Навчитися у дітей

Навчитися у дітей

Про любов до України сьогодні не говорить хіба що лінивий. Зрештою, так і має бути, бо у скрутний для держави час лише єдність думок та дій допоможе вистояти і зберегти її цілісність. Однак, погодьтеся, незважаючи на наші патріотичні почуття та щирі прагнення змін на краще, не завжди робимо усе необхідне, щоб мрії стали реальністю.

Кожен з нас проявляє патріотизм по-своєму. Дехто робить добрі справи, як-от, приміром, допомога армії чи постраждалим жителям сходу країни, відкрито, дехто – не афішуючи цього. Одні захищають інтереси держави на передовій, інші в – тилу, сумлінно виконуючи свою роботу. Словом, чинимо так, як вважаємо за необхідне, враховуючи при цьому свої можливості.

Щоправда, іноді в силу різних обставин можуть закрадатися сумніви, зумовлені головним чином намаганням знайти відповідь на запитання: хто правий, хто – ні та кому це вигідно? Крім того, встояти перед масивним інформаційним натиском вдається не кожному, як і, зрештою, змінити сформоване ще за часів Радянського Союзу мислення.

Зовсім інша справа – наші діти, які народилися і ростуть в незалежній Україні, тож не мають ностальгії за «світлим минулим». Так само на їхнє ставлення до рідної землі мало впливають суперечливі новини, події та розмови дорослих. Вони просто люблять свою Батьківщину.

Любов до України малеча засвідчує різними способами. Приміром, моя донька останнім часом любить вирізати із звичайного зошита прямокутники, розфарбовуючи їх потім жовтим та блакитним олівцями. Виготовлені дитячими руками маленькі прапорці зворушують, але найбільше вражає не це, а щире проникливе виконання донькою відомої пісні «Хай завжди буде сонце!», особливо слів: «Тихо солдат, чуєш солдат, – вибухів люди бояться!» Співає так, ніби сподівається бути почутою тими людьми, від яких залежить встановлення миру. І хоч на перший погляд може здатися, що нічого особливого тут немає, якщо врахувати реалії сьогодення, то слова пісні набувають іншого емоційного забарвлення, ніж у часи нашого дитинства, коли небо було безхмарним.

У присутності доньки ми не розмовляємо на тривожні теми і не дивимось новини. Так само чинить й більшість батьків її друзів. Звичайно, живемо не у вакуумі, й інформація про неспокійні події на сході держави доходить до наших дітей. Вони відчувають тривогу інтуїтивно, і ці відчуття ще більше підсилюють їхню любов до рідної землі.

Тому можна скільки завгодно покладатися на життєвий досвід, прожиті роки, успіхи і університетські дипломи, думати, порівнювати, робити висновки, однак справжній щирій любові до Батьківщини й патріотизму можемо навчитися лише у наших дітей та молоді, яка стала однією з головних рушійних сил суспільних перетворень.

Віктор Миронець.