Хто перший?

Хто перший?

Кажуть, що діти схожі на кішок, які «гуляють самі по собі», адже змусити їх щось робити проти їхньої волі так само складно. От і доводиться батькам вдаватися до різних хитрощів, аби дитина з’їла «ще одну ложку» манної каші, прибрала розкидані іграшки чи швидко зібралася на прогулянку.

На жаль, умовляння і навіть відвертий підкуп солодощами або дозволом подивитися на один мультфільм більше за цих обставин якщо й спрацьовують, то лише один-два рази, а потім знову починається, як кажуть, та сама пісня. Тож слів «не хочу» і «не буду», напевно, батьки бояться чи не найбільше, бо конкуренцію їм може скласти хіба що докучливе «купи», сказане в магазині.

Свого часу ми з дружиною теж пройшли це нелегке випробування. І що тільки не вигадували! Однак донька завжди залишалася непохитною у своєму бажанні чинити по-своєму, а не так, як її просять. Та, хоч як дивно, саме така поведінка згодом й стала ключем до вирішення проблеми.

А сталося от що. Коли нам набридло протистояння, ми обрали позицію невтручання, мовляв, «хочеш – їж, хочеш – не їж» або «не бажаєш одягатися – залишайся без прогулянки». Спочатку донька сприйняла це як перемогу, але дуже швидко їй стало нудно і вона сама запропонувала хороший спосіб стимулювати її до діяльності.

Його зміст полягає у суперництві. Іншими словами, якщо потрібно швидко зібратися, скажімо, на заняття із хореографії, дружина починає повільно рахувати до п’ятдесяти, а ми з донькою змагаємося, хто першим за цей час одягнеться. Що стосується їжі, то тут рахуємо кількість з’їдених котлет, млинців, вареників, ложок супу чи пюре. Звичайно, я підігрую і майже завжди програю. Це, до речі, теж важливий момент, адже старання завжди повинні винагороджуватися. У нашому випадку нагорода – відчуття перемоги.

Діти люблять ігри та змагання. Тож спробуйте цим скористатися, щоб вирішити проблему непослуху.

Віктор Миронець.

Фото Марії Панової.