Назад, у минуле

Назад, у минуле

Якщо вас запитають, чи можна подорожувати у часі, що ви відповісте? Звичайно – ні. І будете не праві, бо насправді таку подорож може здійснити кожен. Щоправда, лише у минуле. Для цього не потрібно мати машину часу чи будь-який інший фантастичний прилад. Достатньо, щоб у нашому житті були не байдужі нам люди, з якими знову і знову хочеться зустрітися, події, які приємно згадувати, місця, в яких хочеться частіше бувати.

Погодьтеся, хоч би як ми намагалися будувати своє життя, воно все одно, незалежно від наших бажань і дій, відповідає певним шаблонам, на які, наче на кістяк, нанизуються індивідуальні особливості долі кожного з нас. І якщо уважно озирнемося навколо, то помітимо, що життя більшості людей, як правило, будується за однаковою схемою: дитячий садок – школа – технікум, коледж, університет – робота – вихід на пенсію – старість. Паралельно існує ще одна дуже важлива схема: діти – внуки – правнуки і, якщо пощастить дожити, то й праправнуки.

На кожному етапі життєвого шляху з нами відбуваються різні події, які згідно із законами буття неодмінно із теперішнього переходять у категорію минулого. Цей процес такий природний, що спочатку ми навіть не надаємо йому якогось особливого значення. Але чим далі час віддаляє від конкретної приємної події, тим дорожчою вона стає для нас, а бажання пережити її знову – сильнішим.

Розумні люди назвали такі душевні пориви ностальгією, тобто прагненням хоч ненадовго знову повернутися у минуле. І чим більш динамічними та насиченими подіями були прожиті роки, тим більше шансів таку подорож у часі здійснити. Зокрема зустрічі шкільних і університетських випускників, колишніх колег та друзів, які давно не бачилися, дають можливість поринути у вир минулих подій, оновити у пам'яті окремі, часто вже призабуті, епізоди, згадати тих, хто вплинув на нашу подальшу долю і вибір життєвого шляху.

На жаль, у силу різних обставин не завжди вдається на ці зустрічі прийти. Тоді ностальгія особливо стискає серце, а усвідомлення того, що ніхто не знає, скільки йому відведено часу під сонцем і чи буде ще можливість знову побачити тих людей, доля яких колись переплелася із власною, робить душевні переживання ще сильнішими. Хоча існує думка, що коли часто озиратися в минуле, то у сьогоденні будемо більше спотикатися і робити помилок, бо житимемо на межі двох реальностей. Однак бути такими категоричними не варто.

Жити минулим і час від часу його згадувати – зовсім різні речі. І справді, зациклюватися на прожитому і не сприймати теперішнього небезпечно. Але разом з тим є і другий бік медалі – природний порив людини іноді повертатися до витоків свого життя і втамовувати спрагу ностальгії. Крім того, народна мудрість застерігає: "Той, хто забуде своє минуле, не матиме гідного майбутнього".

Звичайно, в усьому потрібен розумний підхід і міра. Тому не захоплюйтеся подорожами у минуле. Від цього вони перетворяться на рутину і втратять свою суть – дарувати незабутні відчуття радості від довгоочікуваної зустрічі з не байдужими нам людьми.

Віктор Миронець