Справжня краса – природна

Справжня краса – природна

Багато жінок, прагнучи бути красивими, наважуються на різні експерименти над своєю зовнішністю. І добре, якщо це бажання дає користь. Однак, на жаль, часто наслідування жорстких шаблонів  поведінки завдає удару не лише по гаманцю, а й, що особливо прикро, шкодить здоров’ю. При цьому, іноді представниці прекрасної статі навіть не замислюються, чи сподобається результат тим, для кого вони стараються. Як наслідок – нерідко їхні зусилля бувають марними і залишаються непоміченими або недооціненими чоловіками.

Так само ніяк не можу зрозуміти, чому світ божеволіє від модних течій та тенденцій і навіть жадані параметри 90–60–90 багатьом уже здаються повнотою. Адже краса – поняття відносне. Насамперед, вона повинна бути природною, а головне – здоровою. Саме тому, любі жінки, не випробовуйте і не мучте власний організм зайвими дієтами та часто непотрібними «модними» клопотами. Просто живіть, цінуйте себе й радійте життю. Повірте, ми любимо вас такими, якими ви є.

Віктор Миронець.

Фото: http://fotopoisk.com.ua

Холодильні правила

Холодильні правила

Якщо скласти рейтинг користі кухонної техніки, холодильник посяде в ньому одне з головних місць. Адже завдяки здатності зберігати свіжість і корисні властивості продуктів він неабияк допомагає економити кошти сімейного бюджету. Щоправда, лише за умови дотримання правил так званого товарного сусідства. Інакше, навпаки, можна «нажити» додаткових витрат.

На жаль, ми не часто замислюємося над цим, тож часом нашпиговуємо холодильник продуктами, яким там не місце. Зокрема багато хто зберігає у такий спосіб хліб, хоч під дією низької температури він швидше засихає, а підвищена вологість сприяє появі цвілі. Так само холоду не люблять картопля, морква, цибуля, часник, томати, гарбузи, кабачки, баклажани, яблука, груші, дині, всі екзотичні (а отже, звиклі до тепла) фрукти та банани, які краще зберігаються за кімнатної температури.

Не варто тримати в холодильнику мед, оскільки його біохімічні речовини руйнуватимуться і від користі продукту не залишиться й сліду, а також шоколад – під дією холоду його органолептичні властивості значно погіршуються. Що ж до консервів та варення, вони чудово обходяться без холодильника, в якому лише даремно займатимуть корисну площу. До того ж банки з консервами важкі і додатково навантажують його, змушуючи використовувати більше електроенергії.

Та й продукти, які потребують низької температури, не можна тримати в холодильнику надто довго. Так, наприклад, готові страви зберігайте не більше 2–3 днів, салати, заправлені майонезом, – 5 год., сир – до 2 тижнів, яйця – 7 днів, охолоджене м'ясо, рибу та ковбасні вироби – 4 дні. На верхніх полицях холодильника добре зберігати молочні продукти, на середніх і нижніх – м'ясо, рибу та готові страви. Дверцята ж підійдуть для яєць, соків, мінеральної води. Всі продукти особливо із вираженим запахом) доцільно ховати у поліетиленові пакети або спеціальні контейнери. Так у них довше утримуватиметься волога і, як наслідок, подовжиться термін придатності, збережуться смакові якості та зовнішній вигляд.

Останнім часом спостерігається тенденція щодо зміни пріоритетів у заготівлі продуктів про запас на користь домашнього заморожування. Це зрозуміло, адже при заморожуванні зберігається до 80% корисних речовин, а при консервуванні – лише близько 30%. Проте хоч морозильна камера може значно збільшувати «тривалість життя» продуктів, зловживати цим не варто. Тому зберігайте в ній овочі та фрукти не більше року, морепродукти та рибу – до 3-х, а м'ясо – до 6 місяців.

Насправді у тривалому зберіганні продуктів немає нічого складного. Головне – дотримуватися двох важливих правил. По-перше, не робити надмірних запасів, бо навіть у продуктів тривалого зберігання, термін придатності не безкінечний. По-друге, готуйте стільки, скільки можете з'їсти, і не доведеться викидати зайве.

Віктор Миронець.

Художник Едуард Березовой.

(http://caricatura.ru/art/kumifei/url/parad/kumifei/2242/)

Їстівні золото та срібло

Їстівні золото та срібло

Людський організм – це складний механізм, утворений з багатьох елементів, кожен з яких відіграє важливу роль. Зокрема наявні в ньому золото та срібло, які належать до групи так званих ультрамікроелементів.

Кількість цих дорогоцінних металів – мікроскопічна, що компенсується їх високою біологічною активністю. Приміром, вони нейтралізують хвороботворні бактерії, нормалізують роботу і зміцнюють серцево-судинну та імунну системи. Більше того, до срібла бактерії не набувають стійкості, чим, до речі, не можуть похвалитися антибіотики. Причому, на відміну від антибіотиків, срібло діє винятково на бактерії та віруси і не шкодить корисній мікрофлорі.

Цікаво, що елементи золота містить лише кукурудза. Саме тому лікарі рекомендують хоч раз на місяць їсти кукурудзяну кашу, а влітку – не відмовлятися від задоволення поласувати вареними качанами. Щоправда, кілька десятиліть тому німецькі вчені спробували добути золото з води, однак відмовилися від цього задуму, оскільки для того, щоб отримати 100 г благородного металу, знадобилося переробити понад 100 т води. Тому кукурудза й досі залишається поза конкуренцією.

Щодо срібла, то джерел його надходження в організм більше. Наприклад, овочі, фрукти та м’ясо. Крім того, цей елемент міститься у спеціально збагаченій воді. Її можна придбати в магазинах або провести спеціальну обробку самостійно. Для цього воду необхідно тримати у срібній тарі або у ємкість з нею покласти срібні предмети – монети, прикраси чи столові прибори.

Однак якщо в житті дорогоцінні метали можуть неабияк прислужитися, то їх надлишок в організмі, навпаки, шкідливий. Тож надходити золото та срібло повинні лише у необхідній для його нормальної роботи кількості.

Віктор Миронець.

Дорожче – не завжди краще

Дорожче – не завжди краще

Протягом кількох останніх десятиліть ставлення до їжі більшості людей докорінно змінилося, і сьогодні домінує неписане, однак часто деклароване лікарями та вченими правило про те, що їжа повинна бути не лише смачною, а й корисною і головне – не шкодити здоров’ю. У свою чергу факторів, які впливають на вибір продуктів, багато. Зокрема і так званий гіпноз ціни.

Суть його полягає в тому, що на рівні підсвідомості дорожча продукція здається кращою, безпечнішою, привабливішою та смачнішою. Адже, за логічним припущенням пересічного споживача, для її виготовлення повинні використовувати більш якісні складники. Тим часом тестування «всліпу» товарів одного сегменту різних виробників показують, що покупці зазвичай не помічають різниці між ними.

Це зокрема підтвердив недавно проведений науковцями Корнельського університету (США) експеримент, під час якого понад сотні відвідувачів одного із ресторанів Нью-Йорка було запропоновано заплатити різні суми (4 та 8 доларів) за однакові страви, а потім оцінити їх смак. З’ясувалося, що враження тих, хто заплатив дорожче, були набагато кращими, ніж тих, хто зекономив. Як пояснюють автори дослідження, в людській ментальності міцно вкоренилося правило, мовляв, ми отримуємо тільки те, за що заплатили, тож дешевша їжа сприймається як менш якісна.

До речі, маркетологи часто використовують цю особливість у своїй роботі і з допомогою цін доволі ефективно маніпулюють вподобаннями споживачів. Наприклад, якщо один продукт коштує хоча б на 10–20 копійок дешевше, то для багатьох покупців його вартість стає відправною точкою визначення привабливості всіх інших таких самих товарів. Як наслідок, перевагу віддають, хай навіть на кілька копійок, але все ж дорожчому, а значить, на думку покупця, – кращому. Щоправда, цей прийом спрацьовує, лише доки споживач скуштує обидва продукти. За таких обставин ціна не матиме значення, бо вирішальну роль уже відіграватимуть безпосередні враження покупця.

Гіпноз ціни може бути дуже сильним, однак подолати його не так важко, як може здатися на перший погляд. Просто перед тим як щось купити, потрібно думати, порівнювати та аналізувати, бо дорожче не завжди означає якісніше.

Віктор Миронець.

Фото: http://republikakobiet.pl/inspiracje/czym-jest-regifting/

Риба з тіста і текСТИЛЬНИЙ зайчик

Риба з тіста і текСТИЛЬНИЙ зайчик

Як гадаєте, що буде, якщо взяти трохи креативу та наполегливості, додати туди частку душі і посипати усе дрібкою непосидючості? Правильно, отримаємо АРТ-Пікнік Слави Фролової. А якщо ретельно перемішати страву і прикрасити її родзинкою – любов’ю до дітей, то це, друзі, уже рецепт зимового дитячого АРТ-Бранчу.

У нашої родини, як і, переконаний, у тисяч інших сімей, склалися особливі стосунки з АПСФ, тож після того як фінішував його другий сезон, донька постійно запитувала про те, коли ми знову «поїдемо на пікнік». Відповідав їй, що доведеться кілька місяців потерпіти, бо зимою на ВДНГ холодно. Певна річ, така відповідь її не влаштовувала і на мене сипалася нова порція запитань. Порятунок, так зазвичай часто буває, прийшов несподівано і саме тоді, коли на нього уже й не сподівався. Як наслідок, минулими вихідними «на всіх парах» помчали у металевій колісниці столичного метрополітену в Jaguar Lounge, аби взяти участь у дитячому АРТ-Бранчі. До речі, переступивши поріг цього респектабельного закладу, одразу зрозумів, що таки не даремно часточка АПСФ оселилася саме тут. Адже африканський інтер’єр ресторану органічно доповнювала весела дітвора, схожа на маленьких веселих і галасливих дикунів, у хорошому сенсі цього слова, звичайно.

Навчання театральній пантомімі, ліплення риби з солоного тіста, незвичний спосіб вивчення таблички множення, танцювальний майстер клас та виготовлення стильного, даруйте за каламбур, текстильного зайчика… Усе це так захопило, що не лише діти, а й навіть дорослі надовго позбулися відчуття реальності, яке знову знайшли уже тоді, коли настав час розбігатися по домах. Після цього були довгий процес прощання доньки з новими друзями, гра «у слова», котра закінчилася тільки поблизу нашого будинку, і спільне випікання майже до ночі смачного печива. Але це, як то кажуть, уже зовсім інша історія.

Віктор Миронець.

Фото Романа Рудакова.

(http://geometria.ru/places/jaguar-lounge/events/825258)

Mozart vs Shakira

Mozart vs Shakira

У нас в редакції надзвичайно популярна примовка: «Моцарт наспівав». Іншими словами, великий композитор за даних обставин виступає в ролі своєрідної редакційної Музи. І якщо у когось із журналістів (а таке іноді буває з кожною творчою людиною) пропадає натхнення, то нарікання (із обов’язковою гнівною реплікою: «Чого мене ігноруєш?») сиплються саме на його бідну голову. Зате, коли усе, як кажуть, гуд, Моцарту виражається найвища пошана. Так-от, донедавна, коли потрібно було увімкнути мозок, Моцарт мене завжди виручав – я включав створені ним неперевершені твори для фортепіано і… вперед за орденами!

Однак кілька місяців тому стався великий збій – усе полетіло шкереберть і музика Моцарта більше не надихає на роботу так як раніше. Та найцікавіше, що місцем великого композитора непомітно і несподівано для мене заволоділа відома і талановита співачка Шакіра. Саме її пісні звучать тепер у моїх навушниках, коли строчу чергову статтю. І це, скажу вам, й справді допомагає. А що ж тоді Моцарт? Зізнаюсь чесно, з ним продовжую підтримувати дружні стосунки. Просто наша співпраця перейшла на значно вищий рівень – його музика нині допомагає не в роботі, а у творчості. Ось такий контраст: Mozart vs Shakira – битва, у якій немає переможця і переможеного.

Віктор Миронець.

Фото: http://rewalls.com

…Та гості нашого міста

…Та гості нашого міста

Не секрет, що в столиці і великих містах існує більше можливостей реалізувати свої таланти і здібності, ніж десь на периферії. От і їдуть туди вихідці з невеликих населених пунктів у пошуках кращої долі. Офіційно таких людей називають «гостями міста», неофіційно – «провінціалами».

Поняття «провінційність» існує не одну сотню років і, що цікаво, ніколи воно не було суто географічним, бо залежить, насамперед, від рівня культури, самосвідомості і самодостатності кожної людини. Адже, погодьтеся, можна усе життя прожити в столиці і бути добровільним заручником стін власного помешкання, жодного разу не побувати у театрі і красу свого міста споглядати на екрані телевізора. А можна навпаки живучи у невеликому містечку чи навіть у селі бути активною людиною з широким кругозором чи митцем, творами якого захоплюються далеко за межами України. Словом, було б бажання, а усе інше, як кажуть, додасться.

Звичайно, не усім дано писати вірші, малювати прекрасні картини і створювати музичні шедеври, однак, будьте певні, у вас теж є свої таланти, оскільки навіть комунікабельність та уміння знаходити спільну мову із своїм оточенням можна сміливо назвати Божим даром. Не кажучи уже про інші людські чесноти.

Саме тому, якщо вас назвуть провінціалом, не поспішайте брати сказане близько до серця. По-перше, самодостатню і духовно багату людину навряд чи турбуватиме звідки ви приїхали, і вона вас так не назве. Як правило, на вищу сходинку від інших себе ставлять особи із часто безпідставно завищеною самооцінкою. По-друге, більшість видатних письменників, музикантів, вчених та відомих громадських діячів вихідці з провінції. І хоч є багато різних думок, які намагаються пояснити цей факт, майже усі вони стверджують, що життя на периферії ліпше стимулює людину до самоствердження і боротьби за краще місце під сонцем.

Звичайно, як і з будь-якого іншого правила, тут теж існують винятки і народження в провінції, так само як і у великому місті чи столиці, зовсім не гарантує успіху, якщо до його досягнення не докласти бодай мінімум зусиль.

Віктор Миронець.

Ще більше творчості

Ще більше творчості

Здавалося б, один рік – краплина в морі часу, і його замало, аби будь-яке велике починання дало хороший результат. Однак маючи бажання та наполегливість, можна, як кажуть, гори зрушити з місця. І святкування першої річниці створення художньої галереї «Arka» ще раз довело – у житті немає нічого неможливого.

Як і належить творчим людям, організатори зуміли органічно поєднати кілька подій – презентацію арт-центру «Arka» та двох нових виставкових майданчиків, які діятимуть у Київському академічному Молодому театрі і Київській академічній майстерні театрального мистецтва «Сузір’я». Вони зрештою й стануть місцем проведення багатьох мистецьких заходів – вернісажів, персональних виставок відомих українських художників, постійно діючої експозиції масок, показів кіношедеврів минулих років і знакових сучасних фестивальних фільмів. Крім того, двері галереї, арт-центру та арт-клубу «Культура+» й надалі залишатимуться відчиненими для творчих людей, яким є що презентувати, – письменників, поетів, журналістів, музикантів.

Аби розширити мистецькі горизонти, в арт-центрі «Arka» зважилися також на сміливий експеримент, який полягає у поєднанні театру та хіп-хоп-культури. Цікаво, що вже перший виступ команди найкращих брейк-данс танцюристів України з програмою «Хіп-хоп це…» засвідчив – спроба має всі шанси на успіх.

До свого першого ювілею художня галерея «Arka» прийшла з вагомими здобутками, а головне – її назва стала відомою та знаною у мистецьких колах. Та, як зауважив куратор мистецького проекту Руслан Руно, спочивати на лаврах ніхто не збирається, тож уже найближчим часом на відвідувачів галереї чекає ще більше творчості, а отже, нових цікавих подій. Словом, кожен матиме змогу зробити своє маленьке відкриття, подивившись на все, що стосується мистецтва, під іншим, незвичним кутом зору.

Віктор Миронець.

Фото надане організаторами.

Шоколад по-французьки

Шоколад по-французьки

Довгий час шоколад, точніше його прадавній предок – напій із какао бобів, був відомий винятково як лікувальний засіб. І лише у ХІХ столітті, коли голландець Конрад Ван Хутен винайшов гідравлічний прес для вичавлювання какао-бобів, розпочалася нова, «амурна» ера шоколаду.

Отриману з какао олію винахідник змішав з твердою основою какао-бобів та цукром і після охолодження суміші в спеціальних формах отримав перші шоколадні плитки. Відтоді чоловіки почали тішити шоколадом своїх коханих, підбираючи солодощі під характер і смак дами серця, а сам продукт пережив немало трансформацій. Для шоколаду виготовляли яскраві обгортки, йому надавали різних, часом кумедних, форм, до нього додавали найрізноманітніші начинки.

Сьогодні, як і понад сотню років тому, шоколад є одним із найромантичніших представників великої родини ласощів. Його дарують для засвідчення своїх глибоких почуттів, а також з метою створення незабутньої атмосфери тепла, затишку і невимушеності. Тому традиційний «джентльменський» набір – шампанське, шоколад та квіти ніколи не буде зайвим і допоможе прокласти шлях до серця коханої.

Якщо ж захочете порадувати близьку людину або приємно здивувати гостей, спробуйте приготувати, скажімо, шоколад по-французьки. Для цього 100 г поламаного чорного шоколаду розмочіть у чашці кип’яченої води і поставте на слабкий вогонь. Варіть до повного його розчинення. Поступово додайте три чашки гарячого молока. Коли маса стане однорідною, доведіть її до кипіння і збийте. Подавайте гарячим. У приготуванні цього десерту немає нічого складного, тож дерзайте, вражайте і даруйте іншим радість.

Віктор Миронець.

Арифметика кохання

Арифметика кохання

Здавалося б, про вічне почуття уже сказано і написано стільки, що знайти щось нове у цій тематиці надзвичайно важко. Словом, закохуйтеся й живіть собі спокійно і щасливо. Але ж бо ні, вчені не заспокоюються і постійно намагаються здивувати нас відкриттям нових граней і особливостей цього великого почуття.

Відомо, що існує лише 10 цифр, за допомогою яких утворюються усі числа. І навіть зусиллями всіх математиків світу не можна вплинути на такий стан речей. Зовсім інша справа – наше особисте ставлення до кожної конкретної цифри: хтось полюбляє одиницю, а комусь до вподоби п’ятірка чи дев’ятка.

Однак, попри привабливість тих чи інших цифр, усе ж найбільша слава і любов дістаються вісімці. Можливо, тому, що останнім часом у нас набула популярності стародавня наука фен-шуй та інші східні вчення, в яких вона вважається щасливою і однією із найважливіших, оскільки характеризує багато чеснот, необхідних людині.

А може, насправді цьому сприяють якісь інші фактори, зокрема те, що вісімка не так уже і рідко зустрічається у нашому повсякденному житті. Більшість людей працює за восьмигодинним робочим графіком, Сонячна система складається із восьми великих планет, шахова дошка містить вісім помножених на вісім клітинок, а Вавилонська вежа, за припущенням археологів, складалася з восьми східчастих терас.

Крім того, існує думка, що символ нескінченності – це теж вісімка, щоправда, перевернута на бік. Хоч насправді, ці два знаки абсолютно різні. Цифра вісім зустрічається також у назві багатьох художніх і музичних творів та кінофільмів.

Нещодавно американські вчені, посилаючись на результати масштабного психологічного дослідження, висловили твердження, що вісімка відіграє не останню роль ще й у стосунках чоловіків та жінок. Зокрема вони нібито з’ясували три важливі моменти, пов’язані із нею. По-перше, що чоловіки за все життя закохуються рівно вісім разів, тоді як у серці жінки справжнє почуття спалахує лише раз і назавжди. По-друге, щоб закохатися у представницю прекрасної статі, чоловікам потрібно вісім секунд. І, нарешті, по-третє, виявляється, існує вісім типів чоловіків, у принципі не придатних для шлюбу: так звані мамині синочки, скнари або марнотрати, ті, у кого зовсім немає друзів, грубіяни, позбавлені почуття гумору, безвідповідальні і чоловіки, які не дотримуються даного ними слова.

Погодьтеся, список доволі цікавий, хоча, відверто кажучи, абсолютно нових істин у ньому немає. Адже й без наукових досліджень зрозуміло, що перелічені риси не лише не сприяють створенню родини, а навпаки, стоять на заваді щастю.

Що ж до такої вразливої до кохання чоловічої душі, то вчені поспішають заспокоїти, мовляв, результати дослідження не обов’язково означають, що абсолютно всі чоловіки закохуються протягом життя у вісім різних жінок. Це радше виняток, ніж закономірність. Просто, виявляється, представникам сильної статі притаманне підсвідоме прагнення розділяти свій репродуктивний вік на певні етапи. Тому й закохуються вони так часто, і більшість, як правило, в одну і ту саму жінку.

Хтозна, можливо, саме це і є однією з причин, чому навіть найпалкіші почуття час від часу потребують «підзарядки» романтикою, здатною протистояти сірій буденності.

Віктор Миронець.

Фото Ріни Ловко.

Рятівні 45 секунд

Рятівні 45 секунд

Оскільки гнів – один із найбільших руйнівників людських стосунків, його часто порівнюють із тимчасовим божевіллям, наслідки якого можуть бути непередбачуваними. Приборкати це суперечливе почуття непросто, а інколи й неможливо. Однак навчитися контролювати – цілком реально. І найкраще цьому сприяє терплячість та… лічба.

На перший погляд може здатися, що цей рецепт боротьби з гнівом надто простий, банальний та усім давно відомий. Кожен-бо знає – найболючіші слова злітають з вуст саме у перші секунди люті, а уже потім починається ланцюгова реакція, коли зупинити потік обопільних образ дуже важко. Тож виходить, що стримавши себе, маємо шанс зупинити подальше нагнітання ситуації. Та чи у такі моменти пам’ятаємо про це? Погодьтеся, не завжди.

Звичайно, можна знайти безліч пояснень, чому так зване правило лічби добре знаємо, але на практиці не завжди застосовуємо. Наприклад, звинуватити у всьому психологію, фізіологію, вдачу, обставини і навіть магнітні бурі з сонячним затемненням. Однак насправді в основі нашої поведінки лежить страх. Насамперед побоювання «впасти» в очах співрозмовника, втративши свій авторитет. Саме тому багато хто не любить поступатися, стримуватися, змовчувати, вважаючи це поразкою, хоча за певних обставин відступ, навпаки, сприймається як перемога.

Оливи у вогонь додає також поширена думка, що найкращий захист – це напад. І хоч в ній є частка істини, бігти, як кажуть, попереду поїзда не завжди доречно. Особливо не варто завчасно обурюватися, коли адресовані нам зауваження справедливі. Гнів – природна риса людського характеру, але одна справа, коли він приборканий та доречний, і зовсім інша, якщо неконтрольований та безпідставний.

У кожного є власна «точка кипіння». Тож починати вчитися контролювати гнів потрібно з її визначення, і кожного разу, відчуваючи наближення люті, вживати заходів протидії – лічити, скажімо, до ста, підмести підлогу, полити квіти, почати мити посуд чи зайняти себе будь-якою іншою справою. Головне – протриматися 45 секунд, яких, за словами психологів, має вистачити, щоб перша хвиля емоцій вщухла, а мозок почав тверезо мислити. Іншими словами, вирішувати проблеми чи з’ясовувати стосунки починайте лише після того, як гнів стане підконтрольним.

Віктор Миронець.

Фото Юлії Сокирко.

Своя правда

Своя правда

Скільки людей, стільки й думок. Здавалося б, кращого пояснення існуванню різних поглядів на ту чи іншу подію годі й шукати. Однак, на жаль, дехто не просто вважає свої переконання беззаперечною істиною, а й намагається нав’язати їх іншим. Причому нерідко проти волі своєї «жертви».

Як правило, любителі «вчити жити» особливо активізуються на тлі знакових суспільних подій, хоч не нудьгують і у часи спокою. Тож кожен з нас може несподівано почути критичні зауваження на свою адресу, сказані з метою принизити або вивести з емоційної рівноваги. І хоч як дивно, найчастіше такі коментарі висловлюють незнайомці, яким «не догодили» зовнішність, настрій чи (буває і таке) тембр голосу. А якщо врахувати, що навіть висловлена тактовно конструктивна та обґрунтована критика тих, кого поважаємо, іноді може сприйматися доволі болісно, то неприємні репліки незнайомих людей за спиною здатні надовго зіпсувати настрій.

Та найбільше, погодьтеся, дратує навіть не це, а коли хтось починає «відкривати нам очі» на очевидні, з його точки зору, речі, не допускаючи й думки, що можна вважати інакше. Ще рік тому за таких обставин ми могли відмовитися від дискусії чи не зважати на докучливі слова. Сьогодні ж ситуація докорінно змінилася – випробування, що випали на долю нашої держави, так чи інакше зачепили усіх, тому ми стали сприймати настанови, особливо непрохані, більш емоційно.

А ще відбулася чітка поляризація поглядів і, як наслідок, виявлення справжньої сутності кожного. З’явилися особистості, якими захоплюємось, та особи, з якими не хочеться мати нічого спільного. Іншими словами, когось втратили, а когось завдяки схожому світогляду, навпаки, знайшли. І це, напевно, добре, адже у скрутні часи випробувань подолати труднощі та рухатися вперед можна лише об’єднавшись з тими, хто думає так само. Але діяти потрібно особливо обережно, аби ненароком не образити опонентів, які мають іншу точку зору.

Витрачати цінний і швидкоплинний час на зневагу чужих думок та зазвичай малоефективні спроби когось проти його волі переконати у власній правоті, м’яко кажучи, нерозумно. У кожного своя правда. Тому, хоч би що сталося, потрібно поважати одне одного.

Віктор Миронець.

Фото: www.yukselengenclik.com/elestiri-adina/

Гітара додасть привабливості

Цікаво знати. Гітара додасть привабливості

Незважаючи на усі здобутки у справі пізнання людської сутності, у стосунках чоловіків і жінок й досі багато незбагненного. Мудреці, митці та науковці століттями намагаються розгадати ці складні ребуси. Іноді їм вдається трохи наблизитись до розгадки, і тоді вони дають нам різні поради. Зокрема про те, як завоювати прихильність представника (представниці) протилежної статі. А нещодавно одразу дві не залежні одна від одної групи вчених із Франції та Ізраїлю в ході наукових пошуків з’ясували, що чоловіки з гітарою у руках здаються жінкам привабливішими.

Французькі фахівці обрали молодого добровольця з приємною зовнішністю, якому дали завдання зупинити на вулиці 300 молодих жінок, зробити кожній комплімент і попросити номер телефону. До представниць прекрасної статі хлопець звертався, тримаючи гітару, яку потім змінив на спортивну сумку, а також із порожніми руками. Результат – у першому випадку свій номер телефону погодилися дати 31% жінок, у другому – 9%, у третьому – 14%.

Ізраїльські ж дослідники пішли іншим шляхом і створили в соціальній мережі дві сторінки. На одній розмістили фотографію привабливого хлопця з гітарою, на другій – його ж фото без музичного інструмента. Як показав експеримент, позитивних відповідей від жінок на запити про дружбу було значно більше у першому випадку. Згодом учені, повторивши цей дослід із фотографією жінки, з’ясували, що на ступінь привабливості представниць прекрасної статі в очах чоловіків гітара не впливає.

Дослідники не можуть пояснити, чому уміння чоловіків грати на гітарі так діє на жінок. Однак припускають, що підсвідомо цей музичний інструмент асоціюється з розвиненими інтелектуальними та фізичними здібностями.

Фото: http://www.pinterest.com/pin/344877283934756702/

Шанс на успіх

Шанс на успіх

Є люди, які за жодних обставин не опускають рук. Впавши, вони знову піднімаються і наполегливо ідуть до мети, а невдачі сприймають як стимул стати кращими. Ми називаємо їх сильними духом і теж хочемо досягнути таких життєвих успіхів. Звичайно, зробити це непросто, але, маючи велике бажання, на щастя, можливо.

Якщо уважно прослідкувати за поведінкою успішних людей, то можна помітити кілька важливих правил, яких вони намагаються не порушувати. Зокрема ніколи не витрачають час, щоб нарікати на обставини, непорядних колег чи сусідів. Життя іноді буває несправедливим і того що сталося, уже не зміниш. Головне – вміти вчитися на помилках, аби потім знову не наступити на ті самі граблі.

Сильні люди також не бояться змін, адже, погодьтеся, часто саме небажання пустити у своє життя щось нове стає на заваді реалізації наших задумів. А ще вони без страху приймають виклики долі, бо бездіяльність для них – недопустима. Разом з тим якщо й ризикують, то лише ретельно зваживши усі «за» і «проти». Поринути з головою у першу ж ліпшу авантюру – це не для них. Так само, як і жити минулим. Ностальгія за «днями минувшими» забирає енергію, яку можна витратити на створення кращого сьогодення та майбутнього, тому не варто нею надто захоплюватися.

Неабияк ускладнює шлях до перемоги й заздрість здобуткам когось іншого. До речі, одна з таємниць більшості успішних людей полягає у тому, що вони мають силу волі протистояти цьому почуттю і не сприймають чужі досягнення як особисту образу. Навпаки, для них це стимул працювати ще наполегливіше, аби мати шанси на такий самий а можливо, навіть більший успіх.

Причому ніхто не очікує негайних результатів, бо істотні зміни потребують часу. І не має значення, чи це заняття спортом, дієтичне харчування, чи власна справа. Щоб помітити результат докладених зусиль, потрібно вміти чекати. Адже часто буває, що не закінчивши одну справу, беремося за іншу, і як наслідок, жодної не доводимо до кінця. А все тому, що нам забракло терпіння. Іноді зовсім трохи…

Шанс на успіх має кожен. Однак не всі можуть його помітити, а тим паче скористатися. Це під силу лише тим, хто готовий наполегливо працювати, а не очікувати на манну небесну.

Віктор Миронець.

Фото Юлії Сокирко.

Місто-загадка

Місто-загадка

Той, хто хоча б раз був у Львові, не з чуток знає, що це місто закохує в себе з першого погляду. Причому, раз і назавжди. Так, що хочеться повертатися туди знову й знову. І справа, напевно, не лише у незрівнянній архітектурі, а в атмосфері – привітній, манливій, таємничій… Повітря тут щедро просякнуте відчуттям незвіданого на грані магічного та ароматними (куди ж без них у Львові?!) кавовими нотками.

До речі, вчора уже вкотре довелося переконатися у тому, що Львів і кава, як Інь та Янь, Чіп та Дейл, блискавка та грім – поняття нероздільні, а львів’яни, якщо не всі, то принаймні більшість – кавові гурмани. Однак найцікавіше і, можливо, найдивніше, що зрозумів це не в місті Лева (хоча перші підозри виникли саме там). Мене осінило поблизу Житомира, коли повертався нічним автобусним рейсом до Києва і ми зупинилися перед обласним центром, аби трохи розім’яти м’язи. Крім нашого, поблизу невеликого придорожнього кафе стояло ще декілька автобусів та маршруток, пасажири яких масово зігрівалися розчинною псевдо кавою у пластикових стаканчиках. І хоч надворі й справді було морозно, ніхто з тих людей, які їхали зі Львова не спокусився на це питво. Хтозна, можливо, тому, що місто Лева, скільки б ти у ньому не був (день, два, тиждень, місяць…) залишає неймовірно глибокий слід у свідомості, спонукаючи прагнути кращого і в думках, і вчинках. Яким чином? Це, напевно, одна із багатьох й досі нерозгаданих львівських таємниць.

Секретів, як і традицій, у Львові дійсно дуже багато, тож коли у вас з’явиться чергова (або перша) нагода там побувати, спробуйте звернути із традиційних туристичних маршрутів. Прошмигніть в будь-яку відкриту для проходу арку на Площі Ринок чи на котрійсь прилеглій до неї вуличці і… Нехай це буде ще однією маленькою таємницею та приводом приїхати у місто Лева, щоб її розкрити.

Віктор Миронець.

Фото Тетяни Чернеги.