Новини «про війну»

Новини «про війну»

Події, які відбуваються на Сході України, так чи інакше торкнулися кожного. На жаль, знають та говорять про них також наші діти і не лише підлітки, а й навіть дошкільнята. Однак, якщо старшокласники, хоча б частково, можуть самостійно аналізувати отриману інформацію і робити висновки, то малолітні хлопчики та дівчатка цього не вміють, наївно вірячи всьому, що їм кажуть.

Як правило, старші дошкільнята та молодші школярі більшість новин чують у переказі своїх однолітків – одногрупників або однокласників. Причому поширюється така інформація у їхньому середовищі переважно в кращих традиціях гри у зіпсований телефон. Іншими словами, щось десь краєм вуха почув, трохи добавив від себе і розказав іншому, а той, так само «прикрасивши» інформацію кількома власними словами, переказав ще комусь. Як наслідок, утворюється далека від істини чутка або новина, яка має дуже мало спільного із першоджерелом.

Наприклад, минулої осені моя шестирічна донька була впевнена в тому, що на війні умисно в першу чергу вбивають дітей. Це її лякало до сліз, зупинити які часом було не просто. Хто таке їй сказав, вона так і не зізналася, зауваживши лише, що це був «один хлопчик з їхньої групи».

А нещодавно по дорозі до дитячого садка вона несподівано запитала про те, кого на війні (АТО вона, як і багато інших дітей, називає війною) більше – добрих солдатів чи поганих? Звичайно, відповів, що добрих. На превеликий жаль, така лаконічна відповідь не задовольнила дитячу допитливість, тож почув наступне запитання: «А знаєш чому добрих більше?» Поволі наша розмова переходила у небажане русло і я вирішив якнайшвидше її завершити, поставивши крапку відповіддю: «Не знаю». Але не тут то було, бо донька одразу взялася пояснювати мені причину такого стану речей.

За її словами, усе до банальності просто. Погані дяді стараються якнайбільше награбувати, тому «їхні руки зайняті золотом і вони не можуть дістати свої мечі, щоб битися». А от у добрих лицарів таких проблем немає, їх залишається більше і вони завжди перемагають.

Після цієї розмови довго не міг оговтатися. Головним чином через усвідомлення того, що будучи по-дитячому простодушними, наші сини та доньки водночас можуть так тонко сприймати навколишній світ. А ще – неабияк бентежить, що з-поміж різних запитань маленьких чомучок дедалі частіше трапляються ті, що стосуються тривожних подій, невільними свідками яких їм довелося стати. Бо ж на все свій час і думати вони повинні про те, скажімо, чому трава зелена, а не для чого люди вкорочують одне одному віку.

На жаль, під поняттям «захист дітей» ми насамперед розуміємо охорону від фізичних небезпек. Однак не меншого захисту потребує також і їхнє психологічне здоров’я, на яке сьогодні особливо негативно впливають розмови на так звані воєнні теми. Саме тому, перед тим, як обговорювати при дитині АТО, ДТП і будь-які інші трагічні події, дивитися у її присутності новини або художні фільми з елементами насильства, добре подумайте над можливими наслідками такого вчинку. Зокрема, врахуйте, що ті діти, які розповсюджують новини «про війну» в дитячих садочках і молодших класах, зазвичай чують їх удома.

У наших дітей має бути, наскільки це, звичайно, можливо сьогодні, безтурботне дитинство, і чим пізніше їх почне цікавити тема війни, тим краще буде для всіх.

Віктор Миронець.