Не пускаймо в дім брехню

Не пускаймо в дім брехню

Якщо ретельно проаналізувати те, що ми говоримо нашим дітям, то, виявляється, можна з'ясувати багато цікавих речей. Приміром, що сини та доньки з'являються у нашому житті трьома способами: їх приносить лелека, знаходять у капусті або купують у спеціалізованих відділах магазинів. До того ж навколо нас хоч греблю гати злих дядьків, Бабаїв і різних інших не вельми приємних персонажів, які обов'язково прийдуть, якщо ми не з'їмо свою порцію манної каші.

Усі ці вигадки, звичайно, могли б бути смішними, якби ми самі їх не поширювали, запевняючи дітвору у правдивості своїх слів. І, зізнаймося чесно, робимо це практично без сумнівів і докорів сумління, рідко замислюючись про наслідки. Більше того, часом наша фантазія такого може понавигадувати, що й самим стає страшно.

Та, на жаль, навіть це нас не зупиняє, і ми свідомо «згодовуємо» дітям неправдиву інформацію і потім дивуємося, чому вони бояться власної тіні або ображаються на нас. А якщо й здогадуємося про справжні причини зміни поведінки, то одразу знаходимо виправдання своїм вчинкам, мовляв, у тій ситуації це було найкраще рішення. При цьому намагаємося не думати про те, що брехня ніяк не може бути хорошим рішенням, особливо у стосунках із дітьми.

Насправді ж, хоч як прикро визнавати, в основі нашої брехні лежать не благородні наміри розв'язати проблему чи якнайшвидше дати вичерпну відповідь на дитяче запитання, а далеко не найкращі людські риси – лінь і підступність. Адже, погодьтеся, ми просто безсоромно користуємося дитячою наївністю і недосвідченістю. Тобто тим, що дітей дуже легко обманути. А раз так, то навіщо переривати роботу чи розмову по телефону або перегляд безкінечних серіалів для довгих, складних і не завжди приємних пояснень, коли достатньо просто збрехати, буркнувши під ніс перше, що спало на думку. Наприклад, що зашивати на собі одяг неможна, бо «розум пришиєш» замість того, щоб просто пояснити – можна поранитись голкою.

Звичайно, так вчинити найлегше, проте саме у цьому й полягає найбільша небезпека, оскільки хоча б раз скуштувавши солодкий для нас і гіркий для дітей плід брехні, може виникнути спокуса й надалі за потреби нею користуватися. Не забуваймо і про те, що діти не лише з кожним днем свого дорослішання стають досвідченішими, а й також вчаться порівнювати отриману нову інформацію з уже відомими їм фактами. Як наслідок, починають краще відрізняти правду від обману і головне – поволі розуміти: в окремих випадках можна говорити неправду, і якщо мама й тато так роблять, то чому б не спробувати і їм.

Уникнути подібної ситуації легко: просто не пускати у свій дім брехню – небезпечне явище, яке лише ускладнює наше життя, додаючи нових проблем, розчарувань і клопотів. І, звичайно, не обманюймо самі і не навчаймо цьому наших дітей.

Віктор Миронець.