Ревнує, а чи любить?

Ревнує, а чи любить?

Напевно, кожен знає або хоча б чув про найпростіший спосіб визначення ревнивця – лоскотання. Мовляв, якщо людина боїться лоскоту, то вона ревнива. І хоча про абсурдність цього методу теж усім відомо, серед нас є і ті, хто йому довіряє. Недарма ж фраза: «ревнує, – значить любить» стала майже постулатом.

Здавна вважається, що ревнощі нероздільно пов’язані з любов’ю, однак як саме, достеменно ніхто не знає. У словнику Ожегова зустрічаємо академічне пояснення: «Ревнощі – болісний сумнів у чиїсь вірності і любові». Є і філософське зауваження «Хто не ревнує, той не любить», зроблене багато століть тому християнським теологом і філософом Августином Блаженним. Протилежне визначення ревнощів «як звіра, що шкрябає душу» свого часу висловив Вільям Шекспір.

Якщо вдуматися у різні визначення, то побачимо, що у кожному з них є раціональне зерно. Це свідчить, що насправді ревнощі бувають різними і їх наслідки теж різні. Вони можуть підсилити кохання або перетворити його на ненависть і знищити, залишивши пособі лише байдужість. Тобто суть, як кажуть, у дозуванні, адже навіть цілющі ліки, якщо їх вживати без міри, можуть стати отрутою.

Закономірно після цього постає логічне запитання: «Як визначити безпечну дозу ревнощів?» І щоб на нього відповісти, потрібно насамперед з’ясувати природу цього почуття.

Французький письменник-мораліст Франсуа Ларошфуко ще у XVII столітті стверджував, що ревнощі складаються з однієї частки кохання і з дев’яносто дев’яти часток самолюбства. Через півтора століття Оноре де Бальзак до цих складників додав ще й егоїзм і марнославство.

Сучасні психологи розділилися у думках, однак більшість фахівців зауважує, що основною причиною виникнення безпідставних ревнощів, як правило, є невпевненість у собі, що породжує страх втратити партнера. Зокрема психолог і психофізіолог Юрій Щербатих вважає, що людина ревнує не тоді, коли любить, а коли хоче, щоб любили її. «Ревнощі – це зовсім не кохання, а швидше бажання його мати або страх втратити, і це дає підстави говорити про ревнощі як про різновид стресу, причому досить важкого», – робить висновок фахівець.

Погодьтеся, якщо розглядати ревнощі саме з такого погляду, то вони втрачають майже всю свою романтичну привабливість. Однак, на жаль, людська натура така, що ми часто спочатку щось робимо і лише потім думаємо про наслідки. Так і з ревнощами: не кожен замислюється над тим, що вони належать до найголовніших руйнівників шлюбу.

По-перше, ревнощі погіршують стосунки подружжя. Постійні підозри, докори, стеження, сльози і скандали роблять життя двох людей під одним дахом нестерпним. По-друге, зовнішні прояви цього почуття негативно впливають на психіку дітей. По-третє, якщо ревнивець вчасно не зупиниться, то існує небезпека переростання на перший погляд нешкідливих і несерйозних докорів у сильне, нав’язливе, негативне і агресивне почуття.

Насправді ревнощі – не таке вже й безневинне явище. І хоча вони є супутником любові, це не те почуття, яке потрібно плекати у своїй душі, бо коли підозри набувають хворобливих форм (а рано чи пізно так неодмінно станеться), нічим хорошим це не закінчиться.

Безпечного дозування ревнощів не існує. Краплина за краплиною вони наповнюють чашу терпіння, день за днем підточують фундамент кохання. Адже, як зауважують фахівці, у хворобливих ревнощах мало любові до іншої людини, більше страху і самозакоханості, пов’язані вони передусім із підсвідомим прагненням влади і власності. А там, де є влада, обов’язково виникає страх її втрати.

Вірність, любов, чесність, відкритість і довіра – ось справжні складові щасливих подружніх стосунків. А ревнощі це – паразит, який живе за рахунок любові.

Віктор Миронець