Чистота буває різна

Чистота буває різна

Українці завжди славилися охайністю та гостинністю. Наші діди-прадіди справедливо вважали, що прибране подвір’я не лише тішить око, а й свідчить про ступінь хазяйновитості господарів. У романі «Хіба ревуть воли, як ясла повні» Панас Мирний, описуючи українські села, говорив, що хати в них хоч переважно й бідні, але всі до єдиної побілені й потопають у квітковому розмаїтті.

Про ставлення нашого народу до чистоти дізнаємося також, читаючи класиків української літератури, – Івана Нечуя-Левицького, Михайла Старицького, Івана Карпенка-Карого, Лесю Українку й інших. З їхніх творів випливає усвідомлення того, що прагнення до вільного, красивого і духовно багатого життя – невід’ємна риса нації. Але, червоніючи від сорому перед попередніми поколіннями, треба визнати – останнім часом ми дещо призабули заповіти предків. І ті, що стосуються чистоти, – теж.

Нині, на жаль, шкала цінностей перевернулася. Матеріальні блага часто важать більше від духовних надбань, і багато хто вже перестав приділяти належну увагу не лише чистоті навколишнього середовища, а й чистоті думок та слів, добрим намірам та самовідданим вчинкам. У свою чергу, така байдужість ускладнює і без того непросте життя, загрожує неминучими наслідками.

Побачити недбало кинутий недопалок або обгортку від морозива чи цукерки просто серед вулиці сьогодні стало явищем майже звичним. Дехто дорікне – мовляв, урн не вистачає, от і кидають люди сміття під ноги. Але ж відсутність урн аж ніяк не виправдовує того, хто засмічує довкілля, бо порожню пляшку від соку чи мінеральної води можна зрештою викинути і вдома.

Ми звикли завжди шукати собі виправдання: то урн не вистачає, то двірник погано працює, то ще щось не так. При цьому часто забуваємо стару, як світ, істину: чисто не там, де прибирають, а там, де не смітять. І поки, відмахуючись, відкладаємо розв’язання проблем екології на завтра, вулиці міст, селищ і навіть багатьох сіл втрачають чистоту та привабливість. І якщо не схаменемось, то не за горами той час, коли «лікувати» довкілля буде надзвичайно важко, а можливо, й запізно.

Однак чистота повинна проявлятися не лише в ставленні до природи. Вона має бути у наших помислах, словах та вчинках. Адже ненормативна лексика – це теж сміття, тільки словесне. Шкода від нього не менша, ніж від промислових і побутових відходів. Так само небезпечною для суспільства є забрудненість людських думок, якій сприяє зокрема насиченість теле- і кіноекранів насиллям та негативними емоціями. За таких умов ризикуємо виплекати генерацію українців, для яких загальнолюдські цінності змінять свою суть. А цього допускати не можна, бо тоді втратять сенс надбання попередніх поколінь.

Сьогодні маємо низку питань, які потребують невідкладного вирішення. Але з будь-якої, навіть безнадійної ситуації можна знайти вихід. Головне – справді прагнути цього. І якщо користуватимемося так званою формулою духовного та фізичного здоров’я «чистота думки – чистота слова – чистота дії», то все нам вдасться.

Віктор Миронець.