Повірити в добро

Повірити в добро

Кажуть, що останнім часом світ став жорсткішим, а люди – цинічними. І, очевидно, у цих словах є якась частка істини, бо диму без вогню, як відомо, не буває. Однак невже насправді усе так погано і безнадійно?

Життя не завжди буває медом. Воно складається із білих і чорних смуг, причому останні чомусь часто переважають. Зате якщо у темряві нарешті з'являється промінь світла, кожен намагається зробити так, щоб ця мить тривала якнайдовше. І хоча не усе в житті залежить від нас (на нього ж бо впливає дуже багато різних, не підвладних нам факторів) і ми чітко усвідомлюємо усю утопічність бажання мати "вічне і нескінченне" щастя, все одно продовжуємо вірити у добро, порядність та співчуття. Зрештою, іноді нічого іншого і не залишається, оскільки біда ніколи не повідомляє про час свого приходу.

Це був звичайний вечір. Один з тих, коли насолоджуєшся теплом своєї затишної оселі та спілкуванням з найріднішими людьми і аж ніяк не думаєш про погане. Спільна вечеря, ігри з донькою, приготування до сну і... Несподівано події пришвидшились й стали відбуватися, немов у якомусь нереальному сні – бригада лікарів швидкої допомоги, поїздка майже через усе місто у чергову дитячу лікарню, власні заплакані очі і схлипування дружини, яка схилила голову на моє плече, поки за дверима операційної наша маленька дівчинка залишилась наодинці з лікарями, блукання нічними вулицями малознайомого мікрорайону у пошуках входу до найближчої станції метро, поїздка в останньому поїзді, і нарешті донька, що знову мирно спить у своєму ліжечку. Усе це відбулося протягом якихось трьох-чотирьох годин, але тоді здавалося, що пройшла ціла вічність.

До реальності поверталися повільно. Пізніше прийшло й тверезе усвідомлення подій того злощасного вечора. А ще відчули, що наша родина стала міцнішою, і зрозуміли – світ таки не без добрих і порядних людей. Адже за іронією долі, коли у наш дім постукала біда, у гаманці було всього тринадцять гривень. Тож лише завдяки душевній доброті, розумінню і співпереживанню тих, хто із своїми кровинками, як і ми, потрапив до лікарні, а ще людяності і професіоналізму медичних працівників нам вдалося пережити ті важкі і тривожні години біди.

Нещодавно одна моя знайома, якій теж довелося пережити подібне нещастя, з-поміж іншого, зауважила, що здоров'я – найцінніше у нашому житті. До цих слів хочеться додати, що ціннішим за нього може бути лише здоров'я наших дітей.

Віктор МИРОНЕЦЬ