Просто мами...

Просто мами...

Мама. Здавалося б, просте і звичайне слово. Однак воно увібрало в себе стільки добра, ніжності та любові, що жодне інше не може з ним зрівнятися. Мами. Ці святі люди подарували нам життя. Вони завжди поруч. Тоді, коли нас розділяють тисячі кілометрів і навіть коли їхні серця зупиняються і більше не можуть зігрівати нас своїм теплом.
Ніхто не може любити так віддано, як наші матері. Адже неньчина любов безумовна. Вона просто є і не вимагає нічого навзаєм. Хіба що трішки розуміння та уваги. Того, чого, на жаль, так часто недоотримають від нас наші матері. Робота, дім, сім'я, труднощі, проблеми... Ми знаходимо собі тисячі виправдань того, чому не зайшли, не заїхали, не зателефонували. Тим часом матері чекають бодай якоїсь звісточки від вічно заклопотаних дітей і не ображаються, бо розуміють, підтримують, бажають добра.
Згадайте, як кожного разу, коли ми падали чи то з велосипеда, чи то просто задивившись на гав, коли хворіли чи переживали не найкращі миті свого життя, один мамин поцілунок міг втамувати біль. Про це прикро говорити, але ми, на жаль, часто забуваємо, що нашим мамам завжди болить удвічі більше, ніж нам. Адже вони пропускають наш біль через свою душу, вірячи, що таким чином забирають у нас хоча б його часточку. Вони зі сльозами на очах просять у Всевишнього щастя для своїх кровинок – дітей та онуків, і завжди ховають сльози, щоб зайвий раз їх не засмучувати.
Наші мами – мудрі, мужні та сильні. Коли ми були дітьми і ще не вміли говорити, вони розуміли нас без слів, завжди вгадували, що ми хочемо і що у нас болить. Саме вони навчили нас ходити та розмовляти, плекали в нас чесноти і просто вчили бути людьми. Коли було сумно, ніжні мамині руки обнімали, тихий голос заспокоював, а погляд, в якому, здається, потонув увесь світ, вселяв надію і віру у власні сили. І навіть якщо мама сердилася, все одно ніде у світі не існувало ближчої за неї людини. Краще за наших матерів ніхто не може поставити себе на наше місце. Вони завжди готові допомогти, втішити, порадіти успіхам та підтримати у разі невдачі. Вони готують найсмачніші страви і дають наймудріші поради. Вони пишаються нами і люблять нас понад усе, а може, навіть й більше. Вони просто мами, і цим усе сказано.
Коли життя вимагає постійного руху вперед, це може здатися майже неможливим, та все ж знайдіть хвилину-другу, щоб на мить відгородитися від усього світу, заплющити очі та прислухатися до тиші. Зробіть це – і обов'язково почуєте мамин голос, який не забувається навіть за тисячі кілометрів від батьківського дому. Такий рідний, ніжний та знайомий. Він живе всередині кожного з нас, його неможливо сплутати з іншим, чужим. І навіть коли стаємо дорослими, народжуємо дітей, все одно завжди пам'ятаємо його, так само, як і неймовірної краси мамині очі та її натруджені, невтомні й умілі руки.
Однак пам'ятати та любити на відстані замало, бо хоч наші мами терплячі і ніколи про це не скажуть, вони насправді сумують і чекають нас на гостину кожного дня. І якщо їхні очікування не справджуються, материнські серця огортає сум.
Тож давайте не будемо засмучувати своїх матерів. Справи та клопоти нікуди не подінуться. Їх у нас багато, а мама у кожного – одна. Та й час стрімко спливає. Саме тому частіше їздіть до мами в гості, щоб, міцно її обнявши, уже вкотре сказати: «Я тебе люблю і дякую тобі за все».

Віктор Миронець.