"Подарунки" з неба

"Подарунки" з неба

Розмірковування про культуру нашої поведінки досить часто з'являються на сторінках різних друкованих та електронних засобів масової інформації. Крім того, заклики підтримувати чистоту на вулицях міст, селищ і сіл доносять до нас також теле- і радіохвилі. Здавалося б, такий насичений інформаційний підхід до справи обов'язково має бути дієвим, однак віз, як кажуть, й нині там. Не хочемо ми вчитися. І це – незаперечний факт.

Більше того, проблема чистоти довкілля поступово породжує іншу не менш загрозливу тенденцію – серед нас усе частіше стали траплятися індивіди (назвати їх мислячими людьми важко), яким ліньки не те що дійти до найближчої урни, аби викинути лушпиння від насіння, порожню пляшку чи обгортку від морозива, а й навіть ступити кілька кроків від власної квартири до внутрішньо-будинкового сміттєпроводу. А навіщо, коли значно простіше викинути з вікна? І байдуже, що у кращому разі можна зіпсувати настрій і додати плям на одязі перехожих, у гіршому ж – когось із них травмувати. Головне, щоб собі було зручно. Це вже не кажучи про нещасних двірників, яким усе доводиться прибирати, і тих сусідів із нижніх поверхів, у яких незасклені балкони.

До жертв подібних вчинків належу й сам, оскільки живу на третьому поверсі. І якщо інші сусіди генеральне прибирання на балконах проводять, як правило, раз на рік навесні, то я це змушений робити чи не щотижня. Серед "приємних" знахідок найнебезпечніші, звичайно, недопалки, оскільки, хоч і не складаємо на балконі легкозаймистих матеріалів, усе може трапитися. Допікають і упаковки різного розміру, різноманітні обгортки, порожні пластикові пляшки, використаний одноразовий посуд і часом навіть картопляне лушпиння.

Нещодавно ж, прийшовши з роботи, не без здивування виявили на балконі поламану гостроконечну парасольку, яка дивом не розбила вікно в кімнату. Добре, що нікого не було вдома й усе обійшлося. Страшно навіть припустити, яка біда могла б трапитися, якби на місці падіння цього "гостинця", не дай Боже, хтось стояв. Особливо донька, яка навіть улітку тримає там годівницю для птахів і кожного дня сама підсипає туди хлібні крихти.

Часом дружина іронічно зауважує, що хоч би раз упала пачка грошей, але ж ні, кидають усілякий непотріб. І найприкріше – визначити, в якій квартирі чи квартирах живуть такі "висококультурні" люди, не вдається, бо над нами ще тринадцять поверхів.

Тож як тут не згадати народну мудрість про те, що чисто не там, де прибирають, а насамперед там, де не смітять. І хоч ці слова вже давно, м'яко кажучи, затерті до дір, вони все одно найкраще виражають те, як повинні себе поводити цивілізовані люди, до яких, хочеться вірити, всі ми теж належимо.

Віктор Миронець