Бабусина паска

Бабусина паска

Світлі і радісні дні Христового Воскресіння, приходячи до нас благодатної весняної пори, коли усе навколо пробуджується до життя, уже вкотре не лише засвідчують торжество справедливості, перемогу добра над злом і світла над темрявою, а й спонукають також ще раз замислитися над вічними цінностями, дають хорошу нагоду наповнити серця любов'ю та добром, духовно зміцнюють наші душі. І хоч усі ми різні, нас єднає особлива пасхальна атмосфера, хвилююче очікування дива і віра у подальшу щасливу долю.

Великдень у нашій родині завжди був особливим святом і вважається найголовнішим днем року. Такому ставленню до нього наших батьків, а згодом і нас, внуків, навчила берегиня усього роду бабуся Настя. За її плечима лише три класи початкової школи, а ще – гіркота страшного голоду, війни, нелегкого селянського буття та мудрість усього світу. Саме бабуся єднає нашу велику родину і, досконало знаючи й ретельно дотримуючись українських звичаїв, не дає забути найважливіше – те, хто ми і навіщо нам дароване життя. Більше того, завдяки їй у нашій родині виникли власні традиції.

Зокрема, кожного року на свято світлого Христового Воскресіння, крім великоднього хліба для освячення і розговіння, вона випікає кожному з нас ще й власну паску. Як і багато років тому, робить це винятково в печі, і заодно обов'язково, користуючись нагодою, пряжить там молоко.

Раніше ласувати стравами, приготовленими в бабусиній печі, доводилося часто, оскільки хліб пекли кожного місяця. Але ми повиростали і не проводимо більше канікули в селі, тому постійно топити піч немає особливої потреби. Зрештою роки беруть своє, і сили у бабусі уже не ті, що колись, та й власне канікул у нас давно немає. На зміну їм прийшли набагато коротші відпустки. Усі ж бо маємо власні сім'ї, дітей, роботу і свої турботи.

Однак хоч буденність і затягує у свої тенета, як тільки випадає можливість, одразу "вириваємось" у село, де й справді минули найкращі моменти дитинства. Щоправда, не всім вдається робити це так часто, як хотілося б, але за будь-яких обставин на Великдень уся родина намагається зібратися у повному складі, щоб знову відчути єдність і отримати в подарунок свою паску та крашанку, зафарбовану простим нехитрим способом – з допомогою звичайного цибульного лушпиння.

У бабусі, до речі, усе просте: і страви, і побут, і характер. Разом з тим, її страви навдивовижу смачні, обійстя доглянуте, а розмовляти з нею можна на найрізноманітніші теми. Більше того, вона навіть на відстані щоденно допомагає нам, оскільки її мудре: "Завжди потрібно залишатися людиною, не втрачати гідності і любити світ" уже не раз прислужилося в житті. Тож, коли Пасхальної ночі підемо до церкви, щоб відчути особливий момент величного Воскресіння і по-завершенню служби освятити принесене з собою у призначеному лише для цього плетеному кошику, обов'язково знову попросимо у Всевишнього здоров'я і довгих років життя для глави нашого роду. Затим поспішимо додому, щоб за великим столом сісти розговлятися і скуштувати приготовлені напередодні і вже освячені страви.

На жаль, навіть таке величне свято, як Пасха, не може тривати вічно, і хочемо того чи ні, усім потрібно роз'їжджатися по домівках. А раз так, то знову поїдуть у різні куточки України запашні бабусині паски, уже вкотре підтверджуючи радісну звістку про те, що воістину Христос Воскрес!

Віктор МИРОНЕЦЬ