Мир, дружба... жуйка

Мир, дружба... жуйка

Для багатьох дітей та підлітків 80--90-х років минулого століття жувальна гумка не просто звичайний товар, а -- невід'ємна частина спогадів. Пригадуєте, як ми випрошували у батьків купити саме "ось цю "жуйку", і не так щоб її скуштувати, як через заповітну наклейку або вкладку з малюнком, який виробники завбачливо вкладали в яскраву обгортку. Хоч тоді вже були і вітчизняні жувальні гумки, все ж популярнішими були привезені із-за кордону. До речі, саме їм ми і завдячуємо появою відомого вислову: "Мир, дружба, жуйка".

Коли у далекому 1869 році американець Вільям Семпл запатентував жувальну гумку, він, напевно, навіть не здогадувався, що створив не просто концептуально новий продукт, а й взагалі один з найпопулярніших у всьому світі товарів, на придбання якого лише жителі США щороку витрачають близько двох мільярдів доларів. Однак якщо американці за час існування жувальної гумки встигли звикнути до неї, то коли впала "залізна завіса" і на пострадянський простір ринули раніше недоступні чи малодоступні нам товари, "їхня" жувальна гумка стала для дітей і підлітків майже культовим явищем.

Відбувся справжній "жувальний" бум -- кольорові картинки-вкладки, більш відомі у нас під назвою "фантики", перетворились на предмет колекціонування і основу для поширеної тоді в учнівському середовищі однойменної азартної гри. Учителі і батьки, звичайно, намагалися їй протистояти, однак усі їхні старання були марними. Згодом гра втратила популярність і була витіснена зі шкільних стін іншими дитячими інтересами.

Сьогодні жувальною гумкою вже нікого не здивуєш, адже її можна придбати будь-де. І попри скептичне ставлення до реклами, потрібно визнати, що певна користь від неї все ж таки є. Щоправда, застерігають медики, якщо дотримуватися простих, але часто нами ігнорованих, правил її використання. По-перше, вживати жувальну гумку потрібно лише поївши, коли немає можливості скористатися зубною щіткою і пастою. По-друге, жувати її корисно не більше 15 хвилин, після цього вона починає негативно впливати на травну систему. І, нарешті, по-третє, безпечний "жувальний" ліміт для однієї людини становить не більше 30 хвилин на добу.

Погодьтеся, це не важко запам'ятати. Зрештою, кожен із нас і без додаткового нагадування добре знає, що все повинно бути у міру. Та одного знання, виявляється, замало. Інакше як пояснити те, чому багато людей, не соромлячись, часом навіть демонстративно, жують жувальні гумки у людних місцях, а дехто при цьому ще й видуває бульбашки.

Однак не потрібно поспішати звинувачувати молодь, бо цим займаються не лише школярі і студенти, а й ті, кому далеко за... Звідси й висновок: "жувальна" поведінка залежить у першу чергу від культурного рівня людини, здатності до самоконтролю і, звичайно, самоповаги.

Щоб краще зрозуміти, який зв'язок має жувальна гумка з повагою, досить подивитися на того, хто надто помітно її жує. Вираз обличчя людини змінюється, і вона вже не здається такою симпатичною, як на перший погляд. Тож і рівень поваги оточення до неї теж зазнає змін.

Не менш важливий аспект, пов'язаний з жувальною гумкою, полягає ще й у тому, що не кожному з нас вистачає терпіння після її використання дійти до урни для сміття. Наслідки таких дій можна побачити у найрізноманітніших місцях, починаючи від тротуарів, лавочок і стін будинків й закінчуючи сидіннями громадського транспорту, дверними ручками і батареями.

Проблема утилізації використаних жувальних гумок уже давно набула світових масштабів, що спонукало учених взятися за створення безпечних для навколишнього природного середовища хімічних речовин, здатних їх розчиняти.

Проте чекати, коли пошуки науковців нарешті увінчаються успіхом, не варто. Спробувати вирішити цю проблему можна, насамперед не забуваючи стару істину про те, що завжди чисто буває лише там, де не смітять. Це на замітку нам, споживачам.

Віктор МИРОНЕЦЬ