Дефіцит спілкування

Дефіцит спілкування

Ми живемо у час стрімкого розвитку науки і техніки, коли людство впевнено освоює навколоземний простір, підкорило молекули та атоми і майже впритул наблизилось до розв’язання багатьох таємниць буття. Уже нікого не здивуєш телевізором, комп’ютером, мобільним телефоном, пральною машиною з «інтелектом» та різними високотехнологічними побутовими дрібничками.

Сьогодні земну кулю можна обігнути набагато швидше, ніж за 80 днів, а через мережу Інтернет відвідати, приміром, Бібліотеку Конгресу США чи Національну бібліотеку Британії або почитати практично будь-яку раритетну книгу. Здавалося б, ось воно те, про що навіть не могли й подумати наші предки. Словом, живи і насолоджуйся. Але, на жаль, ця медаль має інший, не дуже привабливий, бік.

В умовах зростаючої глобалізації та науково-технічного прогресу нівелюється значення окремої людини, настає дефіцит часу і, як наслідок, брак спілкування. Кар’єризм у багатьох людей набув хворобливого характеру, цинізм і байдужість заполонили тисячі сердець. Ми все частіше стали замикатися у собі, менше довіряємо одне одному, менше зустрічаємось і майже не ведемо щирих розмов. Іноді навіть буває ліньки зайти в гості до друга, адже з ним можна про все поговорити по телефону.

Взагалі телефон, окрім важливої комунікативної функції, відіграє у нашому повсякденні ще й негативну роль. Він певною мірою замінив живе спілкування, яке є важливою і невід’ємною частиною людського життя. Тож тепер необов’язково їхати за сотні кілометрів, щоб довідатися, як справи у когось із близьких чи рідних. Достатньо натиснути кілька кнопок на телефонному апараті – і про все швидко дізнаємося.

Звичайно, нічого поганого тут немає. Навпаки, телефон – дуже потрібний, корисний і ні в чому не винний винахід. Проблема в нас самих. Адже отримавши «мобільного» помічника, ми поклали на нього занадто багато обов’язків, тоді як самі просто розлінилися ходити в гості.

Схожа ситуація склалася і навколо всесвітньої мережі Інтернет. Отримавши, без перебільшення, унікальну можливість пошуку інформації і спілкування, ми захопилися нею настільки, що уже підростають цілі покоління, для яких Інтернет став другою реальністю. Якось навіть чув цілком серйозно висловлену думку однієї молодої особи про те, що знайомитись не через Інтернет – м’яко кажучи, ненормально. Крім того, дівчина весь час вихвалялася своїми численними друзями, причому не лише українцями. Водночас вона чомусь «забула» сказати, що з переважною більшістю з них ніколи не бачилася й, напевно, ніколи не побачиться, і називати їх друзями можна з великою натяжкою.

Безперечно, чим ширше коло спілкування, тим краще. Однак віртуальні, «мережеві», знайомі вдовольнятимуть цю, вкрай важливу для людини, потребу лише певний час, бо ніщо не може повністю замінити живої розмови. І дуже важливо, щоб після «походів в Інтернет» залишався хоча б один реальний друг чи просто хороший знайомий, з яким можна сердечно побесідувати.

Говорячи про важливість живого спілкування, не можна не згадати так званого «третього» члена родини – телевізор. Пам’ятаєте, як кіт Матроскін співав: «Про моря я і не мрію, телевізор мені природу замінив…». Так от, виявляється, телевізор багатьом з нас не лише природу замінив, а й став кращим другом. І нібито ні для кого не секрет, що надмірне сидіння перед блакитним екраном шкідливо впливає на зір, особливо у дітей, для багатьох людей це – найулюбленіше заняття.

Взагалі, як на мене, то існує ціла субкультура пристрасних любителів телебачення. Лави її представників, особливо останнім часом, стрімко поповнюються і, на жаль, здебільшого за рахунок дітей. Прикро й те, що деякі батьки спокійно до цього ставляться. Тим часом лікарі стверджують, що зловживання дітьми переглядом телевізора може призвести до уповільнення формування особистості, розвитку неврозів, страхів і агресивності.

Недостатнє спілкування з дорослими членами родини на дітях позначається згубно. Вони втрачають почуття відповідальності стосовно близьких, не враховують і не бажають враховувати інтереси свого оточення, перетворюються на егоїстів, які заради задоволення своїх потреб легко йдуть на порушення норм моралі та поведінки.

Однак не лише телевізор стоїть на заваді нормального родинного спілкування. Однією з причин цього є також дефіцит часу, коли велика зайнятість на роботі залишає батькам дуже мало часу для достатнього спілкування зі своїми дітьми. Дефіцит часу зумовлює брак спілкування, а тому сприяє відчуженню дітей від батьків, втраті взаєморозуміння і, зрештою, може не на краще змінити родинну атмосферу.

Щоб так не трапилось з вами, зважаючи на щоденну зайнятість, намагайтеся присвячувати своїй сім’ї хоча б вихідні дні. Ходіть разом гуляти, в магазин, якщо є можливість – в театр, кіно, музей. Таким чином ваші діти отримуватимуть не лише нові враження, а й приємні відчуття від спілкування і усвідомлення того, що про них не забувають. Адже, як говорив свого часу відомий французький письменник Антуан де Сент-Екзюпері: «Людське спілкування – найвище благо і радість у житті».

Віктор Миронець.