Заслужити повагу
З дитинства
нас вчили, що старших, а особливо людей похилого віку, потрібно поважати,
поступатися місцем в громадському транспорті, пропускати вперед, допомагати
нести важку поклажу тощо, бо вони здобули право на таке ставлення представників
молодших поколінь своєю працею. Однак, на жаль, дехто з пенсіонерів іноді
забуває важливу заповідь: «Стався до інших так, як хотів би, щоб ставилися до
тебе», тож своєю зверхньо поведінкою до оточення, м’яко кажучи, не сприяє
виникненню у інших бажання їм допомогти.
«Я заслужив»,
«мені всі винні», «без мене у вас нічого не було б»… Прикро, але таку життєву
позицію має багато літніх людей. І це при тому, що ніхто нікому нічого не винен
і не зобов’язаний. По-перше, відрахування із зарплати громадян працездатного
віку, і молоді зокрема, є основним джерелом наповнення бюджету Пенсійного
фонду. Отже, пенсія – це і є винагорода старшим від молодших за отриману раніше
можливість стати на ноги. А по-друге, чи часто поважні чоловіки із сивиною на скронях
та мудрі жінки самі поступаються місцем вагітним і пасажирам з маленькими
дітьми чи пропускають їх у довгій черзі?
До речі, черги
у нашому суспільстві давно стали лакмусовим папірцем, який визначає рівень
людяності. Хочеш дізнатися справжню сутність людини? Постій разом з нею в
черзі. Найкраще – у банківській установі в останній день оплати комунальних
послуг. Я, наприклад, і досі під враженням від останнього походу з платіжками
до найближчого від дому відділення банку.
А сталося от
що. У «хвості» довгої черги до кас стояла молода мама з немовлям на руках. Поки
дитя спало, проблем не було, однак коли почало хникати, по черзі пронеслася
хвиля невдоволення. Знаючи, як важко з малою дитиною довго чекати, запропонував
іншим пропустити молоду маму. І почалося найцікавіше – напівсонні бабусі та
дідусі прокинулися і вилили на мене стільки бруду, що на не один рік наперед
вистачить. Перемир’я у словесній дуелі настало лише після того, як до мене
приєдналося інші молоді люди. Разом нам вдалося «відбитися» від невдоволених
відвідувачів і провести жінку з немовлям до каси.
Аби ситуація
була зрозумілішою, зауважу, що просторе відділення банку, в якому відбулася
подія, влітку капітально відремонтували і встановили для клієнтів зручні м’які
дивани та кулер із безкоштовною водою. Завдяки ж роботі кількох кас навіть
велика черга там просувається доволі швидко. Тому, пропустивши молоду маму,
інші затрималися б максимум на одну-дві хвилини. Однак в пориві навчання
«непутящої» молоді життю це навряд чи хтось із літніх людей зауважив.
Звісно,
стригти усіх під один гребінець неправильно. Зрештою, таку поведінку теж можна
пояснити – у кожного бувають вдалі й не дуже дні, особливо коли життя
випробовує нас на міцність. Та за будь-яких обставин потрібно залишатися людьми,
пам’ятаючи, що поважають не тільки за вік, досягнення чи заслуги, а насамперед
за поведінку та ставлення до інших.
Віктор Миронець.
Фото: www.segodnya.ua
Комментариев нет:
Отправить комментарий