Перший сніг

Сьогодні пішов перший в нинішньому році сніг, і донька нарешті повірила в те, що й справді уже почалася зима. До цього вона ніяк не могла збагнути, як такий курйоз – зима без снігу, взагалі може бути. Тепер, коли усе стало на свої місця, вона задоволено тре долоньки у передчутті того, як ми сьогодні з нею будемо ліпити снігову бабу і грати в сніжки. Адже у нашій родині є дуже хороша традиція – в той день, коли випадає перший сніг, проводити кілька вечірніх годин на свіжому повітрі, граючись в усі відомі нам «зимові» ігри.

А ще – ми саджаємо… каштани. Не дивуйтесь, із нашими головами усе в порядку. Просто, ще коли донька була зовсім маленькою придумали таку гру – на початку зими закопуємо в сніг кілька каштанів, а весною, коли тане сніг, вони з’являються точнісінько там, де їх залишали. Приблизно до трьох років донька вірила в те, що весною каштани виростають самі. І хоч сьогодні вона - уже без року школярка, точно знає, що то ті самі каштани, які ми занурили у сніг взимку, традиція їх саджати лишилася.

Чим менше часу до новорічно-різдвяних свят, тим сильнішим стає відчуття дива, з’являється бажання змін та щира віра в те, що в наступному році життя неодмінно стане кращим, ніж було. Сьогодні пішов перший сніг. Скажіть, чи ж це не диво? До сірої одноманітності додався білий колір і світ, незважаючи навіть на вітер та холод, одразу став якимсь привітнішим.

Тож вірте в дива і вони обов’язково відбуватимуться.

Віктор Миронець