Дух Різдва

Дух Різдва

«Христос народився, славімо Його!» – незабаром так ми вітатимемо своїх рідних, сусідів і знайомих. Кожен вкладає у ці слова своє бачення та розуміння тієї вікопомної події, що сталася понад дві тисячі років тому. Однак майже всі, часто навіть і переконані атеїсти, у ці дні відчувають присутність духу Різдва – особливої атмосфери радості, любові і родинного єднання. В Україні святкування Різдва з діда-прадіда починається на Святвечір, який ще називають Багатвечір, Щедра Кутя або Вілія. Проте різні назви ніяк не впливають на сприйняття головного змісту передріздвяної пори як провісника чогось неймовірного, таємничого, важливого і знакового.
Пригадую, як малим з трепетом і нетерпінням чекав Різдва ще й тому, що це чи не єдине свято в році, коли вся наша велика родина збиралася разом у бабусі в селі, і я міг знову побачити своїх численних родичів, а особливо чималу ватагу братів і сестер.
Різдво у нас завжди відбувалося майже за одним сценарієм. Дорослі під пильним наглядом бабусі Насті – унікального носія знань про українські традиції і берегині пам’яті нашого роду – готувалися до Святвечора, а ми хвостиками бігали за ними, наввипередки пропонуючи свою допомогу. Кожен хотів докласти бодай часточку своєї праці до створення святкової атмосфери і, оскільки незавершеної роботи перед Різдвом вистачало, наші руки завжди були при ділі.
Так у клопотах і останніх приготуваннях непомітно минав увесь день, а коли на землю опускалися сутінки, ми по черзі починали вибігати на вулицю, щоб часом не пропустити появи на небі Різдвяної зірки. І коли комусь вдавалося першому її помітити, радості не було меж. Захекавшись, вбігаючи до хати, щасливець одразу радісним голосом повідомляв про побачене диво, й уся родина сідала вечеряти.
Починали вечерю, звичайно, з куті, яку всі їли з одної миски. О, бабусина кутя! Це справді кулінарний шедевр. Жодного разу в житті я не їв смачнішої різдвяної каші. І нібито готує її вона так, як і всі, – варені пшеничні зерна, мак і мед, а смак все одно виходить особливий. Щоправда, останнім часом замість меду бабуся додає у страву цукор, але кутя від цього стала навіть смачнішою. Правду кажуть, що все геніальне – просте. А може, справа тут навіть не так у простоті, як у самому процесі приготування. Адже глава нашої родини завжди пильно спостерігає за «макогонщиком» (так ми жартома називаємо того, кому випадає честь терти у макітрі мак дерев’яним макогоном) і в разі необхідності вносить відповідні корективи та рекомендації. Ще років зо п’ять тому бабуся сама терла мак, однак нині руки уже не ті і доводиться довіряти цю роботу іншим. А от змішує уже готові інгредієнти навіть сьогодні тільки сама.
Після передріздвяної вечері, ми з бабусею йшли до церкви на Всенощне Богослужіння і сумлінно вистоювали до його завершення святковою Різдвяною Літургією. Стільки вражень і позитивних емоцій, напевно, не дає жодна інша служба у храмі, хіба що тільки на Пасху. Все, що здається важливим і повсякчас тривожить душу та розум кудись зникає, і ти починаєш почуватися по-справжньому щасливим та спокійним.
Кожен із нас уявляє дух Різдва по-своєму, навіть не задумуючись над тим, що насправді його не можна побачити чи спробувати на дотик. Його можна лише відчути під час спільного родинного приготування до Святвечора та дарування рідним і близьким людям подарунків, найкращі і найголовніші з яких – наша любов, щирість, довіра і розуміння. Адже дух Різдва – це насамперед дух родини, а уже потім ознака Різдвяного дива.