Гірський футбол

Гірський футбол

Вирішили ми якось під час цьогорічного відпочинку в Ясениці Замковій, що на Львівщині, здійснити самостійний вояж на одну з тамтешніх гірських вершин. Для підйому обрали ту, яка маячила у вікні нашої кімнати і здавалась для цього найбільш підходящою. Йшли повільно, але цілеспрямовано. Час від часу робили привали – ми з дружиною відпочивали, а донька з племінницею ловили метеликів, бедриків та іншу дрібну літаючу і плазуючу живність, яку одразу ж відпускали. Так крок за кроком, якщо вірити Googl maps, подолали 600 метрів і нарешті опинилися там, де хмари буває чіпляються за вехів’я дерев.

Картина, яка постала перед очима захоплювала подих – низько посаджене небо, що здавалося до сонця можна без проблем дотягнутися руками, густо вкриті лісами гори, багаті соковитими травами долини, тиша, яку порушував лише пташиний спів та нашіптування вітру. Словом, неймовірна краса. Однак найбільше вразило не це, а… імпровізоване футбольне поле з, як і годиться, футбольними воротами. Їх, очевидно, тут спорудили пастухи, щоб урізноманітнити свою роботу, адже плин часу в горах й справді майже не відчувається. Однак не в цьому справа. Й досі я не можу второпати, як вони умудряються грати тут в гру мільйонів, не допускаючи, щоб м’яч випадково викочувався чи вилітав за межі поля, одразу за якими, до речі, починаються схили? Ясно лише одне – тому, хто отримує бонус бігти за шкіряним колобком вниз, а потім знову підніматися з ним на вершину, не позаздриш.

Віктор Миронець.