Якби не стало двірників…

Якби не стало двірників…

Сьогодні до критеріїв оцінювання важливості професій долучився вагомий і часто вирішальний чинник – поділ на престижні і непрестижні. І хоча рівень престижності спеціальності безпосередньо залежить від її попиту на ринку праці, ми вирішуємо, ким бути, виходячи з власних міркувань, а часто і можливостей. На жаль, наші бажання не завжди збігаються з потребами роботодавців. Як наслідок, одних спеціалістів маємо більш ніж достатньо, а інших катастрофічно не вистачає.

З огляду на це поділ на престижну і непрестижну роботу не завжди об’єктивний, а часом навіть шкідливий. Адже якщо брати до уваги потреби ринку праці, то виходить, що насправді престижними мають бути всі так звані робітничі професії, фах медика та учителя. Зрештою, потреба в тому чи іншому спеціалістові не виникає, доки його послуги не стають нам вкрай необхідними, а вчасно не отримавши їх, ми починаємо відчувати дискомфорт.

Уявімо, для прикладу, на що перетворилося наше місто, містечко, селище, якби не стало двірників. Погодьтеся, уже через місяць нам довелося б пробиратися крізь тонни сміття. Не краще жилося б і без сантехніків чи водіїв громадського транспорту.

Ці люди виконують на перший погляд непомітну, але дуже важливу роботу. В переважній більшості це – ентузіасти і, враховуючи рівень оплати їхньої праці, патріоти своєї справи. Тому слова вдячності для них мають велику вагу. Отож подякувавши двірнику за чистий двір, корона з нас не впаде, зате людина ще раз відчує свою потрібність. Ми ж бо завжди помічаємо, коли сміття не прибране, то чому ж не подякувати за чистоту?

Шукаючи своє місце під сонцем, часто не враховуємо, що критерієм успішності є не лише високооплачувана робота, а й те, чи приносить вона нам задоволення. І коли доводиться вибирати між роботою заради грошей у «складному» колективі і менш оплачуваною працею для душі, шальки терезів мимоволі схиляються на користь грошей – кожному потрібно їсти, одягатися та піднімати на ноги дітей. Тільки-от зароблені таким чином гроші рідко приносять моральне задоволення. Але що ж тоді робити, коли іншого виходу немає?

Відповідь проста – перетворити не улюблену роботу на улюблену, а нудну – на цікаву. І перший крок на цьому шляху, зауважують спеціалісти, – усвідомлення того, що ми втомлюємося не від роботи, а від ставлення до неї як до роботи. Іншими словами, по-різному вмотивована одна й та сама праця може легко трансформуватися із обов’язку на задоволення. Пригадаймо хоча б Тома Сойєра, який перетворив фарбування паркану на гру, і його друзі займали чергу, щоб купити право це зробити.

У Володимира Маяковського є чудові рядки: «Все профессии важны, все профессии нужны». І попри те, що з часу їх написання уже минуло не одне десятиліття, вони й досі залишаються актуальними.

Віктор Миронець.