Я, «Побєда» і Берлін

Я, «Побєда» і Берлін

Погодьтеся, життя – дивна річ. Буває очікуєш від нього одне, а отримуєш натомість зовсім інше. Від цих метаморфоз іноді хочеться вовком вити на Місяць, однак часом буває щастить отримати від нього кращий подарунок, ніж той, на який сподівалися.

Кілька днів тому, шукаючи в столичних книгарнях давно омріяну книжку, випадково натрапив на, як на мене, один з найкращих зразків сучасної гумористичної прози – повість Кузьми Скрябіна «Я, «Побєда» і Берлін». Пройти повз такий фоліант, звичайно, не міг, тож зупинився, аби погортати книгу і прочитати кілька сторінок. Як наслідок, через десять хвилин вийшов з магазину не з тим, за чим прийшов, а з «Побєдою» в руках, яка приємно лоскотала ніздрі запахом друкарської фарби і віщувала масу незабутніх відчуттів.

Логічно розсудивши, що немає сенсу відкладати задоволення, читати почав одразу, їдучи додому в метро. Проте уже на першому діалозі: «Орисько, позич двісті баксів» десь в глибинах мозку почали зароджуватися боязкі сумніви у правильності такого рішення. Повністю занурившись в читання, тоді не надав їм особливого значення. А даремно, бо, коли на наступній сторінці почав читати опис того, як головний герой разом з приятелем прилаштували у щойно купленій «Побєді» «позичений» ними напередодні під покровом ночі танковий акумулятор, почав сміятися так, що на очах виступили сльози. Довелося переводити дух і, під пильним поглядом деяких спантеличених пасажирів, одну-дві хвилини приходити до тями. Після цього, глибоко вдихнувши, повернувся до читання, але не тут то було – знову сміх і знову сльози… Словом, поки доїхав до потрібної станції, отак переривався ще десь приблизно п’ять, а, може, й навіть більше разів. Звідси й перший висновок – якщо вам не байдуже, що про ваш гучний сміх подумають інші, краще не читайте повість «Я, «Побєда» і Берлін» в громадському транспорті та людних місцях. Робіть це вдома і бажано наодинці.

У повісті Кузьми Скрябіна описується досить багато смішних ситуацій, в які головний герой Андрій та його друг Бард, подорожуючи на старенькому автомобілі «Побєда» до столиці Німеччини (тай в самому Берліні теж), потрапляють одна за одною. Однак, думаю, вони сприймалися б не так комічно, як би не яскрава і колоритна мова автора. Звичайно, в повісті вистачає «гострих» слів і суржику, але, на відміну від багатьох тих сучасних письменників, які занадто цим захоплюються, почуття міри Кузьму не підвело. Отже, другий висновок – «Я, «Побєда» і Берлін» – читання для дорослих. Принаймні, для тих, кому виповнилося хоча б 18 років.

Насамкінець, зауважу, що повість «Я, «Побєда» і Берлін» не просто гумористичний твір. Вона має глибокий підтекст. Зокрема, що таки правду кажуть – добре там, де нас нема, бо лише на чужині можна по-справжньому зрозуміти, наскільки добре вдома.

Віктор Миронець.