среда, 15 января 2014 г.

Проти течії

Проти течії

Філософи уже давно зауважили, що головна різниця між стовбуром дерева, який пливе за течією, і човном, зробленим з того самого дерева, полягає в тому, що останній має весла і за потреби може рухатися проти течії. Істина проста і, здавалось би, зрозуміла кожному без зайвих філософських повчань. Та попри це, ми все одно часто воліємо бути саме стовбурами, а не човнами.
Звичайно, так жити простіше. Тим паче, майже усе навколо нас підвладне писаним і неписаним правилам, інструкціям, звичаям та традиціям. Не дарма ж здавна існує вислів: "У нас так заведено". Тож навіщо знову вигадувати колесо, коли воно успішно слугує людству уже багато тисячоліть.
Так і в особистому житті: любимо покладатися на волю випадку, чекаємо подарунків долі і сподіваємося, що завтра нарешті побачимо промінь світла у кінці тунелю, зітканого з наших щоденних проблем, турбот і переживань. Чекаємо день, місяць, рік, другий, третій, а світла усе немає. Тож починаємо тривожитись і звинувачувати у цьому всіх і вся – лиху долю, більш успішних однокласників, везучих сусідів, а дехто й навіть погоду з магнітними бурями і спалахами на Сонці. При цьому не помічаємо головної причини невдач – самих себе. Точніше, власної ліні, що усі ці роки спонукала нас, склавши руки, пливти за течією життя, у якому, як відомо, нічого не буває просто так. Навіть виграти гроші неможливо, не придбавши лотерейний білет. Не кажучи уже про інші шляхи досягнення успіху.
Щоб отримати, потрібно спочатку віддати – свої знання, вміння, час та увагу. А якщо цього не вистачить, не лінуватися здобувати новий досвід. Робити це – нелегко, але необхідно, інакше не зможемо здобути собі весла, з допомогою яких можна буде протистояти бурхливій течії ріки життя. І не біймося невдач, бо краще спробувати і зазнати поразки, ніж нічого не зробити і потім кусати собі лікті. Тим паче, починати міняти на краще свою долю ніколи не пізно.
Головне – усвідомити, що життя – надто швидкоплинне, щоб через лінь марнувати його на сидіння без діла, очікуючи на манну небесну.

Віктор Миронець

Комментариев нет:

Отправить комментарий