Історія одного іспиту

Історія одного іспиту

25 січня уся студентська спільнота віншує свою покровительку і заступницю великомученицю Тетяну. І дарма, що є багато скептиків, які ставлять під сумнів її вплив на процес навчання, студенти щиро вірять у диво і можуть навести багато прикладів того, як покровителька їм допомогла.

Отже, вівторок, 25 січня. Велика аудиторія нашої альма-матер, яку за особливий температурний режим ми лагідно називали «морозильною камерою», ледь вмістила дві групи четвертокурсників-істориків. Сидимо мовчки і очікуємо на важливу подію, не забуваючи при цьому тремтіти, але не від холоду, а від твердого наміру професора таки провести сьогодні іспит з філософії.

Іронія долі полягала в тому, що цей іспит з невідомих причин випав із зимової заліково-екзаменаційної сесії і був перенесений на кінець січня. Хоча насправді це було не так уже й страшно, бо справжнього студента-старшокурсника важко злякати такою дрібницею. Та все ж головною несподіванкою для нас стало те, що приймати іспит прийшов інший викладач, який славився своєю суворістю та принциповістю щодо знань студентів.

Немолодий, але напрочуд жвавий професор, хутенько роздав нам завдання (благо іспит був письмовим) і, заклавши руки за спину, почав кроками міряти аудиторію, пильно слідкуючи за кожним нашим порухом.

І от у один із рідких моментів, коли екзаменатор повернувся до мене спиною, я спробував дістати свої дорогоцінні шпаргалки, але від хвилювання руки погано слухалися, і в результаті безцінний багаж знань, починаючи від часів Конфуція та Аристотеля і закінчуючи мислителями сучасності, опинився на підлозі. А оскільки всім відомо, що через ступні знання до голови не передаються, то перспектива успішного складання іспиту миттєво віддалилася.

Мені нічого іншого не лишалося, як, скрегочучи зубами, по краплині вичавлювати з мозку знання і переносити їх на папір ріденькими рядками. І назбиралося таких рядків на тверду трійку, що ну ніяк не вписувалася в інтер’єр моєї заліковки. На щастя, момент відчаю так і не настав, бо несподівано прийшло спасіння в особі студентки з паралельної групи, яка люб’язно поділилася своїми знаннями, акуратно викладеними на маленьких папірцях.

Як з’ясувалося згодом, іспит я написав на п’ятірку, а мою рятівницю звали Тетяною. Скажіть, будь ласка, ну як після цього не вірити у дива і щасливі збіги обставин?

Віктор Миронець.