Золота середина

Золота середина

Кажуть, що все пізнається у порівнянні, і це справді так. Бо лише сам ставши батьком, почав розуміти своїх тата й маму, які категорично не сприймали у процесі нашого з молодшою сестрою виховання вседозволеності і потурання дитячим примхам.

Скільки себе пам’ятаю, часто ображався на батьків. Точніше, не на них, а на їхню суворість та принциповість. При цьому хочу додати, що вони лише зрідка підвищували на нас голос і ніколи не били. Тож найбільшим покаранням було стояння у кутку. Та й то, скільки разів довелося таким чином спокутувати провину, можна перелічити на пальцях однієї руки.

Важко сказати, чому ми з сестрою були слухняними дітьми, знаючи, що навіть за серйозну провину не будемо покарані, так би мовити, у «класичному» розумінні (хоч батьки не залишали без уваги негативні вчинки, наставляючи нас «на шлях істинний», вони ніколи не переходили на особистості). Можливо, секрет полягає в тому, що вони ще змалку дали зрозуміти – наші пустощі їх дуже засмучують і, як наслідок, ми повсякчас намагалися контролювати свої дії, щоб цього не сталося.

Нині я вдячний батькам за їхню послідовність, завдяки якій мені вдалося уникнути багатьох халеп та прикрощів, зрозуміти, чого хочу досягти у житті. Адже тим часом, як мої ровесники пізнавали всі, не лише корисні і потрібні, а й привабливі негативні принади підліткового віку, я, заздрячи їм, займався тим, що могло допомогти реалізувати свій потенціал.

Тоді здавалося, що батьки чинять зі мною несправедливо. Ну, що такого страшного в тому, якщо кілька разів на тиждень загаєшся з друзями допізна чи по-дорослому з ними «відтягнешся»? До певного віку відповідь на це запитання проста – нічого. Лише з часом починаємо розуміти, що така поведінка веде до сумних наслідків, бо сприяє появі шкідливих звичок і збільшує ймовірність потрапляння у неприємні ситуації. Добре, коли є можливість переступити через труднощі, забути про них й почати все, як кажуть, з чистого аркуша. Але ж часто буває так, що змінювати щось уже пізно. Тоді лишається тільки кусати собі лікті і нарікати на свою недалекоглядність та довірливість.

Тепер, будучи татом чудової донечки, точно знаю, що батьки бажають своїм дітям лише добра. Тож якщо вони забороняють щось робити, у цьому, напевно, є сенс, і не слід на них ображатися. Але й батькам теж не варто впадати у крайнощі і забороняти геть усе.

Найкраще, на мою думку, завжди і у всьому шукати компроміс. Бо лише розуміючи одне одного, в чомусь поступаючись, а деколи і наполягаючи на своєму, можна зберегти хороші стосунки між членами родини.

Віктор Миронець.

Фото Євгена Добриніна.