Бабусине виховання

Бабусине виховання

Нещодавно, коли поверталися з уроку хореографії, донька, помітивши стареньку бабусю, яка продавала поблизу підземного переходу городину, сказала, що їй подобаються усі бабусі – і худі, і повні, і високі, і низькі, бо вони добрі, люблять дітей, піклуються про них та завжди пригощають чимось смачненьким. Що ж, як кажуть, вустами дітей промовляє істина, яку ми, дорослі, на жаль, не завжди помічаємо.

Хтозна, можливо, саме тому досить часто, особливо якщо молода родина живе окремо від батьків, їх намагаються відсторонити від виховання дітей, мовляв, вони в усьому потурають внукам, занадто їх балують і роблять багато інших неприпустимих речей. У свою чергу бабусі і дідусі мають власне бачення, що аж ніяк не поліпшує їхні стосунки з батьками дитини, про інтереси якої у запалі з’ясовування стосунків обидві сторони найчастіше забувають.

Звичайно, можна дуже довго сперечатися і наводити переконливі докази позитивного або негативного впливу представників старших поколінь на виховний процес, однак потрібно визнати, що дітям дуже важливо спілкуватися не лише з татом і мамою. Їм потрібні і бабуся, з якою можна трохи попустувати, і дідусь, з яким щось змайструвати чи сходити по гриби. Зрештою хочемо того чи ні, а так уже склалося історично, що у нас, слов’ян, роль і місце бабусь та дідусів у суспільстві особливі, тож нікуди ми одне від одного не подінемось. А раз так, то давайте вчитися співпраці, розумінню, толерантності і поступливості. Ми ж бо усі маємо одну мету – щастя наших дітей.

Віктор Миронець.

Малюнок Діани Денгель (Dianne Dengel)