Мистецтво хвалити

Мистецтво хвалити

"Морозець, Морозець, не щипай нам щічки..." – з ентузіазмом починає розповідати малюк біля новорічної ялинки знайомий усім з дитинства віршик, і коли закінчує, заслужено отримує подарунок від Діда Мороза і наше радісне: "Молодець!" На його обличчі одразу розквітає яскрава усмішка, а ми, в замилуванні спостерігаючи за цим дійством, ніяк не можемо натішитися, бо, здавалося б, лише недавно почав говорити, а сьогодні вже розповів свій перший новорічний вірш.

Безперечно, ніщо не радує так батьків, як успіхи дітей. У такі моменти хочеться безупинно хвалити їх, ніжно цілувати і якнайміцніше пригортати. Однак, виявляється, хоч похвала, без сумніву, важливий елемент виховання, вона все ж може бути як корисною, так і шкідливою. Недарма ж уміння хвалити часто називають мистецтвом, досконало оволодівши яким, можна розраховувати на користь і позитивний результат. А ще порівнюють із ліками, оскільки застосовувати її слід так само точно, грамотно розраховуючи дозування і час прийому.

Насправді навчитися правильно хвалити нескладно. Просто потрібно запам'ятати кілька важливих моментів, головний з яких полягає в тому, що похвала повинна бути лише щирою і стимулювати дитину до подальшого розвитку. Тож, очевидно, найпростіше і найчастіше вживане слово "молодець!" не завжди відповідає обставинам, оскільки не може передати всю повноту нашого задоволення дітьми. Крім того, перед тим як похвалити сина чи доньку, потрібно подумати, за що.

Найкраще, зауважують психологи і педагоги, хвалити не конкретно дитину, а її досягнення. Наприклад, казати не "Молодець, ти справжній художник", а "Який гарний малюнок", "Твоя кімната така чиста, що сяє" чи "Заспівай свою пісню ще раз, мені вона так подобається". До речі, вроджені здібності дитини хвалити потрібно також з обережністю, адже, як відомо, навіть найвидатніший талант без щоденної праці і вдосконалення не принесе бажаного успіху. А раз так, то і похвала тільки за здібності до чогось нічого корисного не дасть для розвитку дитини. Більше того, якщо вона змалку постійно чутиме про свою унікальність, то може звикнути до цього, сприймати як належне і стати егоїстом.

Щоб цього не сталося, також намагайтеся уникати так званої порівняльної похвали, коли досягнення однієї дитини порівнюють із невдачами іншої. Натомість, позитивно оцінюючи її спроби і прагнення у чомусь догнати або випередити однолітків, не забувайте пояснювати, що таланти у всіх дітей різні: одні мають здібності до математики, а інші – до музики чи малювання.

Звичайно, доброзичливі і схвальні слова роблять дітей емоційно міцнішими і впевненішими у собі. Саме тому їх не потрібно цуратися, щоправда, з невеликим застереженням: похвала – дуже тонкий механізм у системі виховання і буває корисною лише тоді, коли сказана правильно і рівноцінна заслузі.

Віктор МИРОНЕЦЬ