Розфарбовуючи світ

Розфарбовуючи світ

Якось довго не міг заснути і побачив, як моя маленька донечка сміється уві сні, бо, очевидно, їй наснилося щось приємне. І, відверто кажучи, цей сміх крізь сон був найкрасивішим і наймилішим за все, що бачив у житті. Тож уранці, хоч був втомленим і невиспаним, все одно відчував себе дуже щасливим.

Кажуть, діти не вибирають батьків і не знають, у який дім їх принесе лелека. Існує і протилежна думка, прихильники якої стверджують, що вони не лише самі обирають родину, а й також знають, як складеться їхнє життя, щоправда, під час народження усе це забувають. Хтозна, як воно відбувається насправді. Зрештою, це не так уже й важливо, бо у будь-якому разі діти роблять наше життя змістовним, наповнюють його радістю і щастям.

Адже, погодьтеся, неможливо не усміхнутися у відповідь на щиру посмішку немовляти, не радіти першому "агу", першому слову і першому самостійному кроку, хай навіть чужої дитини, чи в замилуванні не спостерігати за тим, як, приміром, маленькі дівчатка з почуттям співають відомі дорослі пісні.

Хоч би там як, але саме ці моменти і є тією фарбою, з допомогою якої сіра буденність розквітає різноманітною палітрою яскравих кольорів. Звичайно, буває, що часом вчинки наших дітей не радують, і ми сердимося на них. Та це лише мала, ледь помітна краплина у великому океані того позитиву, який щоденно отримуємо від дітвори.

Крім того, діти не завжди винні у поганих вчинках, бо поводяться у тій чи іншій ситуації зазвичай так, як це роблять їхні батьки. Тож і захистити їх від більшості неприємностей зможемо лише тоді, коли самі дотримуватимемось елементарних правил безпеки і наші вчинки не відрізнятимуться від того, чому навчаємо синів та доньок. Адже всі діти, і чужі також, по-своєму чудові й заслуговують на щасливе дитинство.

Ми даруємо дітям життя, любимо, навчаємо й оберігаємо їх, а тому навзаєм вимагаємо від них послуху, поваги та розуміння. При цьому часто забуваємо або й просто не розуміємо, що вони теж багато чому вчать нас. Наприклад, радіти звичайним речам: сонячним зайчикам, першому весняному дощу, веселці чи співу птахів. А ще – безпосередності, доброті, щирості і любові. Недарма ж кажуть, що дитячу посмішку можна порівняти із сяйвом найяскравішої на небі зірки, а проста, не підкріплена життєвим досвідом мудрість синів та доньок часом вражає своєю глибиною.

Тож будьмо старанними учнями і, переймаючи від наших дітей усе найкраще, спробуймо зробити світ добрішим.

Віктор Миронець.