Україна – це ми

Україна – це ми

Кольорів і їх відтінків багато, однак з усієї палітри забарвлень сьогодні особливо популярні два – жовтий та блакитний, які за кілька місяців заполонили українські міста та села. Кольори державного прапора можна побачити всюди – на автомобілях, будівлях, мостах, під’їздах та стінах будинків, у деталях одягу і навіть у макіяжі жінок.

Не менш популярні пісні, вірші та художні твори, присвячені тривожним подіям у державі. З кожним днем їх з’являється все більше, так само, як і патріотичних фотографій у соціальних мережах. Крім того, відбувається багато різноманітних культурних та спортивних заходів, зокрема виставки сучасних митців, фестивалі, флешмоби, вело- та автопробіги, головна мета яких – засвідчити любов до України.

Модним явищем стали також вуличні графіті (малюнки на стінах будинків, парканах чи інших об’єктах) у традиційному українському стилі. Жовтоголові соняшники, червона калина, маки та волошки «виростають» нині там, де раніше були незрозуміле малярство та нецензурні написи. Більше того, чимало з цих картин можна назвати шедеврами вуличного живопису, і це особливо тішить.

Існують різні думки з приводу того, що ж спонукає українців до такого стрімкого пориву оточувати себе національною символікою. Однак хоч кожен має власні мотиви додавати жовто-блакитні тони у своє життя, за словами психологів, насамперед це – один із способів висловити внутрішню позицію та душевний стан. І якщо символіки так багато, то це хороший знак, який говорить про початок масового відродження національної свідомості і, як наслідок, прагнення засвідчити, що всі ми – і є Україна. До того ж жовтий та блакитний кольори дуже добре поєднуються, а це розширює можливості їх застосування та комбінування.

Звичайно, знаходяться й ті, хто вважає, що символіки навкруг нас забагато, тож настав час трохи знизити темп її поширення. Та нині, коли країна переживає скрутні часи, будь-яка ілюстрація єдності думок і дій набуває особливого значення, бо, хоч це й звучить трохи дивно, сприяє подоланню кризових явищ. Адже відповідь на запитання: «Якого я роду-племені?» – перший крок на шляху до кращого майбуття. Свого та країни в цілому.

Віктор Миронець.