А поговорити?

А поговорити?

Кажуть, що два вуха і один язик у нас для того, щоб більше слухати і менше говорити. Однак є люди, спілкуючись з якими здається, що у них не один, а – два чи навіть й більше язиків. Ми називаємо їх балакунами і, коли це можливо, намагаємося уникати зайвих виснажливих розмов з ними. Щоправда, це не просто зробити, бо ласих до розмов на «будь-які теми» пустомель можна зустріти скрізь – в черзі до лікаря, під час прогулянки, магазині, громадському транспорті, на роботі.

Здатність балакунів говорити вражає. Так само, як і знаходити теми для розмов. Хоча, правду кажучи, відсутність спільних інтересів із співрозмовником їх не лякає. Для них головне – процес, а не суть розмови. Більше того, балакуну не обов’язково знати людину для того, щоб розповісти про «наболіле». Тож іноді складається враження, що вони говорять самі з собою, не помічаючи наших натяків на відсутність інтересу до їхніх розповідей або й відверте роздратування.

Беззмістовне і нескінченне марнослів’я балакунів дуже стомлює. Адже вони можуть безперервно годинами описувати свої покупки, розказувати про те, як готували сніданок чи вигулювали пса. При цьому не дозволяють співрозмовнику навіть слова сказати. Протистояти балакунам важко ще й тому, що вони на диво легко ображаються, коли їх просять зупинитися. Тож якщо розмовою докучає той, з ким не хочеться сваритися (наприклад, родич, друг чи колега), ми змушені вислуховувати його нескінченну розповідь. Так само багатьом з нас почуття такту не дозволяє грубо обривати розмову і з надокучливими незнайомцями, які поспішають донести до нас важливу, а головне – цікаву з їхньої точки зору інформацію.

Та вихід усе ж є. Як зауважують психологи, найкраще в таких випадках діє вміння абстрагуватися і сприймати нескінченний надокучливий монолог балакуна як звичайний фон. Адже, погодьтеся, з часом звикнути можна навіть до шуму електродрилі, не кажучи уже про мову людини. Іншими словами, не звертайте на настирливого співрозмовника увагу. У свою чергу, якщо й вам засвербить поділитися, як то кажуть, наболілим, подумайте, чи потрібно надокучати комусь своєю балаканиною.

Віктор Миронець.

Фото Євгена Добриніна.