Проста формула щастя

Проста формула щастя

На жаль, чи, може, на щастя, нам не дано зазирнути у своє майбутнє і, за великим рахунком, ми не знаємо, що принесе день прийдешній, не кажучи уже про більш віддалений час. От і я, понад п'ятнадцять років тому вперше тримаючи у руках газету «Порадниця», навіть у найсміливіших думках не міг припустити, що буду колись у ній працювати. Але за велінням долі у парі зі щасливим випадком мені пощастило поповнити дружну і тепер уже для мене по-справжньому рідну порадницьку родину.

Та це сталося згодом, через багато років. Тоді ж переймався іншими клопотами – підготовкою до випускних екзаменів у школі та вибором вищого навчального закладу. Крім того, як і однолітки, не цурався дискотек, футболу й інших важливих для підлітка справ. Сьогодні навіть дивуюсь, де на все це брав час.

Власне кажучи, тоді мені здавалося, що вже точно знаю своє покликання і майбутню професію – вчитель історії. Однак сталося не так, як гадалося. Хоч закінчив історичний факультет, подальше життя пов’язало мене із журналістикою. Спочатку районна газета, потім – глянцевий журнал, газета «Вісті…» і нарешті «Порадниця»,яка стала не просто місцем роботи, а досвідченим і мудрим учителем і наставником, повністю виправдовуючи свою назву. Кожного разу у процесі підготовки матеріалу до друку та прискіпливого дослідження тієї чи іншої теми обов’язково стаєш більш компетентним. А ще виважені і цікаві публікації колег, сповнені життєвого досвіду листи читачів і шанувальників газети. Словом, велика школа життя.

Однак найголовнішим для мене все ж таки є те, що «Порадниця» стала важливою складовою у моїй особистій формулі щастя: «Кохана дружина, плюс чудова донечка, плюс улюблена робота». А що ще треба? Лише були б усі здорові, а інше здобудемо. Головне – вірити у краще майбуття, і воно неодмінно настане.

Віктор Миронець.

На фото Михайла Мазура –

дерево порад від "Порадниці".