Мова любові

Мова любові

Якщо не зважати на окремі прикрі винятки, то сміливо можна стверджувати, що всі батьки люблять своїх дітей. Це – життєва аксіома, перевірена і підтверджена часом. Але разом з тим кожен з нас у поняття «батьківська любов» вкладає свій зміст і розуміння. Більше того, іноді ми навіть не усвідомлюємо, що ця любов буває різною і не тільки може стати панацеєю від багатьох бід, а й також – принести нещастя.

Свого часу наш відомий земляк, видатний педагог Василь Сухомлинський наголошував на тому, щоб батьки були вимогливими до самих себе, оскільки в родині, де немає мудрості, де батьки самі не виховані, їхня любов може понівечити дитячу душу. І саме Сухомлинський одним із перших описав згубні наслідки деформованої любові. Зокрема любові-замилування без серйозного передбачення наслідків, любові-деспотизму з постійними повчаннями і завищеною вимогливістю та любові-відкупу, коли матеріальне забезпечення дитини затьмарює інші аспекти виховання.

Тож якою насправді має бути батьківська любов? Насамперед безумовною і всеохоплюючою. Тобто любити дитину потрібно незалежно від обставин, від її вад і чеснот, від того, що ми від неї очікуємо, а головне – незалежно від її поведінки. Однак це зовсім не означає, що нам завжди мають подобатися дії свого чада. Безумовна любов – коли все одно когось любимо, навіть якщо засуджуємо його поведінку.

Взагалі любов для дітей – найважливіша запорука спокійного і щасливого дитинства. Недарма ж малеча так часто у нас запитує, чи ми її любимо. І найчастіше наші сини та доньки це роблять не словами, а поведінкою. Тому і відповідь теж повинна виражатися не лише словесно. Вона обов’язково має повсякчас підтверджуватися вчинками. Адже для дітей дуже важливо усвідомлювати, що їх люблять і ніколи не покинуть напризволяще. А раз так, то завданням батьків з-поміж іншого має стати створення у дитини впевненості в їхній любові.

Для цього можна використати так звану «мову любові». У кожного з батьків вона своя, але в цілому проявляється однаково – через дотик, слова заохочення, увагу, подарунки (винагороду за хороший вчинок, а не з метою підкупу, бо це – хабар), допомогу. Із власного досвіду скажу, що ніжним поцілунком дитячого чола, щічки чи долоньки можна сказати більше, ніж просто словами: «Я тебе люблю». А виховання через гру та спільну працю найбільш ефективне і повноцінне. Пригадую, якою щасливою була п’ятирічна донька знайомих від того, що тато, який не надто балував доньку своєю увагою, дбаючи лише про матеріальне забезпечення родини, попросив її допомоги. Поміч дівчинки полягала лише в тому, щоб стояти поруч і подавати інструменти, але після цього вона дуже довго із захватом усім розповідала, як з татом полагодила розетку.

На жаль, не всі батьки розуміють і помічають, що своєю поведінкою дитина підказує нам те, що їй необхідно – більше любові, схвалення чи розуміння. Іноді діти навіть навмисне шкодять для того, щоб на них звернули увагу, бо бути покараним краще, ніж забутим. Тож думати потрібно в першу чергу про дитину, пам’ятаючи, що лише та людина, яка у дитинстві сповна відчула справжню батьківську любов, впевнено крокуватиме по життю.

Віктор Миронець.