Поставтеся з розумінням

Поставтеся з розумінням

Нинішній навчальний рік – особливий, адже активно впроваджуються зміни, котрі ознаменували початок масштабного реформування вітчизняної системи як середньої, так і вищої освіти. Зокрема автори нововведень закликають вчителів бути більш гнучкими щодо оцінювання. Правильно це чи ні – покаже час, однак, принаймні на думку вчителів, кращого способу фіксувати успішність, ніж оцінки, немає. Інша справа, як ми їх сприймаємо і які висновки робимо, переглядаючи щоденники своїх синів та доньок.

Насамперед варто визнати, що будь-яку дитину – і двієчника, і відмінника – шкільні оцінки тримають якщо не у страху, то в постійному напруженні. І найчастіше його формують саме батьки, для багатьох з яких оцінки дуже важливі, про що вони не забувають постійно нагадувати своїм дітям. Звичайно, школяр-відмінник – велика гордість батьків, але перегинати палицю не варто. Інакше існує небезпека, що постійна тривога, побоювання не впоратися з покладеною відповідальністю, страх втратити авторитет в однолітків і прихильність батьків можуть мати непередбачувані наслідки.

Коли наша донька стала першокласницею, одразу з дружиною домовилися не зациклюватися на оцінках. Головне – щоб вона була щасливою, товариською, не закомплексованою, займалася улюбленими справами і навчилася впевнено крокувати по життю, а усі ці «дванадцятки», «дев’ятки» і «сімки» – справа другорядна. Результат – маємо одну з найкращих учениць у класі, оскільки страх перед оцінками не заважає їй проявляти свій потенціал.

Про яку дисципліну може йтися у молодших класах, якщо юні школярі, попри те, що на їхні плечі несподівано звалився тягар відповідальності та різних вимог, ще залишаються насамперед дітьми? Наприклад, у доньки-другокласниці є улюблена м’яка іграшка, з якою вона й досі спить, але це не заважає їй добре навчатися. Звичайно, порядок у класі мусить бути, але ж не за надто суворими принципами.

На щастя, перша вчителька доньки зуміла зацікавити і заохотити її та багатьох інших учнів класу до навчання, однак чимало роботи перепадає також батькам. Насамперед це стосується допомоги у подоланні стереотипів на кшталт обов’язково мати красивий почерк, нерухомо сидіти протягом уроку, страху самостійно виправляти помилки, зайвий раз перепитати незрозуміле чи вийти до туалету.

Погані оцінки – явище неприємне. Разом із тим, помічаємо ми це чи ні, діти мають багато власних турбот, а надміру драматизовані батьками переживання не додають здоров’я та настрою ні їм, ні нам. Тож намагайтеся бути лояльними і не перегинати палицю, особливо в тому, що стосується навчання.

Віктор Миронець.

Фото автора.