Барбі, русалки і дідусь Дісней

Барбі, русалки і дідусь Дісней

Минулими вихідними ми з донькою (не без здивування для себе) з’ясували, що наш список із понад десяти переглянутих мультфільмів про пригоди Барбі, виявляється, неповний і є ще принаймні два мультики, яких ми не бачили. Зокрема, повчальні історії «Дванадцять танцюючих принцес» та «Чарівне Різдво». Тож, щоб не пасти задніх серед справжніх фанатів Барбі, довелося, як кажуть заднім числом, наверстувати упущене.

До речі, уже майже шість років мені не дає спокою одна вкрай прискіплива думка про те, які б мультфільми я дивився, якби мав не доньку, а сина? І, коли порівнюю так звані мультики «для хлопчиків» та «для дівчаток» (про Кота Леопольда, Чебурашку, Міккі Мауса й інших подібних їм персонажів не йдеться, бо їх люблять усі), то з жахом розумію, що краще споглядати на мерехтливому екрані телевізора чи комп’ютерному моніторі за пригодами казкових принцес, фей та русалок, ніж дивитися на бійки трансформерів, піратів та черепашок нінзя.

А ще – втішно від того, що донька завжди зауважує, що у кожної дитини є три дідусі: два рідних і один – Уолт Дісней, адже він створив для них стільки хороших мультфільмів. Я ж бо, коли у далекому сьогодні 1988 році вперше переступив шкільний поріг, як і всі радянські діти, був переконаний, що це – Володимир Ілліч, який так привітно посміхався мені на першій сторінці Букваря. З тих часів пройшли роки, а я неймовірно вдячний донці за розуміння того, що насправді саме Уолт Дісней і мій третій дідусь теж.

Віктор Миронець.