Пісенний Спас

Пісенний Спас

Наші життєві дороги часто перетинаються із шляхами інших. І хоч найчастіше на цьому все закінчується, іноді буває так, що людські долі деякий час крокують поряд, після чого знову розходяться, залишаючи одна одній лише спогади, приречені поступово зникнути під шарами нових вражень. Та є люди, пам'ять про яких живе в тисячах сердець, а отже, таким чином захищена від забуття. Тож їхні душі невмирущі, навіть якщо вмирають тіла.

Для багатьох українців, особливо житомирян, такою особистістю є композитор, бард, поет, письменник, професор Житомирського державного університету ім. Івана Франка Володимир Шинкарук, кілька тисяч прихильників творчості якого нещодавно прийшли до Житомирського міського парку культури та відпочинку, аби не пропустити початок фестивалю «Пісенний Спас» імені видатного земляка.

На фестивальній сцені добрими словами і піснею згадали митця Ніна Матвієнко, Володимир Талашко, Анатолій Гнатюк, Анжеліка Рудницька, Тетяна Піскарьова, Олександр Пономарьов, Артем Кондратюк, учасники відомого на Житомирщині ансамблю «Древляни», хорової капели «Орея» та багато інших українських виконавців. Особливо зворушливо і символічно звучали пісні маестро у виконанні його доньки, заслуженої артистки України Ірини Шинкарук, яка також була ведучою цього мистецького дійства.

Як зізналися учасники фестивалю, протягом усього концерту їх не полишало відчуття, що Володимир Шинкарук десь поруч, скажімо, за кулісами стежить за дотриманням сценарію та чекає свого виходу на сцену, аби дотепним жартом розрадити глядачів і піснею наповнити їхні душі яскравими, а головне – справжніми, щирими почуттями. І він того вечора таки виступив, щоправда, у відеозаписі на великому екрані, встановленому біля сцени.

У кожного, хто знав Володимира Шинкарука, є бодай кілька особливих спогадів, пов’язаних із дружбою, співпрацею чи просто спілкуванням з ним. І саме їх ми нанизуємо в намисто нашої пам’яті, яке, вірмо, ніколи не розірветься.

Віктор Миронець.

Фото: Mike Kuzmenko.