якісь певні моменти свого життя. Наприклад, коли вперше освідчуємося в коханні, одружуємося, стаємо батьками, їдемо у відпустку чи святкуємо якусь важливу річницю. Та найкраще, коли романтика супроводжуватиме нас у буденному житті. Не дарма ж кажуть, що вона не лише сповнює снагою і розфарбовує наші будні, а й навіть успішно лікує депресію.

Віктор Миронець.

Фото Марії Панової.

За маму, за тата, за бабусю…

За маму, за тата, за бабусю…

Щоб себе добре почувати, потрібно, зокрема, ситно їсти. Принаймні така думка поширена серед дорослих людей. Однак діти мають свої погляди на життя і часто не розуміють, навіщо вживання їжі перетворювати на культ – сніданок, обід, вечеря, адже їсти тоді, коли хочеться, набагато приємніше. Ми ж, не дуже переймаючись думкою своїх синів та доньок, починаємо нервувати, коли вони відмовляються з’їсти бодай кілька ложок «за маму, за тата, за бабусю» і ще за десяток родичів.

Насправді у таких випадках не слід панікувати і намагатися всіма правдами і неправдами примусити дитину попоїсти. Справа в тому, що, як зауважують досвідчені лікарі-педіатри, дитячий організм автоматично налаштований на збалансоване харчування. Відчуття голоду – вроджений інстинкт, тому рано чи пізно дитина захоче їсти і попросить вас про це. Тому не потрібно бігати за малюком з ложкою тоді, коли, на вашу думку, настав час погодувати його. Краще перенесіть цю процедуру на кілька годин. Адже причини відмови від їжі можуть бути різними, а головне – найчастіше вони не є ознакою того, що дитина захворіла. Спочатку спробуйте з’ясувати витоки такої поведінки, а уже потім наполягайте на своєму.

Наприклад, свого часу наша донька відмовлялася від вечері лише тому, що їй було нецікаво і нудно сидіти за столом з нами і слухати дорослі розмови. Їй набагато цікавіше було гратися з їжею – пускати уявні кораблики у тарілці з супом або будувати гори та копати тунелі у картопляному пюре. І це при тому, що в дитячому садочку вона, за словами вихователя, їсть дуже гарно без жодних претензій.

Вмовляли та забавляли її, як тільки могли, але нічого не допомагало, і, зрештою, коли нам з дружиною набридло це протистояння, дозволили доньці не їсти. Спочатку складалося враження, що ми програли битву за їжу, і здалися, однак згодом зрозуміли – перемога таки  за нами. Чому? Просто через годину-другу донька сама просила дати їй того «несмачного» супу, котлету чи пюре, яке вона «не любить». Таким чином, і вона була ситою, і наші нерви цілими.

Якщо ваша дитина здорова, рухлива, активна, але відмовляється від домашньої вечері, спробуйте зробити так, як ми. Хтозна, можливо, вам теж таким чином вдасться вирішити проблему.

Віктор Миронець.
Фото Ріни Ловко.

«Делікатні» запитання

«Делікатні» запитання

Питання статевого виховання наших дітей останнім часом набуває дедалі більшої актуальності. І відбувається це зокрема через акселерацію, що прискорила статеве дозрівання підростаючого покоління, великий потік різноманітної як позитивної, так і негативної інформації з цієї тематики та природну дитячу допитливість. Уже в дошкільному віці син чи донька можуть запитати, звідки беруться діти, а тому хочемо цього чи ні, від розмови на цю тему ми нікуди подітися не можемо.

Однак часто батьки припускаються типової помилки, вважаючи, що статеве виховання – це лише відповідь на запитання суто фізіологічного характеру. Насправді ж це поняття значно ширше і передбачає, зокрема, потребу формування у дітей з раннього віку ідеалу хлопчика і дівчинки, чоловіка і жінки. Словом, саме підготовка дітей до виконання у майбутньому подружніх та батьківських обов’язків і є головною метою статевого виховання.

На жаль, не всі батьки це усвідомлюють, тому діти нерідко чують від них відповідь: «Підростеш – дізнаєшся», яка не задовольняє, а лише підігріває цікавість до цієї теми. Таємничість завжди приваблює, і дитина не заспокоїться, доки не дізнається правду, почасти сумнівну, непристойну і подану в цинічній формі. «Доброзичливців» і джерел інформації дуже багато, а тому краще, щоб дитина вперше почула про це від батьків. Звичайно, це не означає, що їй у ранньому віці потрібно описувати сам процес народження дітей (на все свій час), але певні елементарні поняття про свою статеву належність діти уже повинні знати.

Щоправда, поспішати розмовляти з дитиною на «дорослі теми» теж не варто. За словами більшості спеціалістів, робити це потрібно, коли тема її справді цікавить і вона запитує про це. У такому разі ухилятися від відповіді не слід. А щоб дитина вас зрозуміла, важливо розмовляти з нею на її мові, тобто доступно і зрозуміло розповісти про серйозні речі. Адже від того, наскільки вдалими будуть ці перші пояснення, залежатиме подальше світосприйняття дитини. Більше того, якщо батьки не лякатимуться дитячих запитань, чесно і толерантно відповідатимуть на них, відбуватиметься постійний контакт з дитиною і, як наслідок, вона довірятиме їхнім порадам, буде завжди радитися з ними.

Статеве виховання у родині починається зі спостережень за взаєминами батьків і їхнього ставлення до дітей. І якщо батько хлопчика грубо поводиться з матір’ю, то ніякі розумні аргументи не доведуть сину в майбутньому, що в основі шлюбу повинні бути любов і повага. А якщо батьки дівчинки не приділятимуть їй належної уваги, більше займаючись її братиком, може статися, що вона у майбутньому недолюблюватиме чоловіків, бо вважатиме, що їм легше реалізуватися в житті. Тому повсякчас потрібно пам’ятати про власний приклад.

Популярна серед старших поколінь версія про «капусту та лелеку» уже давно не відповідає вимогам часу, тож готуватися до запитань на статеві теми потрібно заздалегідь. І не треба боятися – вони насправді не такі складні, якими здаються на перший погляд. Адже як свого часу зауважив Оскар Уайльд: «Непристойних запитань не існує – існують непристойні відповіді».

Віктор Миронець.

Художник Николай Крутиков http://krutikof.blogspot.com

Фінанси і романси

Фінанси і романси

Хоч гроші – не найголовніше у нашому житі, без них, як не крути, не обійтися. Однак люблять вони чомусь не всіх: в одних вони постійно приумножуються, а іншим лише «співають романси».

Відомо, що понад 80 відсотків усіх світових фінансів належить невеликій групі «акул бізнесу», яких називають мільярдерами і мільйонерами. Решта, по суті крихти, у різних пропорціях розділені між іншими. Такий стан речей, звичайно, не тішить і примушує замислитися над тим, чому життя буває несправедливим і одні мають грошей значно більше, ніж їм потрібно, а інші ледь зводять кінці з кінцями?

Будь-яка успішна людина скаже, що відповідь проста, і вона на поверхні – все залежить від ставлення до своїх фінансів і вміння ними розпоряджатися. Гроші люблять повагу. Зауважте, не обожнення та поклоніння, а саме повагу, причому незалежно від їх кількості. Адже, погодьтеся, дуже часто ми недооцінюємо роль однієї копійки (за неї ж бо нічого не купиш), тоді як фінансово успішні люди її поважають найбільше.

У цьому, до речі, не раз переконувався сам, спостерігаючи за поведінкою покупців в одному із столичних супермаркетів. Не всі, але багато хто, здійснюючи покупки на незначну суму, з очевидним нехтуванням відмовлялися від здачі, якщо вона становила кілька копійок, і з гордим виглядом відходили від каси. А от ті, хто витрачав за раз по кілька тисяч гривень, не залишали жодної копійки. От і маємо показовий приклад нашої недалекоглядності. Не дарма ж у народі кажуть, що копійка гривню береже – копійка до копійки і маємо гривню, гривня до гривні і вже є сотня, тисяча і так далі. Словом, усе починається саме з однієї копійки, і багаті люди це чудово розуміють.

На наше фінансове становище можуть впливати й інші чинники, не в останню чергу негативні людські якості. Зокрема гординя, самовпевненість, жадібність, які заважають тверезо оцінювати ситуацію і прораховувати всі можливі варіанти розвитку подій. Наприклад, коли ми беремо кредит, то, як правило, відчуваємо надмірний оптимізм щодо своєї подальшої спроможності віддавати борги. Але життя непередбачуване, все може статися, тому без потреби не слід заганяти себе у боргову яму, як і позичати надміру. Адже одне – позичити на розвиток власної справи, а зовсім інше – «на життя». Тому якщо в силу різних обставин змушені брати споживчий кредит, то максимально стримуйте себе від необачних кроків і проганяйте геть із голови думки на кшталт: «Якщо брати в кредит, то можна вибрати щось дорожче і більш функціональне». З часом ті дві-три сотні, які сьогодні здаються незначними, можуть стати непомірним тягарем і причиною додаткових клопотів.

У бажанні мати щось краще, звичайно, немає нічого поганого, однак його доцільно зіставляти зі своїми фінансовими можливостями. Пам’ятайте, маркетологи вміють дуже вправно маніпулювати людськими слабкостями і почуттями, особливо, коли їм потрібно продати товар чи послугу. Тому щоб фінанси не заспівали романси, завжди думайте перед тим, як щось придбати. Можливо, насправді «саме ця» така бажана й омріяна річ не така вже й потрібна або взагалі зайва. Зрештою, купувати щось без крайньої необхідності «просто так» – все одно, що їсти, коли не голодні. А це, як усім відомо, називається ненажерливістю.

Дуже часто до здійснення необдуманих покупок нас підштовхує і елементарна заздрість – коли дивимось на те, що купують інші, й нам дуже хочеться придбати те саме. При цьому часто свідомо «забуваємо», що доходи людей відрізняються, і якщо хтось може дозволити собі купити за кілька тисяч новий мобільний телефон з безліччю додаткових функцій, то це ще не означає, що і нам потрібно обов’язково так чинити.

Гроші люблять, щоб їх рахували, як у прямому, так і в переносному значенні. Тому, приймаючи будь-яке фінансове рішення, не лінуйтеся робити підрахунки. Будьте обачними та розважливими, а головне – спробуйте переглянути своє ставлення до грошей, і, можливо, ваше фінансове життя стане більш гармонійним.

Віктор Миронець.

Несподівана новина

Несподівана новина

«Любий, я вагітна» – кожен чоловік по-своєму реагує на цю особливу фразу, за простотою якої насправді приховується глибокий зміст. Зрештою, чуємо її не кожного дня, тож не дивно, що перша реакція у всіх однакова – здивування. Це вже потім, через кілька секунд після того як нова інформація, як кажуть, «перевариться» мозком, почнеться вияв справжніх емоцій, які, однак, не у кожного майбутнього татуся бувають лише радісними.

Звістка про вагітність дружини (якщо вона, звичайно, не запланована) для чоловіка, особливо молодого, сповненого планів та амбіцій, – нелегке випробування психологічної стійкості. Адже з цього моменту життя докорінно зміниться і потрібно буде якщо не відмовлятися від багатьох своїх задумів і звичок, то принаймні істотно їх корегувати з урахуванням свого нового статусу. Однак, хоч поведінка майбутнього тата залежить від багатьох факторів, зокрема, складу характеру, виховання, світогляду та віку, погодьтеся, найчастіше причиною сприйняття вагітності дружини з тривогою є звичайний страх.

Наприклад, страх не зуміти прогодувати родину, впоратися з батьківськими обов’язками чи що після появи дитини зменшиться рівень власної свободи і, навпаки, зросте відповідальність, різко зменшиться кількість вільного часу й уваги з боку дружини. При цьому ми часто навіть самі не помічаємо, що боїмося, і що саме страх впливає на наші слова, вчинки й загалом поведінку. Як наслідок, потім ніяк не можемо зрозуміти, чому реакція на новину про поповнення у родині виявилась не такою, як очікувала чи, точніше, хотіла дружина. Тому першим кроком майбутнього батька на шляху до прийняття та усвідомлення свого нового статусу мусить стати подолання страху перед невідомим майбутнім.

Не соромтеся зізнатися, насамперед собі, що боїтеся, адже почуття страху – це природний захисний механізм, притаманний усім без винятку людям. Щоправда, іноді воно може стати занадто нав’язливим і заважати жити. Тож завжди намагайтеся тримати його під контролем, шукаючи у всьому світлі й позитивні моменти.

Звичайно, виховувати дитину нелегко, надто у наш час. Та ті неймовірні відчуття від відкриття нових горизонтів батьківства сторицею переважають всі тривоги і труднощі. Чого лише варті миті, коли син чи донька робить перший крок, вимовляє перше слово, вперше розповідає вірш Діду Морозу і хвалиться своїм першим самостійним малюнком!

Повірте, з народженням дитини ми отримуємо значно більше, ніж втрачаємо. Адже продовжити і повторити себе в нових поколіннях – це щедрий Божий дар і велике щастя. Наші діти – ось справжня цінність, багатство і цілюще джерело наснаги. Крім того, ще з діда-прадіда вважається, що по-справжньому дорослими можуть називати себе лише чоловіки-батьки. А гарнішої картини за споглядання чоловіка, який везе дитячий візок, йде за руку або грається із сином чи донькою, годі й шукати.

Багато позитивних емоцій викликає також спілкування з іншими татами, з якими обов’язково познайомитесь, відводячи дитину до дитсадка, школи чи гуляючи з нею на дитячому майданчику. Як правило, це – розумні, цікаві, успішні, щасливі та зрілі особистості, для яких батьківство – не обтяжливі клопоти, а приємний обов’язок. Розмовляти з такими людьми, відчуваючи при цьому свою належність до кола прогресивних сучасних батьків, особливо приємно.

Поява у нашому житті дітей насправді відкриває нові можливості для самореалізації, щоправда, за умови, якщо ми того самі хочемо та прагнемо, а головне – готові до цього. Саме тому важливо, щоб кожний чоловік, ще стаючи на весільний рушник, усвідомлював, що рано чи пізно йому доведеться стати батьком.

Віктор Миронець.

Фото: http://eva.ru

Корисно знати. Абетка для батьків

Корисно знати. Абетка для батьків

Виховання дітей – нелегкий і відповідальний процес. Щодня перед нами, батьками, постає безліч різноманітних проблем і запитань, відповіді на які часом знайти дуже важко. Разом з тим, варіанти виходу з багатьох складних ситуацій, хоч як це дивно, лежать на поверхні. Потрібно лише уміти їх помічати. Сподіваюся, ця абетка допоможе вам зорієнтуватися і підкаже правильне рішення. Вона складена фахівцями спеціально для батьків, і в ній у простій та доступній формі відображенні основні принципи виховання.

А – азбуку виховання повинні знати всі батьки.

Б – будьте при дітях стриманими у своїх вчинках.

В – вас запитують – уважно слухайте, дайте відповідь.

Г – говоріть з дитиною так, щоб вона вас розуміла.

Д – дайте змогу дитині проявити самостійність.

Є – єдність педагогів і сім'ї – запорука успішного виховання.

Ж – життя дитини повинно бути заповнене посильною працею.

З – знайте: основи виховання закладаються з раннього дитинства.

І – ігри – запорука здорового фізичного розвитку дитини.

К – корисно знати: любов до дитини має бути поміркованою.

Л – любов до рідного краю виховуйте з дитинства.

М – мама і мир – найдорожче для дітей.

Н – не кажіть дітям неправду.

О – одяг має бути охайним.

П – прагніть завжди чинити з дітьми справедливо.

Р – розмовляйте з дітьми часто, співайте разом.

С – стежте за своєю поведінкою, бо діти наслідують вас.

Т – трудитися навчайте змалку.

У – успіх у вихованні залежить від здорової атмосфери в сім'ї.

Ф – фізкультура повинна стати для дитини одним з улюблених уроків.

Х – хай дитина завжди відчуває інтерес до себе.

Ц – цілеспрямованість у вихованні допоможе досягти успіху.

Ч – частіше бувайте з дитиною на природі.

Ш – шум – ворог здоров'я дитини.

Щ – щастя і радість дітей – у ваших руках.

Я – якщо хочете, аби ваша дитина була ввічливою, справедливою, чесною, ставилася до всіх з любов'ю, – дотримуйтесь цих правил самі.

Частіше гуляйте разом

Частіше гуляйте разом

І жили вони довго та щасливо... Цими словами, як правило, закінчуються усі казки. Та, на жаль, у реальності подружнє життя не завжди буває безхмарним, бо клопоти, переживання, стреси і напруження не сприяють сімейній ідилії та гармонії, а навпаки, впливають на нього не найкращим чином. Тож рано чи пізно виникає необхідність шукати способи поліпшити атмосферу в родині. І що цікаво, ефективно це зробити допомагають звичайні прогулянки.

Ще з давні мудреці зауважили, що спільні прогулянки допомагають налагодити дружні і довірливі стосунки, чого, погодьтеся, нам так часто не вистачає у житті, в тому числі і подружньому. Крім того, вони налаштовують на романтичний лад, навіть тоді, коли на вулиці йде дощ чи сніг, адже у будь-якому разі це – невелика пригода і своєрідна подорож.

І досі пам’ятаємо, як одного разу ми з дружиною, повертаючись із гостини у друзів, запізнилися на останній тролейбус, тож довелося пізнім зимовим вечором понад годину йти від метро додому пішки. Однак уранішня втома від недосипання майже не відчувалася через відчуття якогось по-особливому трепетного у той момент щастя й морального задоволення. Уже минуло кілька років, а ми й досі з теплотою у серці згадуємо ту неймовірну і несподівану пригоду.

Але, щоб отримати від прогулянки максимальну користь, недостатньо просто провести якийсь час на вулиці. Передусім потрібно налаштуватися на відповідний лад і відмежуватися від негативних думок. Прогулянки повинні асоціюватися з приємним проведенням часу, тому не допускайте з’ясовування стосунків. А ще вони  повинні стати традицією, тобто бути регулярними і не залежати від настрою чи погоди.

Проведення у такий спосіб часу корисне ще й тому, що перебуваючи кожного вечора годину-другу на свіжому повітрі, беручи до уваги сучасні екологічні умови, допомагаємо своєму організмові поповнити запас життєвих сил. Зрештою, прогулянки – один із найбільш простих, доступних та, зауважте, безкоштовних способів оздоровлення і дорослих, і дітей.

Зокрема вдихання свіжого повітря та рух допомагають наситити мозок киснем. Як наслідок, голова стає світлішою, а тіло бадьорішим, що неабияк сприяє пошуку найкращих способів вирішення тих чи інших проблем. Адже доволі часто проблеми виникають лише тому, що перевтомлений та виснажений щоденними, зазвичай одноманітними, клопотами мозок не може адекватно сприймати події і відповідно реагувати на них.

Зрештою, вже давно доведено, що недостатньо рухливий спосіб життя та постійне перебування в закритому приміщенні не найкращим чином впливають на самопочуття, сприяючи появі багатьох хвороб та шкідливих звичок, як-от, приміром, вживання їжі перед екраном телевізора чи монітором комп’ютера, а головне – ліні. Про те ж, що буває з лінивими людьми, говорити зайве, бо це й так зрозуміло – нічого хорошого.

Саме тому зробіть спільні прогулянки з найближчими і найріднішими вам людьми регулярними і частими. Адже вони так само, як і спільні вечері всіх членів родини за одним столом, належать до  важливих сімейних традицій, які сприяють зміцненню дружніх стосунків.

Віктор Миронець.
Фото Ріни Ловко.

Новий Древній Київ. Жива ілюстрація до історичного роману

Новий Древній Київ. Жива ілюстрація до історичного роману

Відвідуючи Новий Древній Київ у «Парку Київська Русь», завжди мимоволі згадую історичні романи Семена Скляренка «Святослав» та «Володимир». Хтозна, можливо, тому, що вони справили на мене незабутнє враження і от уже з добрий десяток років перебувають у статусі улюблених книг. А, може, через те, що саме з них вперше дізнався, а головне – запам’ятав багато цікавих та маловідомих фактів з минулого Київської Русі.

Однак, хоч би як там було насправді, думаю, першопричиною цього явища усе ж є те, що Новий Древній Київ – це суцільна жива ілюстрація до моїх улюблених художніх творів про славні та давні часи. Зокрема кожну тутешню споруду можна асоціювати із подіями, описаними в романах Семена Скляренка. Взяти хоча б Михайлівські ворота. Це ж, напевно, саме та брама (або принаймні подібна), через яку князівський дружинник Добриня, прикривши своїм щитом, таємно провіз на Гору свою сестру Малушу – майбутню ключницю княгині Ольги та, по сюжету книги, матір князя Володимира. Або капище на пагорбі Перуна, на якому щосвітанку «жерці розпалювали вогонь… і на тлі чорного неба вирізувався тесаний з товстелезного дуба Перун». Чи реконструйована середньовічна лодія – саме на такій княгиня Ольга здійснила подорож до Константинополя, аби зустрітися Василевсом Костянтином. Словом, дивитися тут є на що, а порівнювати й поготів.

Коли вперше читав романи «Святослав» та «Володимир», «Парку Київська Русь» не існувало, тому усі описи Гори (дитинця) виникали лише в уяві, а разом з ними з’являлося нестримне бажання побачити все на власні очі. Тоді ще не знав, що є люди, які задумали дивовижну і, на перший погляд, фантастичну справу – перенести бажаючих в минуле, щоб вони змогли відчути дух великої епохи. Тож, поки знову й знову перечитував свої улюблені книги, поблизу сучасної столиці нашої держави розпочалося грандіозне будівництво – відтворення в масштабі 1 до 1 архітектурного образу центральної частини Древнього Києва V-XIII століть, відомого в історичних джерелах як Дитинець Києва, Град Володимира і Гора. Та найголовніше – після тисячолітньої дрімоти тут відродилася атмосфера Київської Русі, яка зрештою й наповнює Новий Древній Київ життям.

Віктор Миронець.

P.S. Епілог

«Гора, як і передграддя з Подолом, прокидались рано, до схід сонця. Тільки друга, нічна, зміна сторожі закінчувала свою варту, приходили сторожі денні, на вежах і наокруг стін Гори – від Подолу, Дніпра й Перевесища – лунали звуки бил: ніч закінчувалася.

Одразу після цього на Горі – у теремах княжих, на дворах воєвод, бояр, тисяцьких і тіунів, що стояли посеред Гори, і в землянках і хижах гриднів (княжої охорони), смердів, ремісничого люду, що тулились до внутрішніх стін города, - запалювались жовті вогники, чулись голоси, іржали коні, ревла худоба. Тоді ж опускали міст, через який з Гори ішов шлях до Подолу. Довго рипіли журавці, щось вигукувала в пітьмі сторожа, нарешті, торкаючись протилежного кінця рову, гупав міст.

По той бік рову вже ждали, бо на дерев’яному настилі мосту одразу ж тупотіли коні, лунали кроки багатьох людей – то сюди, на Гору, з Оболоні й княжих садів і городів холопи везли молоко, овочі й зілля (овочі – садовина, зілля – городина), поспішали на роботу здателі (будівельні майстри), всілякі кузне ці, яким не було де жити на Горі і які тулились у хижах і землянках переграддя. Гора оживала. Вже бряжчала ключами й ходила, присвічуючи ліхтарем, з своїми дворянами (слугами на княжому дворі), одмикала кліті й медуші ключниця Ярина; ремісники й кузнеці запалювали й роздмухували горна, скрізь над димарями вставали й вились до неба димки; пахло свіжим печеним хлібом, рибою, м’ясом; жерці розпалювали вогонь на требищі, і на тлі чорного неба вирізувався тесаний з товстелезного дуба Перун. Поблискуючи срібними вусами й бородою, він, здавалося, підіймається навшпиньки й дивиться через стіну гори на Подол, Дніпро і далекий, темний ще берег.

На головному конці (вулиці) Гори, що тягнувся від Подольських воріт до требища, видно було все більше возів, спроквола їхали на конях гридні, а далі забряжчали об камінь посохи – бояри й воєводи, мужі ліпші й тіуни поспішали до широких дверей княжого терема, щоб бути там, коли покличе княгиня…»

Семен Скляренко, історичний роман «Святослав».

Тварина – не іграшка

Тварина – не іграшка

Не секрет, що останнім часом, попри всі заходи щодо регуляції чисельності безпритульних тварин, бродячі собаки та здичавілі кішки й надалі продовжують тримати у напруженні жителів багатьох українських міст, селищ і сіл. Ми боїмося таких тварин. І не даремно, бо часом навіть оточений любов’ю та турботою домашній улюбленець може повести себе непередбачувано, то що вже казати про безпритульних тварин, позбавлених піклування і тому розлючених на людей. Їхню поведінку прорахувати взагалі неможливо.

Якщо глибше зануритися у суть проблеми, то стає зрозуміло, що головними винуватцями є ми самі. Точніше, колишні власники безпритульних тварин, оскільки всі вони колись мали домівку або ж є нащадками хатніх кішок та собак, викинутих на двір бездушними і цинічними господарями. Це зокрема підтверджує і факт стрімкого поповнення середовища бродячих тварин породистими особинами.

Не останню роль у цьому процесі відіграє і те, що нині стало модно тримати вдома пухнастих улюбленців, особливо кішок та собак. При цьому не всі, перед тим як наважитись це зробити, враховують, що навіть маленька тваринка потребує постійного догляду і турботи, не кажучи вже про особливості тієї чи іншої породи. Тож не дивно, що у деяких власників домашніх тварин й сліду не залишається від тієї, подібної до дитячої, щирої радості, коли вони вперше побачили і взяли на руки свого вихованця. На зміну позитивним почуттям дуже швидко приходить роздратування від того, що чотирилапий друг потребує більше уваги, ніж можуть йому дати, що потрібно за ним прибирати, рано вставати, аби встигнути вигуляти перед роботою, і купувати дорогий корм, бо пес, виявляється, гурман і не їсть об’їдки з хазяйського столу. Як наслідок, некомфортно почуваються і тварина, і її господар, якому до того ж дедалі частіше не дає спокою думка про те, щоб позбутися свого вихованця. А оскільки пес, як то кажуть, розміром із теля і навряд чи хтось захоче його забрати, то простіше вигнати тварину на вулицю.

На жаль, серед нас трапляються ті, хто твердо переконаний, що, оскільки людина посідає найвищий щабель еволюції, то має право розпоряджатися життям і долею братів наших менших на свій розсуд. Але це – хибна думка, адже, як зауважив герой відомого твору французького письменника Антуана де Сент-Екзюпері Маленький Принц, ми відповідаємо за тих, кого приручили. Тому якщо ви не готові до відповідальності, краще взагалі не заводити у своєму домі тварин. Вони ж бо не іграшка, яку, награвшись, можна викинути.

Віктор Миронець.

На свято Покрови – до Князя Київського

На свято Покрови – до Князя Київського

Як правило, свято Покрови найчастіше пов’язують з українським козацтвом. Однак Богородицю наші далекі предки почали вшановувати задовго до виникнення за дніпровськими порогами першої Січі, тож традиції святкування мають набагато древніше коріння, ніж багато хто з нас думає. Зокрема, для молодих русичів та відважних воїнів Покрова завжди була особливим святом честі та звитяги. Про це, до речі, не забули у Новому Древньому Києві в «Парку Київська Русь», який 11-12 жовтня люб’язно відчинить свої ворота для гостей, аби усі бажаючи змогли відчути дух великої епохи, а заодно на власні очі побачити як у княжі часи люд святкував Покрову.

Різноманітні забави та розваги, майстер-класи, кінно-трюкові шоу, театралізовані постановки, змагання кінних лучників, середньовічні хороводи, танцювальні флеш-моби та багато інших цікавих заходів зможуть задовольнити навіть найвибагливіших гостей Князя Київського, подарують багато позитивних емоцій і залишать лише приємні спогади.

Урок, оплачений сльозами

Урок, оплачений сльозами

Ця невигадана історія (мені її півроку тому розповіла сама героїня) багато в чому нагадує долю багатьох жінок, які потерпають від чоловіків-тиранів, але все одно терплять «заради дітей» або в надії, що колись усе зміниться на краще. У молодості вони мучаться біля таких чоловіків, не наважуючись розлучитися з ними, а коли діти виростають і стають на ноги, починати нове життя нелегко, бо роки вже «не ті».

Вже не молода і посивіла Марія жила звичайним життям, подібним до життя тисяч інших. Була хорошою дружиною, турботливою матір’ю і, наскільки можливо, намагалася стати доброю невісткою. Та свекруха чомусь одразу незлюбила її і постійно робила різні підступи, аби внести в молоду сім’ю зерна розбрату.

Стало легше, коли з чоловіком переїхали в інше село, і всевидюща свекруха вже не могла щоденно їй допікати. Ніби все налагодилося – народився син, а за три роки і донька. Чоловік менше дорікав тим, яка вона господиня, і, здавалося, став навіть краще до неї ставитися. Так і прожили у відносному мирі та злагоді чверть століття.

Біда постукала у двері їхнього дому незадовго до того, як їй мало виповнитися сорок сім років. Стало важко дихати, тож звернулася до лікарів. Їхній вирок – потрібна операція. Діватися нікуди – погодилась.

Реабілітаційний період мав тривати не менше трьох місяців, протягом яких їй заборонили надмірні фізичні навантаження. Та чоловік витримав лише місяць і почав допікати тим, що вона нічого не робить по господарству. Мусила братися до роботи. Як наслідок – ускладнення, нова операція і тривалий курс хіміотерапії. Однак цього разу через докори чоловіка почала поратися по господарству майже з перших днів після виписки з лікарні. А не стало сил працювати, чоловік вигнав з дому. І це тоді, коли їй так були потрібні його підтримка, турбота і розуміння! Знайшла прихисток нещасна жінка у доньки, яка й сама зі своєю родиною винаймає житло, бо власного поки що не має.

Погодьтеся, важко знайти слова, щоб описати той вир бурхливих емоцій, які виникають у наших душах і серцях, коли слухаємо такі розповіді. Разом з тим хочеться вірити, що почуте не забудеться і стане хорошим уроком-застереженням як для жінок, так і чоловіків.

Віктор Миронець.

Правила «мобільності»

Правила «мобільності»

Те, що електромагнітне випромінювання мобільних телефонів негативно впливає на людський організм уже давно не таємниця. Однак навіть припущення, що з цієї причини вони будуть повністю заборонені, – утопічне, бо навряд чи людство відмовиться від  зв’язку, який робить наше життя набагато зручнішим. А раз так, то нам залишається лише спробувати мінімізувати цей вплив.

Як зауважують фахівці, не всі апарати мобільних телефонів мають однакове за силою випромінювання. Тому, купуючи телефон, особливо для дитини, обов’язково потрібно просити показати сертифікат на обрану модель, в якому зазначається також і те, чи відповідає вона  вимогам FCC, які обумовлюють допустимі норми випромінювання. Так само, обираючи оператора зв’язку, перевагу краще віддати тому, який має добре розгалужену мережу ретрансляторів, оскільки що сильніше телефон «напружується» в пошуках базової станції, то більшою стає випромінювана ним доза електромагнітних хвиль.

Носити телефон, за словами спеціалістів, потрібно подалі від життєво важливих органів, оскільки навіть перебуваючи в режимі очікування, він все одно продовжує обмінюватися даними з мережею. А вдома на час сну чи відпочинку не залишати апарат поряд. Мінімум – за два метри від себе.

Є багато людей, зокрема і школярів, які полюбляють розмовляти по мобільному в громадському транспорті. Цього робити не варто, бо в закритому просторі (ліфті, автомобілі, гаражі) виникає так званий металевий «екран», який зумовлює погіршення зв’язку. У свою чергу телефон збільшує потужність і, як наслідок, електромагнітне випромінювання. З цієї ж причини під час розмови потрібно знімати окуляри в металевій оправі. До речі, якщо на екрані телефону кількість «антенок» зменшилася, що означає потрапляння в зону слабкої дії сигналу, без нагальної потреби теж не треба ним користуватися.

Набравши ж потрібний номер, не поспішайте одразу підносити телефон до вуха – саме під час посилання або прийому виклику відбувається найпотужніше випромінювання. Тож починайте розмову лише тоді, коли на екрані телефону з’явиться повідомлення про те, що відбулося з’єднання.

Не забувайте також стежити за тим, щоб розмова тривала якнайменше. Краще поговорити п’ять разів по одній хвилині, ніж один раз п’ять хвилин. І обов’язково робіть щонайменше півгодинні перерви між розмовами. Так само доцільно обмежувати використання стільникового телефону за наявності медичних протипоказань, вагітності і найголовніше – дітьми.

Звичайно, повністю убезпечити себе від негативного впливу електромагнітного випромінювання мобільних телефонів ми не зможемо, однак мінімізувати його під силу кожному. Було б лише, як кажуть, бажання.

Віктор Миронець.

Фото Юлії Сокирко.

Малюнок на стіні

Малюнок на стіні

Діти дошкільного віку кожного дня відкривають для себе щось нове. Здається, ще вчора ваш малюк не вмів ходити, а сьогодні вже бере у руки олівець і починає створювати свої перші картини – скупчення карлючок, штрихів і крапок. Це – чудово, і нам, батькам, можна було б лише радіти, якби часом цю радість не затьмарювали дитячі шедеври, виявлені на щойно поклеєних шпалерах, скажімо, у вітальні чи на ретельно пофарбованій підлозі.

Реакція батьків на такий прояв творчості буває різною. Хтось сварить і забороняє малювати, де заманеться. Дехто дивиться на це крізь пальці, мовляв, що поробиш, нехай уже малює. Інші ж впадають у крайнощі і взагалі відбирають у дитини олівці.

Думки батьків та їхня поведінка, звичайно, зрозумілі, бо сьогодні не кожна родина може часто робити ремонт у квартирі чи будинку. Однак, разом з тим, ми не враховуємо думку дітей, для яких малювання – не просто гра у творчість,  а й також умова розвитку відчуттів, емоцій, фантазії та інтелекту. Саме тому так важливо знайти золоту середину, яка б усіх влаштувала.

Із власного досвіду зауважу, що найефективніше розв’язати проблему розмальованих стін можна... дозволивши дитині це робити. Не у всій квартирі, звичайно, а лише в якомусь одному місці. Для цього прикріпіть на стіну великий аркуш ватману або зворотним боком шматок шпалер і дозвольте дитині створювати свої шедеври, наголосивши, що малювати можна лише тут.

До речі, автори відомої методики раннього розвитку дітей Борис та Олена Нікітіни рекомендують батькам прикріплювати аркуші або рулони паперу по всьому периметру дитячої кімнати. Так, на підкріплену багаторічним досвідом думку педагогів, у домі створиться сприятлива для розвитку дитини обстановка.

Те, що малювання позитивно впливає на розвиток мови і дрібної моторики дітей, помічено вже давно, однак щоб цей процес був по-справжньому ефективним, обов’язково знаходьте вільний час для малювання разом зі своїм сином чи донькою. Це принесе користь не лише дитині, а й вам. Адже, як зауважують психологи, у таких спільних іграх і заняттях налагоджується тісний емоційний і творчий контакт. Малювання також знімає стрес, перевтому та напруження. Зрештою, малюючи разом з дітьми, маємо унікальну можливість на якийсь час повернутися у своє дитинство…

Віктор Миронець.

Незабутній уїк-енд або пікнік на двох

Незабутній уїк-енд або пікнік на двох

Вчора удвох з донькою поїхали на закриття другого сезону АРТ-Пікніка Слави Фролової і… провели неймовірно хороший день.

Спочатку Ангеліна власноруч створила мультфільм, потім ми поласували велетенським гамбургером, затим донька знову поринула у творчий процес і взяла участь у зйомках патріотичного кліпу. У перервах між дублями ми насолодилися смачними цукерками ручної роботи. Знову зйомка, після якої з юними акторами весело гралися фантастично позитивні хлопці і дівчата із Kidswill. Новий кадр і нарешті фінальна зйомка. Якраз, коли камера наближалася до того місця, де стояла Ангеліна, вона раптом побачила щось, у той момент для неї цікавіше, ніж кіно, і вийшла з кадру. Що ж, можливо, так і треба, бо їй ще, очевидно, зарано ставати кіноактрисою.

Після невдалого старту акторської кар’єри, ми наїлися полуничного морозива і запили його теплим чаєм, термос з яким нам наша мама завбачливо підсунула у рюкзак. Зігрівшись таким чином, пішли далі шукати пригод і таки дуже швидко їх знайшли. Акурат за 10 павільйоном відбувалося якесь танцювальне дійство. Дівчата-учасниці заходу, позуючи перед фотокамерами, намагалися синхронно повторювати певні рухи. Кинувши на них недовірливий погляд професійної танцівниці, на подив усіх присутніх, донька з ходу повторила усі жести і, з гордо піднятою головою почимчикувала далі.

Ближче до вечора стало холодніше, тож, аби зігрітися почали грати в хованки. Награвшись досхочу та запустивши кілька саморобних корабликів у бурні води фонтану, знову пішли їсти цукерки ручної роботи. Причому мої ноги вперто відмовлялися ходити. Враховуючи це, надів на обличчя мученицьку міну і запропонував закругляти нашу вилазку. Не допомогло. Донька категорично відмовила, і ми ще півтори години досліджували територію АРТ-Пікніка.

Коли ж нарешті у Ангеліни розрядилися акумулятори, мені було великодушно дозволено взяти Її Величність на руки, щоб нарешті вирушити до дому. Наостанок прихопили з собою трохи пророчого печива. Мені, до речі, було передвіщено, що, цитую: «ваші бажання збудуться». Правда, кількість таких бажань невідомі оракули не уточнили, але, гадаю, нічого страшного не трапиться і від мене не убуде, якщо побажаю, аби наступний, третій, сезон АРТ-Пікніка стартував без жодних проблем. Бо хоч вчора страшенно втомився, такі моменти та відчуття кортить переживати знову й знову.

Віктор Миронець.

Гра в «рахувалки»

Гра в «рахувалки»

Як відомо, навчити дитину щось робити, наприклад, рахувати, – це лише половина справи, бо не менш важливо закріпити ці знання на практиці. І хоч на перший погляд може здатися, що тут немає нічого надто складного, батьки знають – змусити дошкільника трохи повчитися часом непросто.

Діти люблять гратися, тож саме цю обставину потрібно використовувати для навчання. Однак діяти слід обережно, щоб не перестаратися. Адже коли ігри перетворяться на суцільний навчальний процес, буде лише гірше.

Щоб цього не сталося, не забувайте, що навчання в дошкільному віці повинне бути ненав’язливим і навіть певною мірою непомітним для дитини. Наприклад, щоб закріпити в доньки вміння рахувати, ми з дружиною чинили просто – час від часу просили її порахувати в квітнику біля нашого будинку квіти, діток на дитячому майданчику, пляшки молока в супермаркеті, пташок на підвіконні, книги, зорі, автомобілі тощо. Словом, усе, що можна побачити під час прогулянки чи походу в магазин.

Таким чином донька постійно закріплювала свої знання, навіть не підозрюючи про це. Більше того, їй подобалося грати, як вона сама казала, «в рахувалки», і навіть часто сама, без нашого прохання, починала щось лічити. Крім того, вона любить просту, однак дуже корисну гру в «класики», що теж сприяє запам’ятовуванню цифр.

До речі, спостерігаючи за донькою, помітили цікаву закономірність – найефективніший процес навчання тоді, коли ми граємося в різні дитячі ігри разом з нею. Тому не лінуйтеся вигадувати для свого чада найрізноманітніші ігри і брати в них активну участь. Повірте, коли тато чи мама, а краще обоє батьків, скажімо, стрибають з дитиною в «класики» – це не лише корисно, а й зворушливо красиво.

Віктор Миронець.

Яка краса врятує світ?

Яка краса врятує світ?

Хоч кожна епоха породжувала свої уявлення про справжню красу, завжди вважалося, що саме вона врятує світ. Яким чином? Є багато припущень, але достеменно цього ніхто не знає.

Скільки людей – стільки й думок. Це, напевно, одна з головних причин того, що ми бачимо прекрасне там, де інші його не помічають, і навпаки – іронічно сприймаємо чужі вподобання. Щоправда, серед нас багато тих, хто різними способами намагається навчити інших правильно сприймати істинну, з їхньої точки зору, красу. І якщо ще століття-два тому інструментів впливу на суспільну думку було не так уже й багато, то сьогодні їх більш ніж достатньо. Засоби масової інформації, Інтернет, музика, образотворче мистецтво, кіно та телеіндустрія активно створюють і пропагують узагальнені поняття красивого. Причому часто агресивно та категорично, мовляв, якщо ви з цим не погоджуєтеся, то з вами щось не так.

Звичайно, стверджувати, що усі популярні сьогодні уявлення про красу хибні, – неправильно. Однак, погодьтеся, є там багато непотрібного і зайвого. Як-от, наприклад, надмірне захоплення хай навіть й справді гарними речами – модерними мобільними телефонами, одягом, прикрасами, побутовою технікою чи автомобілями. Дивитися на них, а тим паче мати, втішно, але вони можуть змінити лише навколишній, а не внутрішній світ.

Надто возвеличується й фізична досконалість людської зовнішності. Як наслідок, існує безліч косметичних та медичних засобів, спортивних вправ, дієт та технік медитацій, щоб її підтримувати. І щоденно тисячі жінок та чоловіків використовують бодай один спосіб поліпшити або зберегти свій зовнішній вигляд. У цьому немає нічого поганого, більше того, стежити за собою необхідно, бо фізична привабливість – важливий чинник в процесі налагодження взаємозв’язків з іншими людьми. Проте, потрібно визнати, без внутрішньої зовнішня краса втрачає будь-який зміст.

Душевне багатство і краса роблять нас набагато привабливішими за просто вродливих людей. Адже, напевно, кожен хоч раз бував у ситуації, коли краса співрозмовника блідла одразу після того, як він промовляв кілька слів або негарно чинив за тих чи інших обставин. А раз так, то, очевидно, що справжня краса людини непомітна і проявляється не через гарні речі чи зовнішній вигляд, а з допомогою чеснот. Насамперед милосердя, чуйності та любові.

Саме ці почуття й потрібно повсякчас плекати в собі, бо лише внутрішня краса здатна врятувати світ.

Віктор Миронець. 
Фото Тетяни Миронець.