Шановні, чиї гроші?

Якби вам довелося знайти на вулиці чужий гаманець, ви б повернули його власнику? Погодьтеся, це питання не просте і відповідь на нього залежить від багатьох факторів. Крім того, у кожному з нас, хочемо цього чи ні, співіснує дві сутності – совість та прагматизм. І коли совість каже: "Віддай", розум може сказати зовсім протилежне.

Ставлення до знайдених грошей у кожного своє. Хтось одразу намагається знайти їх власника, а інші радіють знахідці і мчать у магазин по обнови. Засуджувати чи виправдовувати ці дії – справа особиста, однак перед тим, як прийняти остаточне рішення щодо знахідки, подумаймо про те, що це за гроші і які наслідки може мати для незнайомця їх втрата. Можливо, на них мали купити ліки, заплатити кредит чи за навчання, зробити довгоочікуваний подарунок дитині. Варіантів багато, але  втрата навіть незначної суми неприємна і завжди невчасна.

На жаль, попри наше розуміння і небажання опинитися у подібній ситуації, людей готових повернути знахідку, а головне – тих, хто так чинить безкорисливо, можна занести до Червоної книги. Головним чином цьому сприяє втрата багатьох моральних норм на фоні загальної жаги до збагачення. Усі хочуть стати грошовитими, але не всі готові задля цього багато і сумлінно працювати. Тому, коли в очікуванні манни небесної підвертається несподівана знахідка, розум часто затьмарюється від можливості покласти собі до кишені зайві гривні.

Не менш важливий фактор, що впливає на остаточне рішення, – кількість знайдених грошей і чи є можливість встановити особу власника гаманця. Адже чим більша сума і чим важче знайти того, хто загубив, тим більша спокуса залишити все собі. Особливо непросто приймати рішення, коли знаходимо гроші без гаманця і виявити їхнього власника неможливо. Що робити? Адже якщо голосно запитати: "Шановні, чиї гроші?" – одразу знайдуться претенденти на знахідку, але серед них навряд чи буде справжній потерпілий. Тому, щоб у майбутньому вас не мучила совість за привласнення чужого, краще перерахуйте знайдені гроші на лікування хворих дітей чи зробіть благодійний внесок на рахунок дитячого будинку.

Доречно також зауважити, що не завжди загублений гаманець є загубленим. Шахраї часто використовували так звану "ловлю на гаманець". Принцип простий: людина, яка йде попереду, "губить" гаманець. До того, хто його піднімає, підходить чоловік, який усе бачив, і пропонує поділити гроші. Якщо щасливець відмовляється, незнайомець погрожує тим, що розкаже правоохоронцям, що нібито бачив, як цей добродій гаманець украв. Вибору немає, і людина ділиться. Та тільки-но це відбулося, несподівано підходить "власник" загубленого і вимагає повернути його гроші. Оскільки половина щойно була віддана, доводиться докладати до необхідної суми зі своєї кишені. Тому перед тим, як підняти загублене, не зайве добре подумати, чи воно того варте.

Не даремно ж у народі кажуть: "На чужому горі щастя не здобудеш" та "Як прийшло, так і пішло". І що цікаво – "йде", як правило, набагато більше, ніж "приходить". Це стосується також і здачі у магазині. Якщо продавець випадково дав більше, ніж потрібно, поверніть зайву суму, навіть, якщо вона незначна. Кількома гривнями не розбагатієш, а у продавця можуть бути великі неприємності. До того ж повертати зайві гроші не лише приємно через відчуття власної гідності, а й іноді може бути навіть вигідно.

Приміром, нещодавно ми з дружиною подарували хрещениці на день народження акваріум з рибками. Все купували в одному магазині і загалом витратили хоч і значну, однак прийнятну для сімейного бюджету суму. Коли ж через якийсь час по тому перерахували витрати, то з'ясували, що продавець, який водночас виявився і власником магазину, помилився, і ми заплатили йому майже наполовину менше від вартості купленого. Здавалося б, оце так пощастило, і потрібно радіти, та чомусь стало не по собі. Як наслідок, уже наступного дня ми дивилися у щасливі очі продавця, який на знак вдячності за повернуті гроші подарував нам кілька необхідних для акваріума речей і місячний запас корму для його маленьких мешканців.

Тож не соромтеся робити добро, адже про людину судять не за словами, а за її справами та вчинками. І якщо є хоча б найменша можливість знайти власника загубленого, потрібно його шукати хоча б тому, що у подібній ситуації може опинитися кожен.

Віктор МИРОНЕЦЬ