Полювання (на) шпигуна триває

Іноді можна
почути думку, що фентезі чи не найпростіший літературний жанр. Мовляв, закинув
героїв у середньовіччя, описав декілька битв з чаклунами чи драконами і маєш
роман. Насправді ж фентезі, як і будь-який інший різновид письменницької
творчості, вимагає від автора не лише таланту, а й також готовності вперто працювати протягом всього часу створення
історії, майстерно продумувати та вимальовувати пейзажі, характери персонажів
і, звичайно, події. До речі, цей жанр теж виявив багато молодих талантів, як
от, наприклад, Оршуля Фариняк, яка дебютувала у 2014 році з романом «Айхо, або
Подорож до початку», згодом названим його шанувальниками «українським Гаррі
Поттером».
На початку
2015-го світ побачила друга книга майбутньої трилогії «Айхо, або Полювання (на)
шпигуна». Новий роман так само захоплює з перших прочитаних рядків, однак, як
на мене, головна особливість другої частини «Айхо…» в тому, що події в ній
розгортаються дещо не так, як мали б, з точки зору читача.
Принаймні, коли я
прочитав першу частину, виникло відчуття: якщо нарешті, після довгих митарств
та випробувань, Айхо добрався до омріяної Шанталії, знову зустрів там діда
Радо, познайомився з майстром Каро і знайшов прихисток на території
легендарного Університету Природознавства, за логікою речей шукати відповіді на
запитання мало б стати бодай трохи легше. Іншими словами, повинен був
спрацювати принцип «гуртом і батька легше бити». Та уже на початку роману стало
зрозумілим, що розраховувати на допомогу тих, від кого її в першу чергу
очікував Айхо, йому не завжди вдасться. А тут ще й стало відомо, що в Класі
Правиці, де навчається головний герой, завівся шпигун, якого будь-що потрібно
виявити і знешкодити, попутно намагаючись розгадати таємницю Вісьмох.
Віктор Миронець.
Комментариев нет:
Отправить комментарий