За двома зайцями

За двома зайцями

Не секрет, що дефіцит часу останніми роками відчувається набагато гостріше, ніж, скажімо, ще століття тому. І нібито й Земля не змінила швидкості обертання навколо своєї осі, незмінними також залишаються основоположні закони фізики і люди з біологічного погляду такі самі, як і були, а все одно сьогодні чомусь навіть ледарі скаржаться на його нестачу.

Здавалося б, досягнення науково-технічного прогресу мали б подарувати нам можливість економити час, адже якщо, наприклад, герою одного з романів Жуль Верна Філеасу Фоггу, щоб здійснити навколосвітню подорож, знадобилося 80 днів, то нині це можна зробити фактично за лічені години. Насправді ж вони, навпаки, крадуть у людей такі цінні секунди, хвилини й години. Як наслідок, нам не вистачає часу на родину і друзів, листи і читання книг, на те, щоб думати і жити. Час кудись зникає, і його, на жаль, стає все менше.

До речі, цікаво, що стрілки годинника невблаганно починають «летіти» вперед якраз тоді, коли кудись поспішаємо чи назбиралося багато роботи, строки виконання якої добігають кінця. А коли очікуємо на якусь, особливо приємну, подію, вони, ніби за помахом чарівної палички, зменшують рух до швидкості равлика. Іншими словами, за різних обставин однаковий проміжок часу сприймається по-різному.

Чому так відбувається, ніхто достеменно пояснити не може, хоч спроби це зробити постійно здійснюють як учені мужі, так, напевно, і кожен із нас. Та версій багато, а істина й досі залишається невідомою. Щоправда, є цікаве припущення, яке головною причиною дефіциту часу називає один із побічних ефектів технологічного розвитку людства – прискорений ритм життя.

Майже на кожному кроці ми постійно чуємо, що для того, аби досягти успіху, сьогодні мало бути обдарованим, освіченим та ерудованим. Головне – вміти одночасно бути в різних місцях, робити кілька справ. Принаймні так стверджують із телеекранів та на сторінках численних друкованих і електронних ЗМІ.

У свою чергу, під впливом цих порад у дедалі більшої кількості людей виникає спокусливе бажання мати все й одразу. Тож і беремося за дві, три, а то й навіть більше справ одночасно, неефективно витрачаємо час і, як наслідок, жодну з них не доводимо до кінця. Недарма ж народна мудрість учить, що за двома зайцями побіжиш – жодного не спіймаєш. Так само і сидіти одночасно на двох стільцях – справа безперспективна та марна, бо рано чи пізно все одно доведеться обирати щось одне, щоб не втратити все.

Звичайно, ніде правди діти, є серед нас ті, хто і двох зайців впіймати й на двох стільцях посидіти може. Однак, на жаль, так вміє чинити не кожен, а лише люди з особливою вдачею, яких, відверто кажучи, небагато. А раз так, то виникає цілком закономірне запитання: «Що ж робити іншим, усі ж бо хочуть знайти своє місце під сонцем?»

Відповідь насправді проста – завжди потрібно пам'ятати про те, що досягненню успіху насамперед сприяють наполегливість і цілеспрямованість, а не вміння робити одночасно силу-силенну справ. Більше того, розпорошення сил на все потроху, навпаки, лише заважає і даремно забирає час. Краще спокійно завершити одну справу, а потім братися за іншу. Так і робота буде зроблена якісно, і з'явиться можливість приділити увагу рідним, друзям і собі.

Віктор МИРОНЕЦЬ.