Про відповідальність

Про відповідальність

«Не копай іншому яму, бо сам упадеш», - говорить народна мудрість. І якби частіше прислухалися до цієї та інших слушних і перевірених часом порад, можливо, негативу в світі було б набагато менше. Однак усі ми люди, а людині, як відомо, властиво помилятися. Це природно. Прикро лише, що не кожний з нас має мужність визнавати помилки й відповідати перед сумлінням та суспільством за свої вчинки.

У психології відповідальність трактується як «покладене на кого-небудь чи взяте будь-ким зобов’язання звітувати про свої дії і визнавати себе винним за можливі їх наслідки». Іншими словами, це – здатність передбачати наслідки своїх рішень, пам’ятаючи, що кожний наш вчинок так чи інакше порушує інтереси  інших людей.

На жаль, сьогодні суспільні моральні принципи та норми, м’яко кажучи, дещо занепали. Рівень усвідомлення відповідальності теж низький. Натомість суспільством заволоділо ненаситне прагнення матеріальних благ, іноді навіть буд-якою ціною. Якщо говорити про крадіжки, шахрайство чи інші вчинки, які тягнуть за собою кримінальну та адміністративну відповідальність, усім зрозуміло – це аморально і ганебно. А дрібніші й, на перший погляд, не такі вже й негативні речі ми часто забуваємо.

Та, виявляється, не обов’язково вчинити щось дуже страшне, аби потім відповідати за це. Наприклад, переходячи вулицю у недозволеному місці (погодьтеся, чи не кожен час від часу цим грішить), ми теж чинимо недобре, бо свідомо провокуємо можливу дорожньо-транспортну пригоду. Так само до непоправних наслідків може призвести, скажімо, залишений надовго обігрівач або увімкнена у зоні досяжності маленьких дітей праска. До речі, лікарі зауважують, що більш як половина малюків потрапляє до них саме через халатність і безвідповідальність батьків.

Погодьтеся, до цих слів варто прислухатися і зробити висновки. Насамперед усвідомити – безвідповідальність завжди пов’язана з байдужістю, легковажністю та надмірною самовпевненістю.

Віктор Миронець.