За двома зайцями
Не секрет, що
дефіцит часу останніми роками відчувається набагато гостріше, ніж, скажімо, ще
століття тому. І нібито й Земля не змінила швидкості обертання навколо своєї
осі, незмінними також залишаються основоположні закони фізики і люди з
біологічного погляду такі самі, як і були, а все одно сьогодні чомусь навіть
ледарі скаржаться на його нестачу.
Здавалося б,
досягнення науково-технічного прогресу мали б подарувати нам можливість
економити час, адже якщо, наприклад, герою одного з романів Жуль Верна Філеасу
Фоггу, щоб здійснити навколосвітню подорож, знадобилося 80 днів, то нині це
можна зробити фактично за лічені години. Насправді ж вони, навпаки, крадуть у
людей такі цінні секунди, хвилини й години. Як наслідок, нам не вистачає часу на
родину і друзів, листи і читання книг, на те, щоб думати і жити. Час кудись зникає, і його,
на жаль, стає все менше.
До речі, цікаво,
що стрілки годинника невблаганно починають «летіти» вперед якраз тоді, коли
кудись поспішаємо чи назбиралося багато роботи, строки виконання якої добігають
кінця. А коли очікуємо на якусь, особливо приємну, подію, вони, ніби за помахом
чарівної палички, зменшують рух до швидкості равлика. Іншими словами, за різних
обставин однаковий проміжок часу сприймається по-різному.
Чому так
відбувається, ніхто достеменно пояснити не може, хоч спроби це зробити постійно
здійснюють як учені мужі, так, напевно, і кожен із нас. Та версій багато, а
істина й досі залишається невідомою. Щоправда, є цікаве припущення, яке
головною причиною дефіциту часу називає один із побічних ефектів технологічного
розвитку людства – прискорений ритм життя.
Майже на кожному
кроці ми постійно чуємо, що для того, аби досягти успіху, сьогодні мало бути
обдарованим, освіченим та ерудованим. Головне – вміти одночасно бути в різних
місцях, робити кілька справ. Принаймні так стверджують із телеекранів та на
сторінках численних друкованих і електронних ЗМІ.
У свою чергу, під
впливом цих порад у дедалі більшої кількості людей виникає спокусливе бажання
мати все й одразу. Тож і беремося за дві, три, а то й навіть більше справ
одночасно, неефективно витрачаємо час і, як наслідок, жодну з них не доводимо
до кінця. Недарма ж народна мудрість учить, що за двома зайцями побіжиш –
жодного не спіймаєш. Так само і сидіти одночасно на двох стільцях – справа
безперспективна та марна, бо рано чи пізно все одно доведеться обирати щось
одне, щоб не втратити все.
Звичайно, ніде правди
діти, є серед нас ті, хто і двох зайців впіймати й на двох стільцях посидіти
може. Однак, на жаль, так вміє чинити не кожен, а лише люди з особливою вдачею,
яких, відверто кажучи, небагато. А раз так, то виникає цілком закономірне
запитання: «Що ж робити іншим, усі ж бо хочуть знайти своє місце під сонцем?»
Відповідь
насправді проста – завжди потрібно пам'ятати про те, що досягненню успіху
насамперед сприяють наполегливість і цілеспрямованість, а не вміння робити
одночасно силу-силенну справ. Більше того, розпорошення сил на все потроху,
навпаки, лише заважає і даремно забирає час. Краще спокійно завершити одну
справу, а потім братися за іншу. Так і робота буде зроблена якісно, і з'явиться
можливість приділити увагу рідним, друзям і собі.
Віктор МИРОНЕЦЬ.
Комментариев нет:
Отправить комментарий