Куди зникає ніжність?

Куди зникає ніжність?

Однією з важливих особливостей «Порадниці», яка відрізняє її від більшості інших друкованих засобів масової інформації, є те, що на сторінках нашої газети ми часто друкуємо листи наших читачів. Це – свого роду одкровення, бо якщо вже люди зважуються написати в редакцію, то розповідають про наболіле. А скільки повчальних і застережливих життєвих історій дізнаємося від тих, хто особисто приносить до редакції вітання чи оголошення, приходить у пошуках підтримки чи поради! Таких розповідей – безліч, це справжня правдива енциклопедія життя.

Взагалі життя – річ непроста. Воно швидким потоком несе нас у невідоме майбутнє. При цьому одних шкодує, а інших постійно б’є об круті береги та кидає на підводне каміння. Але часом буває й так, що грім може гуркотіти і в чистому небі. Іншими словами, лихе приходить неждано-негадано. Як це, приміром, сталося із нашою читачкою з Київщини, яка нещодавно була в редакції і, з-поміж іншого, розповіла про свою нелегку долю.

На жаль, часто можна почути цинічну думку, що жінки самі винні у своїх бідах. Мовляв, бачили очі, що купували. Можливо, почасти так і є. Адже якщо, наприклад, усе життя самій тягнути домашнє господарство, то з чоловіка, безперечно, «виросте» трутень. Разом із тим не потрібно забувати, що часто негативні риси характеру людини проявляються не одразу, а через багато років спільного проживання під одним дахом. Як кажуть, сивина в бороду… Тому й розгледіти у такому привітному, чуйному і доброму залицяльнику майбутнього лицеміра і деспота буває дуже важко, а найчастіше – неможливо.

Але чому так відбувається? Чому, здавалося б, ідеальні чоловіки після одруження змінюються у гірший бік? Що з нами стається, шановні? Адже з часу появи на Землі людини чоловіки завжди захищали жінок не лише від різних загроз, а й важкої фізичної праці. Тож виходить, що наші напівдикі предки були благороднішими за нас. Куди поділися дужі і сміливі козаки, які за потреби могли й гори зрушити, але вдома завжди залишалися люблячими чоловіками? Чому ми не беремо приклад із своїх дідів-прадідів, у головах яких не було й натяку на думку скинути всю важку роботу на тендітні жіночі плечі? А найголовніше – невже ображати жінок стало для нас нормою?

Звичайно, винятки із правил були завжди, і у всі часи траплялися чоловіки, ставлення яких до своїх дружин заслуговувало на осуд. Однак не секрет, що нині їх, на жаль, стало більше. І це не пустопорожні слова. До редакції «Порадниці» майже щодня надходять листи від знедолених з вини чоловіків жінок. Тим часом якщо почитати оголошення представників сильної статі в рубриці «Самотнє серце», то виявляється, даремно панікуємо, бо всі вони – ідеальні.

Як бачимо, утворюється замкнене коло, розірвати яке без бажання чоловіків жінкам не під силу. Тож давайте допоможемо їм своєю небайдужістю, насамперед переглянувши наші погляди на те, якими насправді повинні бути стосунки між чоловіком і дружиною. А головне – давайте завжди залишатися тими закоханими, добрими і чуйними юнаками, якими всі ми були, коли ставали на весільний рушник. Повірте, наші дружини й досі залишаються найкращими у світі. А хто думає інакше, тому Бог суддя.

Безперечно, серед нас дуже багато достойних чоловіків. Тих, які ніколи не піднімуть на жінку руку, які завжди допоможуть, підтримають. І якщо ви впевнено зараховуєте себе до них, можете пишатися – ви справжній чоловік. Якщо ж ні, то схаменіться доки не пізно.

Віктор Миронець.

Фото Валерія Соловйова.