Місто-загадка

Місто-загадка

Той, хто хоча б раз був у Львові, не з чуток знає, що це місто закохує в себе з першого погляду. Причому, раз і назавжди. Так, що хочеться повертатися туди знову й знову. І справа, напевно, не лише у незрівнянній архітектурі, а в атмосфері – привітній, манливій, таємничій… Повітря тут щедро просякнуте відчуттям незвіданого на грані магічного та ароматними (куди ж без них у Львові?!) кавовими нотками.

До речі, вчора уже вкотре довелося переконатися у тому, що Львів і кава, як Інь та Янь, Чіп та Дейл, блискавка та грім – поняття нероздільні, а львів’яни, якщо не всі, то принаймні більшість – кавові гурмани. Однак найцікавіше і, можливо, найдивніше, що зрозумів це не в місті Лева (хоча перші підозри виникли саме там). Мене осінило поблизу Житомира, коли повертався нічним автобусним рейсом до Києва і ми зупинилися перед обласним центром, аби трохи розім’яти м’язи. Крім нашого, поблизу невеликого придорожнього кафе стояло ще декілька автобусів та маршруток, пасажири яких масово зігрівалися розчинною псевдо кавою у пластикових стаканчиках. І хоч надворі й справді було морозно, ніхто з тих людей, які їхали зі Львова не спокусився на це питво. Хтозна, можливо, тому, що місто Лева, скільки б ти у ньому не був (день, два, тиждень, місяць…) залишає неймовірно глибокий слід у свідомості, спонукаючи прагнути кращого і в думках, і вчинках. Яким чином? Це, напевно, одна із багатьох й досі нерозгаданих львівських таємниць.

Секретів, як і традицій, у Львові дійсно дуже багато, тож коли у вас з’явиться чергова (або перша) нагода там побувати, спробуйте звернути із традиційних туристичних маршрутів. Прошмигніть в будь-яку відкриту для проходу арку на Площі Ринок чи на котрійсь прилеглій до неї вуличці і… Нехай це буде ще однією маленькою таємницею та приводом приїхати у місто Лева, щоб її розкрити.

Віктор Миронець.

Фото Тетяни Чернеги.